Письменниця, поетка, фотографиня, комунікаторка, речниця міського голови. Так позиціонує себе Ольга Саліпа. 

Не так давно, а саме 12 квітня, у неї був день народження.  На своїй ФБ сторінці іменинниця написала: 

«Сьогодні я буду дуже відверта, Мені 35. І я вже не та маленька дівчинка, яка :

 у 5 років розповідала прабабусі фантастичні історії;

у 7 організовувала концерти до свят на вулиці;

у 10 перепробувала майже всі гуртки у ЦДЮТ Гусятина і знайшла свій;

Писала вірші і гордо перемагала у районних і навіть у обласних конкурсах;

Школяркою надсилала свою писанину в газети «Вільне життя», «Свобода», «Вісник Надзбруччя»;

Я вже не та юна дівчина, яка в один рік закінчила ВУЗ, вийшла заміж, а через рік народила синочків;

Не та віддана дружина, яка переїхала з чоловіком за 1000 км від батьків;

Не та розгублена дівчина, яка у 25 насмілилася повірити у мрію бути журналісткою і прийти на першу роботу на телебачення;

Не та впевнена панянка, яка захотіла працювати з Yuriy Bova;

Не та розгублена жінка, що у 28 стала вдовою;

Не та смілива, яка у 29, заплющивши очі, за рік змінила все: місто, роботу, друзів;

Не та, що в 30 цілком і повністю пірнула у нову улюблену роботу в Хмельницькій міській раді і не мала часу для рідних і  закрилася в собі ще більше. 

Сьогодні мені 35. І я в гармонії з собою і світом. Роблю те, що люблю. Насолоджуюсь роботою, хобі, сім’єю і квітами!».

Мабуть усі охтирчани знають це прізвище - САЛІПА. Сергій Саліпа – Герой України, служив у Охтирській в/ч А0563, загинув у 2014 році у російсько-українській війні. 

Ольга Саліпа – сьогодні вже відома письменниця. Наразі вона з дітьми живе у місті Хмельницький.

Роман «Оля» вже відомий і  охтирським книгоманам. Невдовзі виходять з друку «Теплі історії про справжнє».

І сьогодні ми пропонуємо вам, шановні читачі, онлайн інтерв’ю із Ольгою Саліпою:

- Спочатку ми читали твої поезії. Вже вийшли друком твої «Території…»:

- Так, друкуватися я почала з поезії. То були дві книги віршів «Територія жінки» у 2019 році та «Територія вогню» у 2020-ому;

- Розкажи про свої прозові твори.

- Серйозно коротку прозу я почала писати приблизно з 2011-2012 років. Тоді якраз працювала у газеті «Круглий двір» у Тростянці, задумала зробити там сторінку для жінок і про жінок. Там і друкувала свої оповідання і життєві історії. А у 2018 році написала перший роман, але він так і залишився невиданим.

- А потім твоя «Оля» перемогла у конкурсі «Коронація слова», вийшла друком і всі в захопленні. А чому ти вибрала саме Ольгу Кобилянську своєю героїнею?

- Мабуть це не я, а вона мене обрала. Згадала про Кобилянську, коли шукала цікавий жіночий образ, значимий для України. Її внутрішня боротьба – те, що захоплює в першу чергу. А непроста історія кохання дуже близька і сучасним жінкам.

- Тепер у тебе вже три прозові книги. А далі – вже народилися ідеї?

- Наразі маю надруковану одну прозову книгу – роман «Оля», днями вийде «Теплі історії про справжнє». На початку літа чекає на вихід ще один роман – «Зламані речі» (дипломант конкурсів «Смолоскип» та «Гранослов»). Також у 2021 році планується до виходу перший із серії ретро роман про Проскурів. Зараз починаю роботу над другою книгою із цієї ж серії. Зізнаюся чесно – сподівання, що книг вийде більше, бо маю ще готові рукописи, про які нікому не розказую, але вони чекають свого часу.

- Певний час ти з родиною жила в Охтирці. Можливо, це сумна сторінка твого життя. Та все ж яким запам’яталося тобі наше місто? Чи згадується Охтирка якимось чином у твоїх історіях? 

- Якихось прямих згадок про Охтирку в оповіданнях немає. Коротка проза обмежує у конкретиці. Але майже всі «Теплі історії про справжнє» писалися якраз тоді, коли я жила в Охтирці. Тому, без сумніву, місто там живе у кожному слові. «Теплі історії про справжнє»  - якраз про те, найцінніше, що ми завжди цінуємо тільки тоді, коли втрачаємо: сім’ю, любов, дружбу.

У 2014 році на війні загинув мій чоловік, я переїхала з Охтирки до Хмельницького, ближче до рідних. У мене тоді було багато часу, щоб спитати себе, що робити далі, чим займатись і ким я хочу бути? Саме тоді упорядкувала кращі із своїх оповідань. Обрала саме з тієї теми, яка тоді найбільше боліла: про сім’ю, любов, родинне тепло. Я на собі відчула, що таке важка втрата і як важливо вміти вистояти у складних життєвих обставинах. 

Та все ж часто згадую Охтирку, вулицю Київську, дорогу якою водила дітей  до дитсадочка «Казка», Ківшар, зелень. Я любила свій двір, вигляд із свого вікна. З цим містом пов’язані мої найкращі спогади.

- Чи плануєш провести презентацію своїх книг в Охтирці?

- Так, звісно. Планувала у травні організувати презентації на Сумщині, але конкретно наперед не загадую – складно прогнозувати, як складеться ситуація з карантином. Але при нагоді обіцяю приїхати!

- Скільки вже було презентацій «Олі»?

- На жаль, роман «Оля» я презентувала онлайн. Також мала одну живу презентацію в Хмельницькому. Як тільки дозволять карантинні обмеження – поїду в інші міста.

- Твої синочки вже виросли. Ким планують стати?

- Дмитро та Ігор закінчують 7 клас технологічного багатопрофільного ліцею, вже зовсім дорослі хлопці. Як і мама, пишуть прозу. Хочуть стати відомими письменниками. Люблять історію і право, тому мріють про навчання у юридичних ВУЗах. Але поки що загадувати рано – час покаже. Хлопці часто згадують свою Охтирську п’яту школу і дуже хочуть знайти своїх однокласників через соцмережі. Тому, якщо хтось із них чи їхніх батьків читає це інтерв’ю – зголосіться мені або їм у повідомленні!

- І, найголовніше, коли ти все встигаєш: бути мамою, речницею, господинею, письменницею і просто собою?..

- Так, мій темп життя досить швидкий, але я таке люблю. Звісно, не всюди встигаю добре. З домашніми справами мені допомагають рідні, діти вже не потребують такої уваги, швидше навпаки, відвойовують свою самостійність. З віком я прийшла до потреби в організації свого часу, тому вранці чітко прописую, що маю робити сьогодні. Головне – не планувати надто багато. Карантин перевів усі зустрічі з читачами в онлайн. Я маю щотижня ефіри у різних мережах. Вони забирають багато сил і часу, хоч і не треба нікуди їхати. Це дуже незвично і виснажливо, але ж я сама зробила свій вибір іти в літературу, тому не нарікаю. Навіть насолоджуюсь. На одній із презентацій мене запитали, чи маю я вільний час. Так, маю. В цей час я пишу, читаю або займаюся спортом. Просто нічого не робити – мені не цікаво.

- Дякуємо, Олю за те, що зголосилася на інтерв’ю. Щиро вітаємо із успіхами в літературі. І з нетерпінням чекаємо на презентацію в Охтирці.

Валерія Бакуліна