Виступаючи в суді в якості державного обвинувача досить часто доводиться стикатися з парадоксально зневажливим ставленням людей до норм закону, а як наслідок - до власної долі.

Одного разу потрапивши на лаву підсудних, деякі з них не вдаються до належних висновків, що позбавляє їх повноцінного життя вільної у своєму виборі людини. Коли призначається покарання у вигляді виправних робіт, обмеження волі, позбавлення волі строком не більше, ніж на 5 років, виходячи з обставин справи та особи винного, суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням та призначити іспитовий строк (ст. 75, 76 КК України) тривалістю від 1 до 3 років. Саме ця норма закону, яка дає людині можливість стати на шлях виправлення, відбуваючи покарання умовно, для багатьох стає нездоланною перепоною.

В той час, коли треба виважено ставитися до власних вчинків, виконувати низку обов'язків, що забезпечують контроль відповідних органів за поведінкою засуджених, останні, втрачаючи здоровий глузд, часто під впливом алкоголю, вчиняють правопорушення або ж нові злочини. От і виходить, що нерозважливість, бездумне ставлення до своїх дій, нехтування вимогами закону перетворюються на суворе покарання, запобігти якому можна було тільки власними зусиллями.

Правові наслідки невиконання умов звільнення від відбування покарання з випробуванням буквально такі: якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично притягується до адміністративної відповідальності, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання, у разі вчинення протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків. Тобто якщо засуджений відбуваючи умовне покарання скоїв новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Наведу один з багатьох прикладів. 14 липня Охтирським міськрайонним судом було винесено вирок відносно жителя с. Грунь громадянина Д., який до цього вже був засуджений у 2004 році за ст. 185 ч. З КК України (крадіжка) до 2 років обмеження волі, відбував покарання і був умовно-достроково звільнений. Здавалося б людина мусила зробити висновки і стати законослухняним громадянином, аби не потрапити в халепу знову. Натомість маємо таке. Д. звинувачувався в тому, що в ніч з 9 на 10 квітня 2005 року в одному з будинків с. Лутищє, в стані алкогольного сп'яніння викрав гроші -700 грн. В судовому засіданні, підсудний вину визнав і показав, що прийшов до потерпілої, щоб допомогти по господарству, а ввечері, коли господарі заснули, викрав гроші та й пішов геть. З кафе, що на околиці села, викликав таксі, поїхав серед ночі в Охтирку. Зупинився в. готелі "Нафтовик", замовив номер і переночував там, заплативши за ту втіху 100 грн. Наступного дня купував спиртне, харчі, цигарки, витрачав гроші на власний розсуд. Результат - взяття під варту, обвинувачення в злочині, передбаченому ст. 185 ч. 2 КК України та покарання за сукупністю вироків - 2 роки 3 місяці обмеження волі.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Саме нормами Кримінального кодексу визначено рівень відповідальності людини та спосіб відбування покарання. Отримавши суворий життєвий урок, але не зробивши з того належних висновків, дехто ризикує наступити на ті ж самі граблі знову.

О.Вініченко, помічник Охтирського міжрайонного прокурора