25 лютого учасники клубу відвідали Харків. У програмі: екскурсія «Архітектурні маркери українського Харкова» та вистава «Лісова пісня». 

ТОРУЄМО ШЛЯХИ

«Проторували шляхи Охтирка-Харків», - написала на своїй сторінці ФБ Вікторія Склярова. Вона була нашим гідом по Харкову. Вікторія – професійний гід, громадська діячка Харкова, адміністраторка групи «Торуємо шляхи», член харківської «Просвіти»… Одним словом, дуже цікава людина, залюблена в історію свого міста. І знає вона тих історій неймовірну кількість. 

Отже, let`s go! Пані Вікторія володіє англійською і для іноземців, будь-ласка,  історії Харкова англійською. Ми спілкувалися українською. І наша екскурсія почалася із Лесі та Леся – іменинників 25 лютого. 

Виявляється, Леся Українка разом із матір’ю Оленою Пчілкою приїздили в Харків у квітні 1889 року. Зупинялися в будинку на Сумській, 6. Там знімав помешкання дядько Лесі, Олександр Драгоманов. Причина приїзду – пошуки ефективного лікування туберкульозу кісток. Але професор Грубе не потішив Лесю, хвороба на той час була невиліковна. І жінки поїхали на хутір Косівщину Сумського повіту до народної цілительки Параски Богуш, яка лікувала Лесю народними методами впродовж двох травневих тижнів 1889 року. 

Привітавши Лесю з днем народження, слухаємо про другого іменинника – великого Леся Курбаса, режисера, актора, теоретика театру. Він народився у Королівстві Галичини в Австро-Угорщині. Для створення нового театру приїхав у радянську Україну. В Харкові створив новітній театр «Березіль». У 1934 році його арештували, звісно за буржуазний націоналізм. Відправили на Соловки. Розстріляли в урочищі Сандармох у 1937 році. Тоді розстріляли 1111 чоловік до 20-річчя Жовтневої революції.

Далі наш маршрут до будинку «Слово». Їдемо вздовж вулиці Сумської - в будинку «Саламандра» жив Юрій Шевельов, великий харків’янин, мовознавець, лінгвіст, професор декількох університетів. У будинку напроти  працював художник Василь Кричевський, наш земляк, з Лебединщини. Теж визначна особистість. 

БУДИНОК «СЛОВО»

Вулиця Культури, 9. «Будинок «Слово» збудований у 1928 році за проектом архітектора М.Дашкевича. Тут у різні роки жили і працювали відомі літератори і діячі мистецтв», - сповіщає меморіальна дошка у формі розгорнутої книги. На ній викарбувані 122 прізвища. Ви пам’ятаєте, що Харків був столицею України з 1920 по 1934 рік?! 

Після громадянської війни в центр України з усіх куточків держави потяглися творчі люди, щоб творити нову культурну добу. Та не довго їм це дозволили робити. І про це нагадує будинок «Слово». Організатор і голова кооперативу - наш земляк Остап Вишня. Серед 122 прізвищ – Іван Багряний, Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний, Василь Вражливий, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Аркадій Любченко, Наталя Ужвій, Микола Куліш, Лесь Курбас, Майк Йогансен, Микола Куліш… і багато знайомих імен. Отже заселились у 1930-ому. І цей дім називали «буржуйським». Митцям створили всі умови, щоб вони спокійно творили. Великі квартири, великі стелі, вікна. І навіть телефон! Їдальня, дитячий садок, спортивний майданчик  - все поряд. І, навіть солярій на горішньому поверсі. 

А потім установили «прослушку»… Дуже зручно – всі майбутні «злочинці» в одному місці. Репресії почалися із 1932-го. Багряного заарештували, Хвильовий застрелився, арешти, арешти, арешти… Майже по всіх квартирах. Передні двері перекривають. Надворі постійно чергують хлопці з НКВС. В усіх квартирах поселився страх… Майже щоночі у дворі з’являвся « чорний воронок». 

Лише деяким вдалося врятуватися втечею… 

Іван Багряний назвав цей дім «Будинок попереднього ув’язнення». 

Плеяду письменників тієї доби назвали «Розстріляне Відродження».

Після війни тут поселилися інші письменники. Наразі тут мешкають звичайні люди. Квартира №14 належить харківському Літмузею. Там діє літературна резиденція. Будинок «Слово» внесений до Держреєстру культурної спадщини України. 

АРХІТЕКТУРНІ МАРКЕРИ 

Архітектура Харкова вражає своєю різноманітністю. Пані Вікторія розповіла багато цікавого про конструктивізм. Держпром на площі Свободи, одна із візитівок Харкова, у стилі конструктивізму. 

Стоп! Ми зупинилися на 54-й паралелі. І зафіксували цей туристичний момент -зібралися докупи знаки у вигляді глобуса і загадали бажання. А знак сповіщає, що на 54-й паралелі Харків є найбільшим містом у світі! 

Далі - піша прогулянка від площі до площі вниз по Сумській і харківські історії від Вікторії Склярової... Минаємо альтанку «Дзеркальний струмінь», ХАТОБ,  пам’ятник Шевченку. Наступна площа -  Конституції, Парад Банків, пам’ятник Незалежності, Успенський храм, історичний музей. 

«ЛІСОВА ПІСНЯ»

До Григорія Сковороди не встигли дійти, бо за півгодини – початок вистави. 25 лютого в театрі Шевченка, колишньому «Березолі» прем’єра драми-феєрії «Лісова пісня» за мотивами поеми Лесі Українки. В залі аншлаг. Глядачі в основній масі – молодь. Можливо, у них за програмою Леся Українка.  А можливо вони, як і ми, давно мріяли побачити «Лісову пісню». 

Драма дійсно феєрична, модерна, та все ж глибоко символічна, бо «Лісова пісня» - це шедевр світового значення!. В умовних декораціях  - тема одвічного потягу людства до прекрасного та гармонії з природою, а також невичерпний конфлікт між високими мріями та зашкарублою буденністю. І звичайно, тема кохання. Драма вона і є драма. А сприйняття, відчуття і враження – все індивідуально. Моя душа відгукнулася. Та найголовніше, що нашій наймолодшій мандрівниці Каті вистава дуже сподобалася. 

Найбільше враження від Харкова, що він став український. У кав’ярні перед Харковом -  обслуговування українською. Це так приємно. Пані Вікторія проводила екскурсію і спілкувалася з нами вишуканою українською. У торговому центрі всюди звучить українська мова. І в театрі – молодь говорить українською. Великий харків’янин Юрій Шевельов мріяв про «п’ятий Харків» (український). Мрії збуваються.

Тож, ми дійсно проторували шляхи Охтирка-Харків, навели мости між нашими містами, намітили плани на подальші зустрічі і культурний розвиток між нашими українськими клубами. 

До зустрічі, Харків!

Валерія Бакуліна