Реклама
Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow Володимир Петрик: Без музики себе не уявляю
Володимир Петрик: Без музики себе не уявляю Печать
Автор ГородА   
12.12.2019 г.
ImageРайонний будинок культури. Відкривається завіса. І починається свято мистецтва. На сцені оркестр, диригент і музика.

Можна було б обійтися сухою інформацією про ці три слова... та Охтирка повинна знати своїх кращих людей. Вам цікаво знати, як можна стати найкращим тромбоністом у Сінгапурі, чи можна обіграти свого вчителя в теніс, або як можна відчути себе молодим у 71 рік?

ВОЛОДИМИР ПЕТРИК, диригент оркестру

Володимир Миколайович Петрик. Рік народження -1949. Місце народження - м. Білопілля на Сумщині. Навчання в звичайній школі поєднував з музичною школою і грав у двох дитячих оркестрах. Закінчив Московську державну консерваторію імені П.І.Чайковського. І став військовим диригентом. 5 років керував оркестром у ЦГВ (Центральна Група Військ) у Чехословаччині. У 1982 направлений у Київський військовий округ. І став керівником військового оркестру у 91-й інженерно-саперній бригаді ВЧ 41440. У 1999 Володимир Петрик пішов на пенсію, як ветеран військової служби. В тому ж році став керівником дитячого духового оркестру у ДЮЦ (дитячо-юнацький центр) Охтирки, тепер ОМЦПО МАН учнівської молоді. Таке коротке досьє Володимира Миколайовича Петрика.

ImageКОНЦЕРТ

І ось на сцені РБК зібрались випускники його оркестру. Точніше, маестро зібрав своїх колишніх учнів звідусюди, щоб нагадати про себе, про Охтирку, про дитячий оркестр. Святковий концерт на честь 20-річного ювілею відкрили «Українські фантазії», а закінчились звуками Рок попурі. Упродовж урочистостей звучали військово-патріотичні марші, фантазії на сучасні українські пісні, попурі групи «GUEEN», соло на саксофоні, сучасні мікси та ноктюрни... Володимира Петрика вітали міський голова Ігор Алєксєєв, представники освіти і культури: Анатолій Тронь, Любов Бобарикіна та Наталя Ганцева, товариш по службі Володимир Федоренко і, звичайно, його вдячні випускники. На охтирській сцені лунали вітання із Польщі, Сінгапура, Одеси, Харкова. Батьки грали разом із дітьми. Дівчата зачаровували своїм соло на саксофоні.  Це був не просто концерт, це було справжнє спілкування з мистецтвом. «Такого патріотично-професійного концерту ще не було!» - це висока оцінка. Як досягти успіху, визнання і зворотнього зв'язку від вихованців. Про це дізнаємось у самого батька великої музичної родини:

Володимире Миколайовичу, які у Вас були відчуття після ювілейного концерту?

- Концерт  промайнув на єдиному подиху. О, підготовка була складна! 60 випускників різних років. Їх треба було всіх зібрати. Зібрав 30 чоловік. Приїхали з Харкова, Києва, Полтави, Сум, Одеси.

- Репертуар вашого концерту оцінили, як патріотично-професійний. Як і хто займався цим питанням. Як змінювався репертуар оркестру протягом 20 років.

- Так, 1-е відділення концерту - патріотичні композиції, 2-е - естрада, рок. Звичайно, першими повинні бути патріотичні пісні. У нас це були українські фантазії на козацькі марші, додаємо своєрідні оркестрові родзинки по ходу виконання. Моїм дітям подобається рок попурі. Підбираємо підходящі композиції. Репертуар складаємо разом з дітьми. Для цього в нашому оркестрі існує художня рада.

Звичайно, репертуар на початку наших виступів, 20 років тому і сучасний дуже відрізняються. Починали із простих пісеньок, «Пусть всегда будет сонце» і тому подібне. З кожним роком удосконалюємо і відшліфовуємо свою майстерність. Щороку я постійно підвищував планку.
Так ми починали. Невдовзі нас перевели в інше приміщення, над спортзалом. Спогади про ті часи - ігри в теніс по черзі. Хтось грає свої партії в оркестрі, інші - в теніс. Тоді було небагато дітей, 10-12. Це нас об'єднувало. Потім ми передислокувались у приміщення школи №6, де й займаємось дотепер. Спочатку і довгий час нас підтримувала і допомагала з концертами тодішній директор Євгенія Опанасівна Коритник. А зараз нам допомагає і «терпить» нинішня директорка Ольга Миколаївна Сотнікова. Вона говорить, що знає весь наш репертуар, ми ж якраз під її кабінетом.
2019 рік отримав грамоту і відзнаку від міського голови «Гордість Охтирки»;
2003 рік. Обласний конкурс дитячих духових оркестрів. Ми зайняли почесне 2-е місце.
2004 рік. Оркестр отримав почесне звання «Зразковий художній колектив»;
2009 рік. Оркестр отримав почесне звання «Народний художній колектив»;
2017 рік. Ми представляли сумську область на всеукраїнському конкурсі «Армія-дітям».
До династії також належать і батько й син Кучеренки, брати Андрій і Павло Прозорови, Дмитро і Максим Романенки.
А мою справу продовжує мій онук Владислав Сідіхін. Починав у нашому оркестрі, а нині -  студент Харківської Академії культури.
А які в нашому оркестрі прекрасні дівчатка. Крім Ніни Убоженко, хочу відмітити Анну Черкас- Кошенкову, Лізу Таран, Анну Єрмоленко, Альону Шапар і Олену Савченко.
Про кожного випускника можу розповісти цікаві історії. Їх багато, як і моїх 60 випускників. І Ангеліна Луцик, Діана Степанова, Коля Обуховський, Максим Гринюк, Євген Манько, Дмитро Шабельник, Микола Лукавенко, Віталій Литовченко, Вадим Северин і всі, всі, всі... 

- Добре. Тоді згадайте, як Ви, військовий, стали дитячим наставником. З чого все почалося?

- Дуже добре пам'ятаю той момент. Я звільнився з лав ЗСУ у 1999 році. Якось зустрів Нелю Кузьмівну Забашту, тодішню керівницю ДЮЦа. І вона запропонувала організувати дитячий духовий оркестр. На той час мені виповнилося 50. Пропозиція цікава, але думав, вагався - «чи справлюсь?». Я ж не працював із дітьми. Та все ж вирішив спробувати, бо без музики не міг. Дуже сподівався, що в мене все вийде. Нам виділили приміщення в гімназії. У нас не було пригодних інструментів. Почав шукати по місту. Знайшов 12. Нам дуже допомогли тоді в профкомі НГВУ. Михайло Канівець виділив кошти на придбання 5 труб, 4 кларнетів і 3 бельгійські тромбони. Іван Сушинський також допомагав. Зараз інструментів дуже багато. Тепер у багатьох дітей свої особисті інструменти.

Я був і залишаюсь в одній зграї з дітьми. Ми друзі.  Я ніколи не підвищую голосу на своїх вихованців. Після армії це було важкувато, там приказ - виконання, у нас - демократія. Але дещо з армійських методів використовую. Наприклад, додаткові індивідуальні заняття. Це так звані методи підвищення музичної підготовки. У нас свій устав і свої ранги. В оркестрі є старшина і два помічника старшини. Вони знають свої обов'язки: ведуть облік матеріальної бази - це один маневр. Я розробляю план евакуації під час наших виїзних концертів, що по порядку треба виносити із транспорту. Роботи багато.

- Ваші вихованці завжди такі підтягнуті, елегантні, чепурні. Хто допомагає Вам у виборі костюмів?

- Моя дружина, Катерина Андріївна. Вона мій перший помічник, продюсер, сценарист, музикальний критик і швачка. Всі 20 років вона відповідальна за  костюми, бабочки, чохли для інструментів. Ну і звісно ж велика роль батьків наших дітей. З ними постійно на зв'язку.

- Як знаходять Ваш оркестр діти. Ваші майбутні вихованці?

- По-різному. Їм рекомендують у звичайній чи музичній школі, друзі, чи батьки, бабусі, дідусі приводять. У оркестрі займаються діти від 6 до 17 років. Дитячі здібності бачу відразу. Головні критерії - музикальний слух, почуття ритму. Діти, які приходять з музичної школи вже дещо підготовлені, в іншому випадку оволодіваємо музичною грамотністю самотужки. Співпрацюємо з директором музичної школи Олексієм Бовою. І з батьками також. Коли приводять малечу, я дозволяю бабусям, батькам сидіти в амфітеатрі. Так усім краще. І хоч з дітьми дружимо, та вимагаю дисципліни і працюємо над своїм професіоналізмом.

- Нагадайте нам свої досягнення.

- 1980 рік мене нагородили двічі медалями за зміцнення дружби між народами. Її вручали представники адміністрації Густава Гусака. На той час я був членом журі республіканського фестивалю «Пісні наших друзів». Журі 12 чехів і я українець;

1989 рік. Президія Верховної ради України присвоїла мені почесне звання Заслужений Артист України за телевізійні програми і пропаганду духової музики;

А тепер мої досягнення - це також і здобутки моїх дітей.

- На всіх конкурсах наш оркестр займає призові місця або Гран-прі.

Тож, справились із завданням. Вам вдалося налагодити контакт із дітьми?

- Виходить, що так.

- 15 листопада ми чули багато вітань від ваших учнів. Вони приїхали з різних куточків України. А деякі прославляють себе і Вас навіть у далекому Сінгапурі.

- Так. Олексій Убоженко наразі один із кращих тромбоністів Азії. Після 8 класу він поїхав навчатися в школу-інтернат ім. М. Лисенка для обдарованих дітей, у Київ, потім навчання в консерваторії. Був музикантом оркестру Київської опери. Там його гру почув диригент із Сингапура і запропонував продовжити навчання там. Тепер його запрошують на різні фестивалі, конкурси.

Сім'я Убоженко - це моя династія. Спочатку Льоша займався, потім прийшла навчатися його сестра Ніна, тепер - Дмитро.

- Та все ж не всі ваші випускники стають музикантами?

- Ні, не всі. А я й не наполягаю на цьому. Вони вільні робити свій вибір. Головне, щоб вони стали справжніми людьми в цьому житті. А музика їм завжди в цьому допомагатиме. Зі всіма випускниками контактуємо, і з усіма дружні стосунки. Ми ж як одна родина.

-  Якій виповнилося 20 років. І що далі?

- Зараз мені 70. В наступному році - 71. Це схоже на 17. З дітьми відчуваєш себе молодшим. Та й без музики себе не уявляю. Продовжую займатися з дітьми, а там життя покаже.

Володимир Миколайович - дуже цікавий співрозмовник. Йому є що розповідати, згадувати й пишатись, бо його вихованці стали гідними людьми.  Володимир Петрик і його дитячий оркестр - гордість Охтирки.

Підготувала Валерія Бакуліна

 

 
on_110720.gif

bezp.gif

Реклама
Реклама

express.gif

Реклама
Реклама

voda_230320.jpg

electro.jpg

Загрузка...

Реклама