«Клавіатурте розум, почуття і волю - клавіатурте! Шукайте метрополію свідомого життя!» (Микола Хвильовий)

Про що розкажуть нам експонати приватного музею Степана Слісаренка сьогодні? Деякі маленькі історії - родинні, місцеві,світові.  Кожна дрібничка заслуговує на увагу.
Нагадаю, що минулого разу у нашому приватному музеї ви дізнались про швацьку машинку «Singer», кіндер-сюрприз для штопки та про аргандову лампу. А сьогодні два музичні інструменти «заграють» нам мелодії та марші минулого століття.

ПАТЕФОН
Степан Слісаренко, наш екскурсовод, розповідає: «Мій батько був викладачем, тобто інтелігентом. У 1950-х роках вважалось, що  у кожній інтелігентній родині повинен бути патефон. Це як сьогодні  у кожного є мобільний телефон».

Патефон - портативний грамофонний пристрій для програвання грамофонних платівок. Патефон має маленький рупор, вмонтований у корпус. Сам пристрій має вигляд валізи.
«PATHE» - відома французька фірма з виробництва патефонів. «Фон» - означає звук (із грецької). Брати Еміль та Шарль Пате заснували виробництво патефонів у 1896 році. Шарль Пате - французький кінопромисловець, продюсер і один із основоположників французького кінематографу. Брати Пате  - це світ звукозапису та кіноіндустрії. Між братами Пате  та німецьким інженером із США Емілем Берлінером довго продовжувалися «патентні війни». Найбільшу популярність патефони мали у 1920-40-х роках.
Пристрої працювали за допомогою пружини. Щоби прослухати одну сторону платівки потрібно було завести один раз ручку. Звук не регулювався. Грамофонна платівка програвалася у звичайному напрямку - від краю до центру. У валізі був спеціальний відсік для голок.
Перша грамплатівка зі співом українською мовою була випущена у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» в Лондоні. Запис у каталозі під №11017 «Чорні хмари» із опери «Запорожець за Дунаєм» (виконує російський хор С.Мєдвєдєвої. У тому ж таки виконанні в спеціальному каталозі значаться записи:  «Сонце низенько...», «Гречаники», «Там у лузі береза стояла...».
У 1956 році фірму «Pathe» поглинула компанія «Warner Bros Pictures».

«Я пам'ятаю той день, коли наш патефон звучав останній раз. Це було 29 серпня 1970 року. День народження моєї старшої сестри Лариси. Яка музика звучала? Точно не пам'ятаю, можливо «Дунайський вальс», «Амурские волни» або романс «Грусть»... Наступного дня сестра поїхала в Москву на навчання. Вона стала студенткою авіаційного інституту.
Моя мамаша працювала інженером у «Сільгосптехніці». На якесь свято їй подарували радіоприймач ВЕФ-20. Після цього патефон поставили у куток. А наша родина почала слухати «Радіо Промінь» і радіостанцію «Маяк»».

На патефоні значиться виробник «Молотов», тобто Молотовський патефонний завод. Місто Молотов  наразі  - Перм. У 1947 році випустили перші 100 патефонів. Робітники жили в холодних бараках. Але план виконували. Далі патефони  випускали тисячами. А в 1956 році завод грамофонних платівок було закрито. Там же було налагоджено виробництво велосипедів.

ПІАНІНО

Степан Слісаренко згадує: «Моя бабушка походить із чупахівських міщан. Вона старалася дати освіту своїм дітям і всіляко намагалася вплинути і на виховання своїх онуків. Вона слідкувала з ким ми дружимо, граємось. Доходило навіть до абсурду. Як і всі хлопці, я любив грати у  «війнушку» та футбол. Бабусі це вкрай не подобалось: «Що ти з необразованими гуляєш?» і заставляла мене вчитися музикальній грамоті. Я рік ходив до Ольги Федорівни Рєзнікової, дружини Якова Майтюренка, на приватні уроки. Вони мешкали неподалік. Але в мене не було ні таланту, ні бажання співати чи грати на піаніно, тож батьки від мене відчепились.
Сестра  також ходила на уроки до Ольги Федорівни і завдяки їй змогла пройти конкурс у  нашу музичну школу. Тоді був великий набір і шалений конкурс. У 1958 році бабусина мрія збулася - Ларису зачислили на клас фортепіано. І в нашому будинку з'явилося піаніно «Україна».
Його  купили в Охтирці, в магазині «Культтовари» чи раймазі. І наш простір зазвучав до-ре-мі- фа-соля-ля-мі -ми... Сусіди сердилися, кричали, що їм заважають спати. І хоч Лариса і закінчила музичну школу, та музику облишила, їй бо техніка більше до душі. Так і ноти всі забула.
Сестра як поїхала навчатись - там і залишилась, там і її родина, в Росії. Бабуся померла, батьки також. А піаніно живе й досі і нагадує про всіх...».

Піаніно «Україна» виготовлене в Чернігові. В якому році - «історія замовчує». Але історія Чернігівської фабрики музичних інструментів імені Постишева вже стала історією. Дивіться, фабрика була заснована у 1933 році. До 1950-х там випускали народні струнно-щипкові інструменти, потім налагодили випуск піаніно. У 1970-ому було випущено 26 000 піаніно та інших музичних інструментів - гітар, балалайок, бандур. 
Вікіпедія інформує, що «у період економічних змін фабрика перестала виробляти піаніно. Із залишків деревини виробляли труни для італійського замовника. При фабриці був музей, в якому зберігались зразки найкращих інструментів їхнього виробництва. Та згодом унікальні інструменти  були вивезені за кордон. У 2016 році на покинутих площах колишньої фабрики музичних інструментів запрацювала швейна фабрика «Галант».

Чорне фортеп'яно тьмяно поблискує. Відкриваю кришку... Чорно-білі клавіші просять доторкнутись, щоб зазвучати... Хочеться почути чарівну мелодію Ліста, Шопена, Чайковського, Лисенка або Мирослава Скорика... Але я не знаю нот. На жаль, моя бабуся не мріяла про фортепіано для своїх онуків...

Валерія Бакуліна