Коли Геракл прокинувся, то довго шукав щезлих коней, аж всю землю обійшов. Врешті в печері знайшов він двоподібну істоту, котра до стегон була ніби дівчиною, а нижче - змією. Він запитав у неї, чи не бачила вона його коней. Дівчина-змія відповіла, що його коні у неї, але не віддасть їх, доки він з нею не переспить. Геракл за таку ціну погодився, але вона коней не віддавала, бо хотіла бути з ним якнайдовше. Врешті дівчина-змія повернула йому коней і сказала: "Я зберегла тобі коней, що забрели сюди, а плата від тебе вже є: маю трьох синів. Як вони вже підростуть, то скажи, чи маю поселити їх тут, бо вся ця земля в моїй владі, чи послати до тебе?". Геракл відповів: "Як вони зустрінуть мужеські літа, то вчини ось як, це буде добре: котрий із них натягне цей лук та одягне цей пояс, того посели в цій країні; хто ж цього мого доручення не сповнить, того прожени з краю…".

Коли хлопці виросли, мати назвала їх: старшого Агафірс, середульшого - Гелон, а наймолодшого - Скіф. Саме він і виконав батькове доручення і став царем у цій землі. Від нього нібито і походять скіфи.

Отже, тут маємо натяк на те, що скіфи прийшли в наш край з Греції. Сам же Геродот вважав, що скіфи прийшли з Азії, витіснені масагетами, і розселилися на землях кіммерійців на північ від Чорного моря…

Тож і в басейні Ворскли зараз відомо більше як шістдесят поселень скіфського часу. Всі вони знаходяться в лісостеповій зоні, у верхній і середній течії річки та її притоках - Мерла, Коломак, Ворсклиця і Боромля. Серед дванадцяти городищ, що заслуговують уваги (площею від 0,7 і більше гектарів) найбільше Більське (4400 га). Воно розташоване на рівному високому плато в межиріччі Ворскли і її притоки Сухої Груні і складається з трьох окремих укріплень - Західного, Східного і Куземинського, об'єднаних загальним валом та ровом 34 км (33833 м).

Важко віднайти узагальнюючу роботу дослідників по іс-торії Скіфії, в якій не згадувалося б це, так зване, Велике Більське городище. Але наша уява про нього до не так давнього часу (1950-роки) грунтувалася на невеликих матеріалах одного дослідницького сезону В.О.Городцова в 1906 році та на повідомленнях інших дослідників.

Серйозні дослідження Великого Більського городища (чи-тай: Гелону) розпочав, як уже згадувалося у передньому слові, в 1954 році Б.А. Шрамко. Упродовж чотирьох років організовував він, долучаючи до своєї експедиції і експедицію Московського університету під керівництвом Б.М.Гракова, розвідкові роботи, а з 1958 року і систематичні розкопки Більського городища, запросивши ще й загін з Донецького університету на чолі з Моруженком. Їхніми стараннями поталанило розкопати городище площею 13 тис. м і отримати багатющий, часом унікаль-ний, матеріал, що налічував десятки тисяч знахідок, які по-новому висвітлили різні сторони життя скіфів, в тім числі і періоди будівництва укріплень, а їх тут три - Західне, Східне і Куземинське, та їхні взаємини.

Уже в середині 1970-х років дослідження показали, що грандіозне Більське городище виникло не відразу. В оцінці часу появи і значення окремих його ділянок вчені, однак, в т.ч. і Г.Ковпаненко, котра вела розкопки у районі Хухри, помилялися тоді, вважаючи, що Більське городище виникло у VI столітті до н.е., хоч і траплялися знахідки VII століття до н.е., тобто на століття раніше. Тоді ще не було відомо про існування декількох періодів будівництва оборонних споруд, тобто валів, на досипання яких брався грунт значно пізніших культурних нашару-вань. Тільки дослідження Б.Шрамка переконували вчених, що воно виникло не пізніше VII століття до н.е., а може навіть і в кінці VIII. Спочатку, майже одночасно, виникли Західне і Східне укріплення, а потім, певно не раніше IV століття до н.е. було побудоване Куземинське укріплення, яке мало свої особ-ливості.

Дослідження показують, що всі частини Великого Більського городища були заселені ще в ранньому залізному віці. Але густота населення не скрізь була однаковою. Найбільше населення було у Західному і Східному укріпленнях. Куземинське ж укріплення, у зв'язку з його особливим призначенням, було заселено менше. Останнім часом в межах Великого Більського городища віднайдено ще вісім невеликих поселень, які на відміну від згаданих не були обнесені власними валами. Тож, до завершення розкопок важко назвати точну кількість населення всього Більського городища. Проте порівняння з іншими городищами залізного віку, густота населення яких уже встановлена, що за самими скромними підрахунками тут мешкало від 60 до 80 тисяч чоловік. А деякі вчені схильні назвати цифру і 200 тисяч.

Необхідно зазначити, що Велике Більське городище було не лише сховом для довколишнього населення в період воєнної небезпеки чи величезним загоном для худоби, а було культурним і торговельним центром. Треба також враховувати, що значна частина площі городища була зайнята городами, садами, лісом та ярами. До речі, ще й сьогодні Куземин славиться садами. Тож, Більське городище з його специфічними умовами було унікальним центром тодішнього життя. Воно не стояло осторонь розвитку інших народів. Упродовж шести століть першого тисячоліття до нашої ери воно мало торговельні зв'язки з Європою і Азією. Це засвідчують знайдені тут різні вироби з Близького Сходу, Середземномор'я, Середньої та Південно-Східної Азії.

Аби, образно кажучи, "не втонути" в інформації опису загальної кількості знахідок, віднайдених на Більському городищі під час розкопок, розглянемо кожне окремо з найбільших його поселень - Західне, Східне та Куземинське.

Західне городище розташоване на плато високого берега річки Сухої Груні. Воно має підтрикутну форму і займає площу, згідно плану, складеному 1958 року Б.А.Шрамком, 121 га. Основною оборонною спорудою городища був внутрішній вал, який досягає 6, а іноді 9 й 10 м висоти. Зовнішній вал, що був утворений при копанні рову, був невеликий і міг мати лише допоміжнє значення. Захисну роль виконував високий берег.

Укріплення має чотири в'їзди, розміщені за частинами світу. Найдавнішими воротами вчені вважають східні, які ведуть всередину Великого городища. Зачистка відшарувань валу в за-хідній та східній його частинах і розрізи валу та рову, досліджені ще В.О.Городцовим, показали, що його насипано з глини і золи з великою кількістю культурних залишків. Це говорить про те, що вал споруджено на місці селища, яке існувало тут до нього. А це підтверджує думку про існування тут життя ще до появи скіфів.

Площа Західного городища нерівна. Вона злегка знижується в напрямі річки Сухої Груні. В межах валу налічується 43 зольники, що мають вигляд невисоких бугрів або зольних плям діаметром 25-30 м, які за своєю структурою схожі між собою. Вони складаються з більш чи менш золистого грунту, в якому зустрічаються скупчення або прошарки чистої золи, вугілля, очерету, жовтого піску, шматків шлаку, необпалених глиняних вальків, обпаленої глиняної обмазки, залишки кострищ тощо.

В культурному шарі простежується цілий ряд знахідок місцевого і імпортного виробництва. Серед них можна відзначити бронзовий меч центральноєвропейського типу, який відноситься до VII століття до н.е. На нашій території такі мечі відомі в Закарпатті. До доскіфського часу відносяться і бронзові втульчаті долота, що мають аналоги в пам'ятках пізньозрубної і чорнолісної культур. В тій же чорнолісній культурі віднайдені спіральні скроневі кільця, трубчаті пронизи із бронзи. До числа виробів, що мають також ранні аналоги, відносяться костяні прядки і пряслиця, виготовлені з суглобних головок. Показовим є також набір бронзових, залізних і кістяних накінечників стріл, серед яких і крупні двохлопатеві бронзові наконечники з довгою втулкою з шипом і без нього. Лопаті їхні мають ромбічне чи овальне окреслення, які добре відомі по цілому ряду скіфських комплексів VII-VI сторіччя до н.е. Віднайдено також надто архіїчних кістяних наконечників типу черешкових і втульчатих, відомих в пізньозрубній та чорноліській культурах.

Це далеко не повний перелік ранніх знахідок, які свідчать, що Західне городище виникло ще в доскіфські часи, як і низка інших лісостепових городищ.

Ще більше на городищі знахідок, які відносяться до власне скіфської епохи і датуються в межах другої половини VII-III сторіччя до н.е. Навіть перерахувати їх в межах однієї статті неможливо. Тому відзначимо лише деякі, а саме різновидне знаряддя праці, залізні мечі і кинжали, наконечники стріл, деталі кінської упряжі, предмети туалета і прикраси, кераміку і культові речі.

Для датування культурних нашарувань скіфської епохи і виявлення торговельних зв'язків величезне значення має антична кераміка, якої тут величезна кількість. Це іонійські амфори кінця VII століття до н.е. з розписом чорним лаком, уламок розписної судини родосько-іонійського центру кінця того ж століття, іонійські амфори кінця VI століття до н.е., розписані чорним лаком, амфори типу Фікелура другої чверті - середини цього ж століття з розписом у вигляді фігур тварин, столова посудина, розписана тим же чорним лаком і пурпуром, чорнолакові судини і амфори невідомих центрів того ж таки VI сторіччя до н.е. Віднайдені тут, на Західному городищі, протофазоські килики і малоазійські аски, лесбоські, хіоські і склянкообразні амфори, аттичний посуд VI-V століть до н.е. Матеріалу пізні-ших часів тут менше. До нього вчені відносять килики, лекифи, канфар і лутерій IV століття до н.е., косські амфори ІІІ-ІІ століть до н.е., а аткож лутерій елліністичного часу з Синопи. В цілому кераміка Західного укріплення має численні аналоги на дніпровському Правобережжі. Є вона й у Східному городищі та на Лівобережжі і в басейні Сіверського Дінця. Це в основному лощена архаїчна кераміка, яка складає більше 44%, в той час на Східному укріпленні її лише 0,1%.

Статистичні підрахунки показують, що періоди найбільш жвавої торгівлі, пов'язані з надходженням імпортної кераміки, відносяться до VI-IV століть до н.е.

Серед ранніх зразків кераміки на Східному городищі віднайдені фрагменти столової судини другої чверті VII століття до н.е. з розписом чорним лаком, іонійські амфори кінця VII - початку VI століть до н.е. з розписом чорним та бурим лаком, іонійські амфори першої і другої половини VI століття до н.е., іонійські та самоські килики другої половини VI століття до н.е., чорнофігурні лекифи і канфари із Аттики, на яких зображено людей і пальметок, кувшини із Самосу, хіосські амфори і амфори зі склянкоподібною ніжкою VI - початку V століття до н.е. з Іонії і невідомих центрів. Велика кількість кераміки, згаданої вище, з тих же міст і регіонів та з багатьох інших, яка відноситься до IV-III століть до н.е. Все це говорить про те, що Західне і Східне городища виникли майже одночасно.

Далі буде.