У нього щира українська душа і голлівудська посмішка, талант від Бога і наполеонівські плани. Хто ж він такий? Наш хлопець, родом із Охтирки. І сьогодні ми вам про нього нагадаємо.

Андрій Міцай, 23 роки, народився в м. Охтирка, навчався в ЗОШ №4 і в музичній школі. Далі - Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва. Нині співак - бандурист Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди. Навчається на 4-ому курсі Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського та на 1-ому курсі Студії при Національній заслуженій капелі бандуристів України ім. Г.Майбороди. Живе в Києві, працює та навчається.

Андрій в Охтирці останній раз був чотири місяці тому. Можливість погостювати вдома нарешті з'явилася саме на новорічні свята. Щоправда, тільки 6 днів. Бо, як ви зрозуміли, наш юнак живе в напруженому ритмі. Як йому все вдається і як подобається таке життя та про всяке інше ми мали змогу почути від Андрія в один із шести днів відпочинку.

Андрію вітаю тебе на рідній землі. Добре, що вдалося цими святами побувати вдома. Охтирка слідкує за твоїми успіхами. Ми «тримаємо кулаки» під час відповідальних моментів у твоєму творчому житті. Пам'ятаю, так було під час конкурсу для вступу в національну капелу бандуристів. Поділись своїми думками-враженнями про ті важливі дні минулого року.

Дякую охтирчанам за підтримку. Зв'язок із рідними дуже допомагає. Дійсно, працювати в капелі бандуристів було моєю великою мрією. Коли почув про конкурс, відразу зрозумів, що це мій шанс. Почав готуватися. Конкурс - це дуже важко. Спочатку навіть страшно було. Та все ж треба спробувати. Тому дізнався, що важливо на конкурсі, на що комісія звертає увагу. Комісія по відбору - це дуже поважні люди в мистецьких колах. Голова спілки кобзарів - Володимир Єсипок, художній диригент і керівник капели бандуристів - Юрій Курич, керівник чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького - Володимир Курич та інші. Вони оцінюють конкурсанта як майбутнього артиста, тобто з першого кроку, погляду і усмішки тебе оцінюють. Творчих завдань було три: зіграти пісню у супроводі бандури, заспівати пісню під супровід фортепіано та інструментальна бандура. Я дуже хвилювався. Навіть посивів. Дуже вдячний своїй одногрупниці Галині Романів за постійну підтримку. Тож, відбір до капели - це дуже серйозний іспит для мене, і не тільки для мене, а й взагалі. Це складна робота, концерти і постійні репетиції. Із 9-ти конкурсантів - взяли тільки трьох.

Так збулася твоя мрія. Тепер ти співак-бандурист в національній капелі бандуристів України ім. Г.Майбороди. Та ще й продовжуєш вчитися. Як встигаєш?

Уже увійшов у ритм. Ми, артисти, живемо по іншому графіку, ніж звичайні люди. Дехто вважає, що бандурист це не робота, а відпочинок. Що там бриньчати, хіба тяжко? Насправді, це щоденні репетиції, концерти. Потім ще ж і вчитися треба.

Спочатку тяжко було. Так тяжко було, що була думка відмовитись від навчання. Та це було б по-дурному. Розумів, що не можна опускати руки. Сесія підійшла. Караул. Але виходу не було, треба здавати. І з цим упорався. Одна «4», по іншим предметам - «5». 

Молодець, Андрію. Розкажи про свою роботу, тобто про капелу бандуристів України ім. Г.Майбороди.

Капела бандуристів - це 60 музикантів. Інструменти такі: бас-бандура, сопілка, баян, контрабас, ударна група. У нас колосальний репертуар. Національна капела бандуристів України - це найстаріший колектив у нашій країні, який у минулому році відзначив свій 100-річний ювілей. В гості тоді завітала Детройтська капела бандуристів і разом грали в театрі ім. Івана Франка.

Андрію, окрім бандури ти освоюєш ще й інші інструменти?

Так, мені цікаво, як звучить старосвітська бандура і колісна ліра. Тому їду в студію і з допомогою викладачів опановую гру на цих інструментах. Олексій Кабанов викладає колісну ліру. Сергій Захарець - старосвітську бандуру. Обидва - віртуозні виконавці. Тож, вчуся у майстрів своєї справи. Щоб тримати форму, мені щодня треба грати. Поєднання старосвітської бандури і колісної ліри - дуже цікаво. Треба створювати музичні спецефекти та підключати до української пісні. В репертуарі капели - народні та сучасні українські пісні, романси, похідні, побутові.

Артист - це...

Артист - це універсальна людина. Людина, яка на сцені повинна викластись на всі 100%, не зважаючи ні на що. Ти виходиш на сцену, залишивши все «попереднє життя» за лаштунками. Артист повинен працювати для народу. Люди прийшли відпочити і артист повинен вийти і працювати професійно. Виступ артиста - це верхівка айсберга. Під верхівкою - робота над словом, над піснею, робота з інструментом, робота над ораторським і акторським мистецтвом.

Твій перший вчитель?

Надія Олександрівна Шандиба. Викладач охтирської музичної школи по класу бандури. Вона привела мене туди за руку. За це я їй довічно вдячний. І моя мама теж. Надія Олександрівна постійно мене підтримує, ми з нею постійно на зв'язку. Влітку, на День Незалежності України, ми разом з нею грали на бандурі в Охтирці.

Що для тебе Охтирка?

Це моя рідна земля, моя святиня. Київ - це постійний рух, в Охтирку приїжджаєш - тиша, можна розслабитись.

Наразі ти киянин. Звик до ритму життя в столиці?

Так, у Києві живу вже три роки. 9 років за межами рідної Охтирки. 9 років - Стрітівка, 3 роки - Київ. Ритм у столиці, звичайно, шалений. Спочатку тяжко було призвичаїтися. Та якось уже налаштувався.  Коли маю вихідний, їду в Стрітівку, в село. Там відпочиваю морально і фізично. Там свіже повітря, ставки, тиша. І є в кого зупинитися. Колишня наша вахтерка Ольга Василівна Ворона у Стрітівському гуртожитку мені наче мати. Ми потоваришували ще з часів навчання.

У Києві відпочиваю з друзями в парках, у затишних кав'ярнях. Та це буває дуже рідко.

Після відпустки - на роботу. Ваша капела бандуристів має вирушити в різдвяне турне по Україні.

Наша капела вже на гастролях по Україні з 8 по 24 січня. А ми, новачки, готуємось до Різдвяного концерту в Національній філармонії України. Нудьгувати ніколи.

БЛІЦ ІНТЕРВ'Ю:

З ким би заспівав у дуеті?

З Ларисою Віталіївною Дедюх, моєю викладачкою по бандурі.

Головна проблема сьогодні?

Час.

Що любиш читати?

«Старцівство». Володимира Кушпета. Це книга про кобзарів. Цікава, філософська книга.

Переломний момент у твоєму житті?

Коли я пішов у капелу бандуристів. Це відчутно змінило моє життя.

Що не подобається в людях?

Коли говорять «я не можу «щось» зробити. Просто в них немає пріоритетів. Інколи треба просто почати.

Найяскравіший спогад 2019-го?

Це було в Охтирці. Був конкурс бандуристів. Я був запрошеним гостем. Вийшов на сцену. Виконував дві композиції: «Сміються, плачуть солов'ї» слова Олександра Олеся. Друга на слова Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову?..». Це ніби розмова Кобзаря з Україною. Я почав співати...  в залі РБК запанувала неймовірна тиша, така тиша, що чуєш свій голос і відчуваєш, як мурашки по тілу повзуть. Я абстрагуюсь. Ніби в космосі... Сходжу зі сцени і чую в спину «дякую, дякую, дякую...». Таке здивування виникло, чому люди мені дякують?

Мої рідні, мама й сестра, сиділи в першому ряду і їм також дякували. Потім з'явилося задоволення від того, що ти доніс людям шевченкове слово.

Плани на майбутнє?

Сольна кар'єра. Працюю над цим.

Побажання охтирчанам на 2020-й рік?

Бажаю моїм землякам-охтирчанам здоров'я, щастя, достатку, наснаги, родинного затишку, віри в те, що скоро закінчиться ця проклята війна. Охтирчани більше посміхайтесь і вірте в добро. А ще любіть і не забувайте українські пісні, бо в кожній із них - часточка української історії. Ми повинні пам'ятати про своїх пращурів. 

Ми в свою чергу вітаємо Андрія з його досягненнями в кобзарській справі і бажаємо стати  найкращим солістом та гідно представляти  українську пісню в усіх куточках світу. 

Спілкувалася Валерія Бакуліна