На якій сотні ти живеш? Звичайне питання для охтирчанина. Чи знаєш ти історію своєї вулиці? Це вже питання складніше. Мабуть, не кожен ствердно на нього  відповість. А чому? Та просто не цікавилися.

Володимир Анатолійович Глубокий народився, виріс і живе на вулиці Успенській разом зі своєю дружиною Людмилою Михайлівною і своєю ріднею. Володимир Глубокий  не тільки знає історію рідної вулиці, він повернув їй історичну назву. 
Тож, про вулицю Успенську та про краєзнавця Володимира Глубокого  ми вам і розкажемо.

РОДОВІД

«Що таке Батьківщина? На це питання я сам собі дав відповідь ще в 6-ому класі, - згадує Володимир Глубокий.  Я навчався у восьмирічній школі №10. І це питання задавали нам учителі. Батьківщина - це край, де жили мої предки, мої прадіди, де живуть мої батьки, де живу я і будуть жити мої діти та внуки й правнуки.
Чому нам треба знати свою історію? Я так думаю, коли не знаєш свій родовід - твоє майбутнє хитке, як дерево без коріння. А коли ти не знаєш історію місцевості, де мешкаєш, незалежно від того чи родився тут, чи приїхав та оселився в певній місцевості, в тебе немає основи фундаменту для створення родинного помістя. А без нього - твій дім недовговічний, без минулого немає майбутнього.
Історія  моєї родини та мого краю цікавила мене ще зі шкільної пори, і вже тоді я почав складати «родовідне дерево». Недарма кажуть про родинний зв'язок аж «до сьомого коліна»  має велике значення для здоров'я, культури, духовності людини.
Що ти розкажеш своїм дітям? Те що знаєш - десь вичитав чи почув від старших.
Я з дитинства любив слухати розповіді своїх дідів та бабусь  про колишнє життя, про родичів, нашу вулицю, старі звичаї, стару Охтирку.
Мій прапрадід Іван жив на 4 сотні, на Гусинці. А вже прадід Бодяк Тимофій Іванович мешкав по вулиці Успенській, 8, оселився тут у 1880-85 роках. В нього була дерев'яна хата обмазана глиною. Прабабусю звали Пелагея Прокопівна. У них було 13 дітей, але семеро померли ще в дитинстві.
Дід  - Моісеєнко Марк Якович, бабуся - Наталя Тимофіївна. Вони все життя мешкали на Успенській, 15. У них було 7 дітей. І одна з них -  Надія Марківна, моя мама. Моя бабуся - мати-героїня. Вона була нагороджена двома медалями материнства. Бабуся Наталя подарувала мені іконку Успенської Божої Матері, яку я зберігаю донині разом із її медалями.
У діда Марка Яковича була молодша сестра Анастасія. Я ще їздив до неї в гості у 1992 році, коли навчався в Харкові, в інституті.  Баба Настя, вона ж Анастасія Яківна, повідала, що наші  далекі предки були князівського роду. Про це їй розповідав батько, Яків Іларіонович. Та князівських імен бабуся вже не пам'ятала, на той час їй було під 90. Звичайно, цікаво було докопатися до першоджерела. І книга тоді попалась «Геральдика України». Хотілося і в Харківському архіві «поритись», бо Охтирка належала до Харківської губернії до січня 1939 року. Але такі послуги в архіві занадто дорогі були для мене, студента.
Усі мої рідні жили на Успенській і поховані вряд на Успенському кладовищі.
Тетяна, моя донька і Анастасія, моя онука, знають родинні історії з моїх розповідей. Анастасія - представниця шостого покоління нашого роду і знає свій родовід аж до 8-го коліна.

ВУЛИЦЯ УСПЕНСЬКА

Як відомо, Охтирка була полковим містом. І була поділена на 10 сотень. Мої пращури оселились на 5-й сотні, на якій і знаходиться вулиця Успенська.
Із розповідей старших знаю, що 29 серпня на 5-й сотні свято, бо в цей день - храм Успіння Божої Матері. Так було з давніх давен, бабуся розповідала. Цього дня вона, родичі, сусіди всі йшли в Успенську церкву, на молебень. На свято нічого не робили по господарству, окрім як «годували скотину». Після церкви збиралася рідня і на вулиці  святкували.
Після революції «прийшли совєти» і в 1920-му році відділили церкву від держави. В Охтирці почалися перейменування. Успенська площа стала Красною, потім Леніна. Вулиця Успенська стала називатись Кладбищенською.
В 1939 нашу вулицю перейменували на честь іспанської комуністки Долорес Ібаррурі, яка в 1939 році із монархічної Іспанії емігрувала в СРСР. На той час в Радянському Союзі хотіли показати світові, що ідеї марксизму-ленінізму живі і Радянський Союз дає прихисток усім комуністам і всім борцям із «загниваючим капіталізмом».
В 1945 році ім'я Долорес Ібаррурі змінили на Карла Маркса. В Охтирці на той час вже були вулиці Енгельса і Леніна, не вистачало Маркса. Як же без нього? У всьому СРСР були назви вулиць іменами основоположників соціалізму-комунізму.
Так тривало весь радянський період, і навіть в часи незалежності України. Нарешті, в 2015-році оголосили декомунізацію, зокрема це стосувалось і перейменування вулиць.

ПОВЕРНЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ НАЗВИ

І я вирішив повернути нашій вулиці історичну назву «Успенська». Чому це так важливо?
По-перше, вся історія це круговий цикл, все повторюється, погане викреслюється, справжнє, істинне залишається. Чомусь учимося... і рухаємося далі.
По-друге, як іще може називатися вулиця напроти Успенського кладовища? Ну ніяк не «Карла Маркса», це просто історично мертва назва. І не «Курилівська», як дехто пропонував таким чином вшанувати колишніх охтирських достойників.
Неподалік залізниці - один із курилівських маєтків, колишній тубдиспансер. Що там зараз? Руїни, останки «нерукотворного пам'ятника» Курилам. Отака наша пошана, на жаль, до них «заросла народная тропа...». Назвати вулицю «Курилівська» напроти кладовища? Це була б насмішка над їхньою пам'яттю.
По-третє, назва вулиці «Успенська» походить від одноіменної назви кладовища, яке займає майже більшу половину правої сторони вулиці. Про що зазначено в «Плане уездного города Ахтирки, с показателем пределов города...» (1806 рік).

Тож, я подав заяву у мерію щодо повернення вулиці Успенській своєї історичної назви. Обійшов усі двори по вулиці, поділився історичними довідками про її старі назви. Всі мешканці поставилися позитивно до моєї пропозиції, за виключенням трьох чоловік. Збирав підписи взимку. Пам'ятаю той день 25 грудня 2015 року. Був тріскучий мороз, до 25 градусів. Я зайшов до старенької сусідки, Надії Федорівни, сказав що хочу нашій вулиці повернути назву «Успенська». Бабулька аж заплакала: «Така хороша назва - Успенська. Слава Богу, діждалася».

Заяву з підписами мешканців нашої вулиці віддав у мерію, і потрапив у лікарню. Коли повернувся, відразу зателефонував до секретаря Охтирської міськради Валентини Попович, яке ж рішення прийняли депутати? І вона повідомила радісну новину: «27.01.2016 року за розпорядженням міського голови Ігоря Алєксєєва вулиця Карла Маркса перейменована на Успенську». Для мене це радість. Це важливо для всіх мешканців.
Впродовж своїх краєзнавчих розвідок, я звертався за допомогою до своєї мами Надії Марківни, до своїх сусідів Людмили Вікторівни Дяченко, Світлани Євгенівни Коломацької, Надії Федорівни Пластун, також до директорки музею Людмили Володимирівни Міщенко, працівниці архіву Оксани Василівни Шевченко, охтирських краєзнавців - Марії Іванівни Поліщук та Олексія Романовича Сергієнка. І вони ділилися своїми знаннями. Висловлюю всім моїм помічникам щиру вдячність. Це має значення для нащадків».

На фасаді будинку Володимира Глубокого, що на Успенській, 13, висить табличка. На ній історія вулиці Успенської.  Інколи у Володимира Анатолійовича запитують, як йому живеться в такому містичному місці?

Потихеньку. Щоранку, прокинувшись, бачу -  дерева шумлять і  падає листя, співають пташки, за вікном - зелено, тихо спокійно, наче рай. Похорони - звичайне явище. Буває і по 5 за день. А при Союзі похорони були гучні, в основному, з духовим оркестром. І 10-а школа поряд із кладовищем. Та всі тутешні звикли. І я також,  живу собі, займаюся душевною справою - вирощую троянди і виноград, збираю історії і підтримую свій домашній музей.

Спілкувалася Валерія Бакуліна