«Різдво – це куземинські панянки,-  говорить моя колєжанка Людмила. Я й досі пам’ятаю їхній смак. Панянки - це наче повернення в дитинство, коли хрещена з Куземина привозила на Різдво гостинці, розмальовані пряники і чубаті канхвети».

Різдво – одне з головних та улюблених свят українців. Тож, свята справа нагадати про наші традиції.

6 січня вся родина збирається на Святий вечір. На покуті стоїть дідух, на столі має бути 12 пісних страв і обов’язково кутя. І коли на небі з’явиться перша зірочка – починається вечеря. Починають з куті, бо вона призначена душам померлих, яких чекають на Різдво. Наступного дня, на Різдво готувалося  багато всього смачного. Традиційним було різдвяне печиво. В різних регіонах України готували різноманітну випічку: медівники, пампушки, сирники, пляцки, млинці. На Охтирщині традиційними були пряники – панянки, коники, півники родом із Куземина. Їх роздавали колядникам та щедрівникам, хрещеним та хрещеникам, рідним, кумам та сусідам. 

14 січня українці щедрують, обсипаючи домівки житом, пшеницею та всякою пашницею - на щастя, на здоров’я, на Новий рік!

ДІДУХ

Моя сусідка Катя з Житомирщини. Вона пам’ятає, що на Різдво у хаті завжди ставили солом’яний дідух. В нашому дитинстві ми про таке не чули. В нас була ялинка. Повертаємось до традицій.

«Дідух до хати – біда з хати!». Дідух це символ Різдва. Українці здавна були хліборобами. Тому, збіжжя, зерно й борошно дуже шанували наші пращури. Назва «дідух» від слова дід, уособлення духу та  родоначальника сім’ї. Тому ставиться на чільному місці.

Гордієнко Надія Олександрівна, майстриня із Хухри: «З 1994 року працюю з дітками у школі, веду гурток декоративно-ужиткового мистецтва. Розповідаю дітям про наші українські традиції, вчу їх відтворювати наші символи. На Різдво робимо дідуха та павука. Для цього заготовляємо з літа збіжжя жита, пшениці, вівса чи ячменю. Зв’язуємо колоски докупи, додаємо сухих квітів і скріплюємо стрічками. Потім складаємо в декілька рівнів. А павук робиться із стебел жита, порізаних і скріплених в певному порядку. Павук вішають посеред кімнати на нитку, коли він крутиться – забирає негативну енергію. Солом’яний Павук вважається символом Всесвіту та домашнім оберегом. Павук снує світ… Дідух і павук не можна просто викинути, бо це культові символи, їх спалюють після свят».

ПАНЯНКИ

«Панянки» - це традиційне печиво на різдвяні свята. В Куземині його печуть споконвіку. Про це я дізнавалась у куземинських господинь.

Кулик Валентина, вчитель трудового навчання: «Панянки пекли в Куземині завжди на Різдво. Я пам’ятаю, як це робили мої бабуся й мама. А бабуся пам’ятала як панянки пекла ще її бабуся. Коли не стало ні бабусі, ні мами, я продовжила цю традицію. Гуртом пекти зручніше. Мені допомагають племінники. Рецепт дуже простий: 1стакан молока, 1 стакан цукру, 1 чайна ложка амонію. Борошна скільки візьме тісто, як на вареники. Замісити і розкатати на товщину 1 см. І формочками видавити панянок, коників, півників. Зверху пофарбувати рожевим харчовим барвником. Раніше барву добували з моркви або буряка. І в духовку. Раніше випікали в печі. Коли спеклися наші коржі та поки вони  ще теплі, потрібно нанести глазур. Для цього треба розвести 1 столову ложку крохмалю з 1 столовою ложкою муки. Помістити у кондитерський мішечок і розмалювати коників-панянок як душа забажає. Моя мама гарно розмальовувала, мені так не вдається. Форми залишилися від бабусі, ще й тато декілька зробив. Мені на допомогу приходять племінники.  Роблять це з охотою, їм цікаво. І на свято самі вже випікають собі пряники. Дарую своїм хрещеникам: дівчаткам – панянок, хлопцям – коників. Рідним пересилаю різдвяні гостинці Новою Поштою на Суми, Харків і в Охтирку передаю.

На уроках трудового навчання повсякчас нагадую дітям про українські традиції. Приймала участь у фестивалі «Родовід», пекла й продавала куземинські панянки. Кажуть, що «панянки народилися в Котельві», а я вважаю, що традиція пішла з Куземина».

Олександра Чуб, домогосподарка: «Пекти панянки мене навчила свекруха 12 років тому. Моя свекруха із Котельви, а мама й бабуся – куземинські. Пекли пряники і мама й бабуся, та якось тоді я не вивчила цю науку. Та добре пам’ятаю, як це було в Куземині раніше. Перед Різдвом збиралися декілька жінок, щоб пекти гуртом. Одна піч топе, друга займається тістом, третя відповідальна за фарбування. Бо все треба робити швидко. У піч ставлять 3-4  великі жаровні. Мама й бабуся пекли багато, щоб і на сім’ю, і на хрещеників, і на колядників та ще й в Охтирку на базар возили.

А я сама «граюся». Те що на Різдво напекла - роздала онукам, сусідам, рідним, колядникам. Не всіх родичів пригостила – напекла вдруге. А це ж іще щедрувальникам треба напекти. У нас же споконвіку – панянки обов’язково дітям на гостинці. Тож і втретє буду пекти.

Мої діти в Сумах і в Одеській області. Їм уже одіслала. Передавала своїй подрузі в Переяслав-Хмельницький. А минулого року мої панянки полетіли аж у Арабські Емірати. Моя хрещениця – стюардеса, і куземинці попросили передати своїм дітям. Переяславська подруга приїжджала в гості влітку і дуже хотіла навчитись пекти панянки. Прийшлося влітку проводити майстер-клас.

А ще я роблю традиційні чубаті «канхвети». З ними багато мороки. Та все одно хочеться щоб вони були на Різдво. Вони ж такі гарні, великі, блискучі, наші. Хочеться дожить, щоб і онуку навчити».

Тетяна Авраменко, пенсіонерка: «Треба відроджувати і зберігати наші традиції. Тому і печу різдвяні панянки і вишиваю. Раніше ми вишивали білим по білому. В дитинстві вишивала разом із мамою. 

На Різдво панянки пеклися по всьому Куземину. Жінки збиралися в гурт, і це був цілий процес.

А коли я вже стала мамою, якось ніколи було цим займатися. Та й традиції стали занепадати в радянські часи. Тепер все старе відроджується. І магазинне набридає, хочеться домашнього печива. Рецепти залишилися старовинні: молоко, цукор, борошно, амоній. Можна його замінити содою. Та амоній – натуральний розпушувач. Якось його не стало в продажу. Нам передавали із Харкова. Моя свекруха померла 5 років тому. І я знайшла амоній у баночках. Пригодився. Форми панянок, коників, півників, ластівок залишилися від мами. І їм може років до ста. Тепер я для онуків стараюся, завжди замовляють. Дітям цікаво, а панянки ні в Харкові, ні в Сумах не продаються.

А ще Куземин славиться своєю сушкою. Раніше в кожному дворі була піч-сушня. Наш край славився садками. Тепер і сушні поробили новомодні і садки вже не ті. Кутя раніше була звичайнісінька: варена пшениця залита наваристим узваром. Тепер в кутю добавляють усіляких добавок: мак, родзинки, горішки, мед, халву. 

Хочеться щоб у нас відродився фестиваль «Родовід» і збереглися наші традиції. В цьому році карантин завадив святкам, та все одно поколядували дітки. Тепер чекаю щедрувальників».

Валерія Бакуліна