Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Місто arrow У пошуках скарбів рідного краю
У пошуках скарбів рідного краю Печать
Автор ГородА   
08.09.2020 г.



Щоб побачити, як виглядає британське посольство і спробувати доторкнутися до неба, не обов'язково  треба їхати на край світу. Ці дива можна знайти у нас, на Сумщині.

Ну що, поїхали далі?!
Цього разу «УКО» (Український клуб Охтирки) обрав МОГРИЦЮ. Подивились на мапу - так і КИЯНИЦЯ поряд! Тож, їдемо у два села Сумського району.

МАГНІТ УКРАЇНИ
Як відомо з фізики, магніти мають властивість притягувати до себе. Це може  бути шматочок металу, а може  бути й людина, споруда, місцевість, власне все, що завгодно.  Магнітом може стати старий будинок із цікавою історією.
Так сталося із маєтком Ліщинських у селі Кияниця, що неподалік Сум. Нещодавно його визначили, як один зі 100 туристичних магнітів України, правда стане він магнітом після реставрації. Та головне, що маєток ще цілий і під дахом. Тож, ми не помилились у виборі пошуків скарбів рідного краю.
Звісно, і дорогу треба до села полагодити, і вказівники почепити, ну і все, що потрібно для прийому туристів - рекламу, екскурсоводів, готелі, кемпінги.

Олена Рибальченко стала нашим екскурсоводом у Кияниці. Вона - викладачка біології в сільській школі, а ще - краєзнавиця і популяризаторка своєї унікальної місцевості.  Пані Олена підготувала нам «три торби» історій про Харитоненків і Ліщинських, про таємниці старого маєтку і про тутешнє довкілля. Дещицею цікавих моментів і ми з вами поділимось.

КИЯНИЦЯ - це не просто село у Сумському районі, там збереглася перлина Слобожанщини - палац Харитоненків-Ліщинських. І все довкола - пов'язане з цими відомими прізвищами. Пов'язане, але геть занедбане. Та все ж цікаво, як тут все починалося, жилося і ... ледь не щезло.
Відомий цукрозаводчик і меценат Іван Герасимович Харитоненко скупив довкола тутешні землі і в 1866 році побудував свій перший цукровий завод, саме тут, у Кияниці. У 1890 році було зведено палац у стилі неоренесанс, а навколо палацу - англійський парк. Для облаштування парку Харитоненко запросив самого Адольфа Аболтіна (зросійщене латвійське прізвище Аболтиньш), відомого сумського садівника. В парку, як годиться, фонтан, прогулянкові алеї, екзотичні рослини та дерева, майданчики для гольфу та крокету... Під парком було 70 га, залишилось 56.
Уявіть собі двоповерховий палац із башточками, декорованими колонами, англійський парк, самого бузку - 60 сортів, гінгкобілоба, платани, зимовий сад, флігель і арочний міст через ставок.  Все це багатство і красу І.Г.Харитоненко згодом заповів своїй племінниці Марії Матвіївні  та її чоловіку Миколі Йосиповичу Ліщинським. Останнім володарем палацу із роду Ліщинських був Іван Миколайович Ліщинський. Він був дуже освіченою людиною, їздив по Європі, здобував освіту, запрошував фахівців із-за кордону. Окрім заводу в Кияниці у них було три економії. На території маєтку  - великий автомобільний парк. Кипіло світське життя...

1917 рік. Жовтнева революція. Більшовики розграбували палац і намагалися спалити буржуйський дім, та не вдалося. Довго в народі називали це місце - «горілий дім».
В радянські часи в палаці спочатку була музична школа, потім переобладнали на турбазу, всередині перепланували на кшталт гуртожитку, а в господарському флігелі організували їдальню. А потім - запустіння, руйнація і занепад.  Наразі, величний палац у аварійному стані і належить СНАУ. Та все ж і досі велична будівля захоплює своєю витонченою красою. Збереглися декоративна ліпнина ззовні і всередині. На території зберігся навіть фонтан, звісно недіючий. Від першого харитоненкового цукрового заводу залишилась труба і купа цегли, яку невдовзі розтягнуть... Додався пам'ятник загиблим у ВВВ і якесь господарське приміщення.
Старезний 500-літній дуб на вході до маєтку забирає темні сили і надає сили цій землі і людям, які і досі приходять у гості...
Наша гідеса все ж потішила новиною, що палац Ліщинських визнали одним із туристичних магнітів України. Є надія на його відновлення. До речі, щоб уявити колишній вигляд палацу, знайдіть світлину британського посольства у Москві. Ця споруда належала нашому цукрозаводчику  І.Г.Харитоненку.
Ось такі історії старого маєтку повідала нам Олена Рибальченко, за що ми їй щиро вдячні. І ще б слухати й слухати, роздивлятися старі світлини, а якби ще й у крокет пограти... Але нас чекає Могриця!

МАКОВІЙЧИК
Та треба ж і перепочити туристам. Ідемо до ставка, як колись пани до революції прогулювались. На березі облаштована альтанка. І ми вшанували там наші древні українські традиції. Того дня, 14 серпня був Перший Спас, або Маковія. Надія Голубченко розповіла про значення  маковійського букета, що складають цього дня. Зібрані квіти: мак, м'ята, материнка, любисток, чорнобривці, миколайчики  і все це зав'язати червоною стрічкою. І зберігати в своїй оселі, як цілющий оберіг.
Перший Спас - це обов'язково МАК, МЕД і ВОДА. Тож почастувалися нашими мандриками - пирогами з маком, закусили медом і запили водою. Все, як треба цього дня. Та ще й фотосесія в українських сорочках. Отак ми порятували себе. Власне, Спас означає спасати, рятувати себе.



ДОТОРКНУТИСЯ ДО НЕБА
У Могриці нас уже зачекалася наша друга гідеса - Олена Лиховид. Вона також вчителька, екскурсовод-аматор. І в неї все вийшло пречудово. Її екскурсійна програма була схожа на святкове знайомство з Могрицею. Пані Олена повідала історію села, місцеві легенди про скіфське городище і сіверянку Малушу, про Куликівщину і храм на честь Миколи Чудотворця. А потім повела нас до крейдяних гір, туди, де можна доторкнутися до неба. Не вірите? То подивіться наші світлини. Ми й самі спочатку не вірили. А Надія Петрівна знайшла таки скарб - справжній белемніт, так званий «чортів палець», залишки кальмарів. Тут же  колись шумів океан....
Могриця така містично-фантастична, захоплює і затягує у свій незбагненний полон. Невипадково тут уже понад 20 років щоліта збираються митці з усього світу. Вони намагаються осягнути цей простір покордоння,  збагнути щось невловиме і розгадати таємниці та загадки природи. І називаються цей шматочок Могриці  ЛЕНДАРТ. Митці залишили тут свої творіння. І ми блукаємо між дивовижними деревами, чудернацькими стовпами,  кам'яними метеликами і слухаємо нашу енергійну пані Олену. ЛендАрт, наче англійський Стоунхендж. Та ні, це наше мистецтво.
А далі наші білі гори. Сліпуче сонце і білосніжні крейдяні брили притягують, наче магніт.  Як же дістатися нагору, туди,  поближче до неба? Хто як умудрився, так і дістався. Зверху перехоплює подих - безмежний простір, десь там горизонт, древні Кургани, Псел і кордон... Ми тримаємо кордон.
Не хотілось покидати біле крейдяне диво... Та все ж треба повертатись додому. Ми залишили свої серця в Могриці. В прямому і в переносному значенні. Білі паперові сердечка із почуттями на лендартівській локації і бажання ще повернутись сюди. Бо не все виходили і не все спробували. Декілька годин - це дуже мало...

Дякуємо пані Олено! До зустрічі, Могриця!!!

 

Валерія Бакуліна

 

 




 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg