Як ви знаєте, шановні охтирчани, в нашому краєзнавчому музеї відкрилась виставка із фондів Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького. Обов’язково треба її побачити.

«Художника Никанора Онацького комуністи розстріляли 23 листопада 1937 року. 4 вересня 1937 року до помешкання приїхали працівники НКВС. Квартиру обшукали, Онацькому наказали збиратися в дорогу. Відтоді родичі його не бачили… У часи перебудови вдалося віднайти протокол допиту від 14 листопада 1937 року. Никанор Онацький признав себе «винним». Вирок: «Бывший эсер, в 1934-1935 годах арестовывался за контреволюционную деятельность, участник контрреволюционной националистической организации. Расстрелять». Виконали за дев’ять днів у Полтавській тюрмі. Місце поховання невідоме. Можливо, останки Никанора Онацького є серед 10 тисяч жертв НКВС, знайдених 1990-го в урочищі Триби під Полтавою». (3.03.2015р. журнал «Країна»).

У Полтаві до 1960-х років жила вдова художника Надія Василівна. Після смерті чоловіка вона пильно оберігала його творчий скарб – картини, етюди, друковані й рукописні вірші, листи. Тож і завдяки і її старанням ми можемо побачити творчий доробок нашого великого земляка і ще раз подумати над питанням: «Хто ж украв істину?», проаналізувати й  усвідомити, злочини радянської тоталітарної системи.

Як ви знаєте, шановні охтирчани, в нашому краєзнавчому музеї відкрилась виставка із фондів Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького під назвою: «Становлення музейної справи на Сумщині. Никанор Онацький: історія, факти, документи, творчість». Презентація відбулась 11 серпня. Про життя, творчість і становлення музейної справи розповіла мистецтвознавець, завідувачка фондів Сумського художнього музею Надія Семенівна ЮРЧЕНКО. Для тих шанувальників мистецтва, хто не знав чи не зміг потрапити на відкриття виставки повідомляємо, що вона ще діятиме до жовтня. І, відвідавши наш музей, ви можете побачити картини Никанора Онацького, його вірші, документи часів репресії та матеріали, що пов’язані зі становленням музейної справи.

Особисто мене зацікавив той факт, що дружина Никанора Онацького родом із села Мала Павлівка, що на Охтирщині. «Вони познайомилися 1906 року. Никанор тоді викладав у гімназії в Лебедині. Надія була його студенткою. Сама – із дворянської родини. «Похвалилася батькам про заміжжя, - згадує Надія Онацька. – Мовляв, жениху вже 34 роки, фотокартку показала. А мати: «то нічого, що старший, аби людина путня». Батько: «спочатку подивитися треба, а тоді вже». А як подивився, та розговорився, то й засумнівався. Никанор козацтво вихваляє, а батько стоїть на своєму, каже дворянство краще. Та вже якось їх мати примирила. За два роки побрались. Виховали трьох дітей – Наталку, Андрія, Оксану».

Їх вже немає. Але відомо, що Наталка Онацька була провідним архітектором Харкова. Оксана стала інженером, у свій час її виключили з ХІІКГа, як дочку «ворога народу». Бо рідні репресованих автоматично ставали «родичами ворогів народу»(!). Зі спогадів Оксани Онацької, яка до речі, народилась у Малій Павлівці:
«Ранок починався за спільним столом в їдальні. Пили чай із самовара, кисле молоко, їли домашню шинку і йшли до школи, тато до музею. Мама залишалася господарювати. Вона була гарною господинею, навіть хліб ми не купували. Вона пекла на весь тиждень, двох сортів – щоденний і здобний. У неділю робили морозиво у спеціальній банці, яку крутили. Мама багато вишивала, шила,була завжди жвава, ловка, і їй боліло, що вона не могла десь працювати. Тато вечорами допізна сидів за столом, писав п’єси.
Наша квартира часто виповнювалася гостями… Тато влаштовував літературні вечори… Пам’ятаю, що приїздив із Харкова Остап Вишня із квітами. З ним дружба почалася давно, ще з маминої молодості у селі Мала Павлівка, де тепер жила моя бабуся. Була там сім’я Доценків, сусідів наших. За Федора Доценка сестра Остапа Вишні вийшла заміж. Так подружились.
Боже, як я люблю згадувати Суми двадцятих! Місто тоді відзначалося дуже сильною українською інтелігенцією. Сильною чим? Своїм професіоналізмом, товариськістю, людяністю та ідейністю в розумінні відданості високим гуманним ідеалам».

А ось іще із спогадів Надії Василівни Онацької: «Никанор Харитонович спілкувався виключно українською. Він був видний собою…, а головне людяний. Не цурався селян, завжди розсудливий. А до цього ще й знаний художник, відомий поет. Закохатись в такого було не гріх. Тоді молоде життя було безжурне. Скільки разів було ми вибирались до річки Ворскли. Там  коло села Журавного є урочище Скелька. Варили там кашу, співали. Вчителі, гімназисти. До пісень приходили й косарі з жінками. Та пісні, пісні які! Никанор Харитонович казав мені: поженимося і підемо в народ. Будитимемо люд український до святої волі».

«Як відомо, Никанор Онацький часто бував на Охтирщині, разів 20. Любив скельські пейзажі, малював там.  На його полотнах – Україна. Не помилюсь, якщо скажу, що хати Малої Павлівки, Куземина, Скельки перейшли на його картини», - доповнює загальну картину про Онацького директор нашого музею Людмила Міщенко.

Ну і своє доповнення додам. Никанор Онацький був членом Спілки селянських письменників «Плуг». Збереглася світлина того періоду: «Суми. 1928 р.». Відомо, що Іван Багряний також  - «плужанин». Я так думаю, що наші митці десь перетинались - Київ, Харків, Суми, Полтава?!

Ось так, переписується історія України і відкриваються нові «білі» сторінки, раніше утаємничені. А чи знають щось про Надію Онацьку із дворянської родини Кривошеєвих у селі Мала Павлівка? Спитала у знайомої вчительки: «Ні не чули. І про поміщиків таких не чули. Чули тільки про Бразолів». А про Бразолів  - там також  доволі  цікавого… Будемо «копати» далі, бо історію своєї країни можна відкривати з різних джерел інформації.

Велика й щира подяка науковим працівникам і мистецтвознавцям із Сумського обласного художнього музею та охтирським музейникам за знайомство із нашими українськими митцями.

Підготувала Валерія Бакуліна