1744 гола. Чудо 115-е.

Мая 3 числа. Скельскаго Монастыря подданная женщина Наталія Лебедиха, будучи слепа целой год, пришедши на поклоненіе к Іконе Божія Матере, прежнее получила зреніе.

Аналізуючи описані в "Книзі чудес" випадки, можна помітити, що більшість з них трапилися з жителями Охтирського повіту, Харківської, Полтавської, Білгородської губерній, причому на початку книги описано випадки лікування хворих, що проживали в селах і містах поблизу Охтирки, ближче до № 324 вже зустрічається зцілення людей, які приїжджали до Ікони Охтирської Божої Матері з Сум, Путивля, Курська, Казані, інших міст Росії. Цікава "Книга чудес" і з точки зору географії Охтирського повіту - вона дає нам змогу побачити, що велика кількість містечок і сіл теперішніх Полтавської, Харківської губерній тривалий час входили до складу Охтирського повіту. Щодо хвороб, які лікували жителі Охтирського і сусідніх з ним повітів з допомогою Охтирської Ікони Божої Матері, то це були в більшості повна і часткова сліпота, зубний біль, жіночі хвороби, "ломота в суглобах", хвороби "від духа нечистого", та найчастіше описані випадки захворювання людей на "трясевицю", що є не що інше, як малярія. Підтвердженням цього є опис повітового міста Охтирки, яке читаємо в "Военно-статистическом обозрении Российской империи, издаваемому по высочайшему повелению при 1-м Отделении Департамента Генерального штаба" датований 1850 роком "Ахтырка лежит ... в 813 верстах от Москвы и 106 верстах от Харькова, на ровном, низком и болотистом месте, при трех озерах и мелкой, впадающей в Ворсклу реке Ахтырке. Река эта летом во многих местах пересыхает и в жары вода ея часто делается не годною для употребления". В такі періоди місто Охтирка та його околиці піддавалися нападам численних полчищ малярійних комарів, а отже жителі міста найбільш часто хворіли саме на малярію.

Цілком зрозуміло, що ведення "Книги чудес" було припинено всупереч указу Священного Синоду, згідно якого приставлені до Охтирської Ікони Божої Матері Ієромонахи повинні були не тільки вести облік всіх чудес, а і робити їх повний опис. Та виявляється, що "Книга чудес" була відновлена, щоправда не Ієромонахами і не надовго. Протоієрей Охтирського Покровського Собору Ігнатій Клементьев, який підготував до друку друге видання книги "Історія явленія Ахтырской Чудотворной Иконы Божіей Матери и Соборнаго Покровскаго храма, где она ныне находится" тривалий час збирав відомості про випадки чудесного зцілення людей при Охтирській Чудотворній Іконі. В своїй книзі він доповнює 324 випадки чудесного зцілення людей, описані в основному за життя Данила Полянського, ще сімома випадками, які відбулися в різний період часу, з 1748 по 1868 рік. Причому, на відміну від попередніх, дуже коротких повідомлень, Ігнатій Клементьєв описує ці випадки досить детально, не упускаючи при цьому щонайменших дрібниць. Всі сім випадків чудесного зцілення людей в його книзі взяті з власноручно написаних людьми показів, про що красномовно свідчить заголовок до цього розділу книги "Собственноручныя показанія испытавших на себе помощь Божіей Матери ".

Найбільш цікавою на мою думку серед цих записів є історія "статскаго советника, князя . Александра Михайлова сына Волконского", яку протоієрей Ігнатій Клементьев приводить в книзі першою. Наведу її повністю мовою оригіналу:

"Во вторую ревізію душ мужеска пола я был в команде главнаго по генеральной ревизіи Белгородской губерній и Слободских полков Полковника Нарвскаго драгунскаго полка, князя Григорія Семеновича Мещерскаго. С этим своим командиром я в 1745 году отправился в Ахтырку, на поклонение новоявленной иконе Божіей Матери, которая помещалась тогда еще в Покровской деревянной церкви. В Ахтырке мы прожили целую седмицу, и я собственными глазами видел многія исцеленія, ко-торыя подавались с верою приходящим, между прочим, и двух бесноватых - девицу и мужчину, которые быв прикованы на ночь к церковной стене, к утру пришли в совершенный разум. Отправляясь из Ахтырки, я приобрел себе святую икону Божіей Матери, списанную в мере и по-добіи Ея чудотворной иконе. В 1748 году я подвергся было смертной опасности; но, по благодати Божіей и вере моей в представительство и заступленіе Божіей Матери, избавился от. смерти чудным и неожиданным образом. В начале весны того года я был в поле и, для почи-щенія в зубах сломил сухую травку, называемую ковыль, которая по обеим сторонам имеет зубчики на подобіе пилы: но в то время как чистил, по неосторожности моей часть этой травки, отломясь на полвершка, вонзилась с правой стороны под языком в мягкое иесто. Мгновенно я ощутил сильную боль, а вскоре появилась и опухоль. Опухоль эта, час от часу увеличиваясь, причиняла мне ужасное мученіе, наконец, отняла язык и стиснула зубы; говорить я не мог, а что мненужно было, передавал письменно; питался же я одним теплым коровьим молоком, и то глотал его по каплям с нестерпимою болью. Жестокая и мучительная болезнь эта продолжалась до 6 недель, ни мало не ослабевая, и твердая опухоль под правою челюстью образовалась на столько великою, что обыкновенного уступа к плечу не было заметно; притом же все опухшее место было так красно, как жар, но без всяких признаков нарыва. В таком положении, в исходе мая месяца, видя себя приближающимся к концу моей жизни, я призвал священника и просил его совершить всенощное бденіе в доме, пред образом Божіей Матери, который я пріобрел в Ахтырке. Во время пенія величанія, я с плачем умолял Матерь Божію освободить меня от мучительной боли, и, приложась к образу, попросил священника из лампады, стоявшей пред образом, помазать елеем опухоль. По окончаніи всенощного бденія, я принес покаяніе пред священником во грехах своїх, и просил его пораньше, при восходе солнца, совершить в церкви Божественную Литургію, причастить меня, как младенца, одною кров'ю Христа Спасителя. Проводивши священника, я лег отдохнуть, и вскоре покойно заснул. Но едва ударил первый колокол к Литургіи, как я проснулся и спросил стоявшего предо мною камердинера: "неужели к обедни благовест" не говоривши около 6-ти недель. О, великое чудо! Опухоли совершенно нет, и я лежу весь облит скверною, гнилою матерією, которая вышла во время сна из опухоли двумя открывшимися ранами. Боль вся прошла, и Господь удостоил меня грешника пріобщиться тогда же телом и кровією Своею. Травка же та, пробыв во мне еще около месяца, вышла в ранку, под правою челюстью, и не сгнила. Хотя это происходило в 1748 году, но святое писаніе побудило меня написать об этом, для внесения в книгу о чудесах, бывающих от святой иконы Божіей Матери, именуемой Ахтырскою. (Чудо это однакоже не было внесено в книгу чудес) Тайну цареву добро есть хранити, а дела Божій проповедати. По сим словам и я препровождаю сіє обьявленіе за подписаніем моей руки и приложенім печати герба фамиліи нашей. К сему объявлению Статский Советник Александр Михайлов сын Волконский руку приложил, имея от роду семьдесят второй год. 1801 года Мая 7 дня в губернском городе Туле подписал моею рукою."

А.Залавський