Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Оксана Мироняк: Головне для вчителя - любити дітей
Оксана Мироняк: Головне для вчителя - любити дітей Печать
Автор Админ   
29.10.2019 г.
Image«Оксана Мироняк стала єдиною викладачкою із Сумщини, хто ввійшов до топ-десятки вчителів за версією премії Global Teacher Prize Ukraina 2019. Оксана Мироняк з педагогів, які все життя віддали школі. Своїх вихованців учить англійської мови понад 30 років.

За цей час її учні досягли чудових результатів, про що свідчать численні премії як у всеукраїнських, так і в міжнародних олімпіадах, конкурсах, програмах та проектах за підтримки ЮНЕСКО,  ЮНІСЕФ, Ради Европи, Уряду США. Глибокі знання демонструють юні знавці англійської у навчальних процесах у різних країнах Європи - Великобританії, Чехії, Польщі». («Урядовий кур'єр» 9.09.2019р.)

Нещодавно кореспондент газети мала зустріч із нашою найкращою вчителькою. Говорили про конкурс, важливість професії вчителя і, взагалі, про життя. Вчитель - це людина, в першу чергу. Яка ж вона, Оксана Мироняк?

ОКСАНА МИРОНЯК народилася і виросла поблизу Яремче, на Івано-Франківщині, батьки - нафтовики. Закінчила Івано-Франківський педінститут ім. В. Стефаника. В Охтирці - з 1987 року. Викладач англійської і німецької мов. Працювала у ЗОШ №2, гімназії, зараз викладає англійську в Охтирській ЗОШ №1. Заміжня. Чоловік Василь Васильович - нафтовик. Мають трьох дітей і четверо онуків. Син Роман і дві доньки Тетяна і Ганнуся.

Пані Оксано, ваші колеги охарактеризували Вас, як людину-двигун, вулкан, пошук. Чому вибрали педагогічний фах, і чому саме іноземні мови?

- Англійську мову завжди любила. Але не планувала бути вчителем. Мріяла стати військовим хірургом. Після двох спроб вступити до Київського університету Шевченка, я потрапила на факультет іноземних мов в Івано- Франківську. Планувала стати військовим перекладачем. Під час навчання, на практиці в літньому мовному таборі в спеціалізованій німецький школі під Калушем визначилась, що English дає можливість мені реалізуватись в педагогіці. Та все ж я ще довго була військовозобов'язаною.

- І ось визнання. Ви в десятці найкращих вчителів України. Ви - учасник всеукраїнського конкурсу Global Techer Prize. Важко було? Як ви туди потрапили? Розкажіть про цей конкурс. Те що ми не знаємо.

- Так, це було важко і водночас драйвово. Мета цього конкурсу - показати престижність професії вчителя. 4 роки як існує міжнародна премія Global Teacher Prize. В Україні - проводиться втретє. Її засновник громадська організація «Освіторія», започаткувала Зоя Литвин.
Я довідалась про премію на «НеКонференції EdCampUkraine», вирішила надіслати анкету. Потім мене номінували на конкурс мої учні, випускники гімназії. Спочатку я потрапила у ТОП-50, потім у ТОП-10. З 11 по 16 вересня цього року в Харкові був насичений тиждень вже конкретного відбору для визначення найкращого вчителя. Були такі завдання:
1. Презентація себе;
2.Інтегроване заняття;
3.Спільний майстер-клас.

Ще було народне голосування. Чекали жовтень. Потім у Києві заключний етап конкурсу, конференції, зустрічі з міністром освіти і президентом. І повернення додому, до роботи.

- Пані Оксано, у Вас великий досвід роботи з Євроклубом, який діяв у гімназії. Що тепер Вас хвилює, цікавить, заводить?

- Так, в гімназії  успішно діяв наш Євроклуб. Я залишила всі матеріали повністю для користування моїм наступникам. А тут, у школи №1 ми вже створили  Євроклуб «Prime star», що діє в мережі Євроклубів на платформі ЄС. Що ми вже зробили? Шили екосумки, стали учасниками проекту «Громадське залучення». Влітку у нас діяв англомовний табір. До нас приїздили 12 волонтерів із Корпусу Миру США. Програма «Erazmus+». Діти вчились бути лідерами, вчились бути небайдужими до довкілля. Наразі ми - учасники міжнародного проекту. До нас найближчим часом завітають волонтери, будемо розвиватися далі. «Кліматичні зміни» - проект, який об'єднує різні континенти. Як зупинити кліматичні зміни? Для цього створюються глобальні та локальні проекти. Наступного тижня у нас он-лайн конференція. «Озеленення планети», проект який охоплює всі міста і школи. Ми будемо садити дерева.

- У своєму відеоролику для презентації «Global Teacher Prize» ви сказали, що головне для  вчителя - любити дітей. Як ви їх усіх любите?

- Інтуїтивно, маю вже певний досвід. Шукаю до кожного ключик. Батьки мають дати своїм дітям любов. Психологи кажуть, те, що батьки закладуть у свою дитину до 3-х років, те вона й понесе з собою. А ми, вчителі, можемо згладити кути, підшліфувати те, що закладено в дитині.
Професія вчитель - це насамперед стержень, який заставляє змінювати світ на краще. Вчитель дає дітям інструменти, як реалізувати себе в майбутньому. Моє правило - любити дітей і добре знати і любити те, що робиш.

- Чому англійська мова наразі актуальна?

- Бо англійська мова - міжнародна, вона дає навички життя в глобальному світі. Годі думати, що без англійської сьогодні можна обійтись. Суспільство ставить виклики. Якісна освіта дає можливість нашим дітям облаштуватись у будь-який галузі. Кожен випускник повинен реалізуватись у дорослому житті, мати таку можливість. Я пропоную інструмент, яким можна скористатися в будь-який час. Потрібна тільки правильна мотивація. Я її шукаю.

- Тобто, справжній вчитель у постійному пошуку. До речі, що змінилося у технологічному процесі вчителя?

- Ми всі практично прив'язані до життя. Шкільна програма, затверджена Міністерством освіти є, але школи можуть мати свої автономії, вносити свої корективи. При складанні плану вчитель має можливість переставляти акценти. Скажімо, це академічна свобода, яка створює для вчителя певні виклики. А це більша відповідальність.

- Виклики, відповідальність, конкурси - це певні стреси. Та й, взагалі, успіх - це кар'єра, кар'єра - це жертвувати частиною свого особистого життя. Ви маєте велику родину, ви - дружина, мати, бабуся, сестра... Як Ви встигаєте, чи не встигаєте?

- Дійсно, я в постійному русі. І часто мої ріднi кажуть: «Пригальмуй!». Взагалі, я планую час. Моє особисте життя - для мене дуже важлива складова. Я не хочу нею жертвувати. Знаходжу час і для чоловіка, і для дітей, і онуків. Робочий час для роботи, вихідні, відпустка - для сім'ї.

- Уже понад 30 років ви живете й працюєте в Охтирці. Колись разом зі своїм чоловіком приїхали в Охтирку з Івано-Франківська. Як зустріло Вас місто Наше і як зараз почуваєтесь?

- Карпати - це омитий сльозами смарагд, це різнобарв'я природи, особливо лісу: сосни, смереки, чисте повітря. Охтирка зустріла нас пилюкою. Вересень  - це ще не навчальний процес, це робота з дітьми в полях. Збирали помідори, цибулю, перець. Я не скажу, що це було незвичайно, в Прикарпатті ми збирали буряки, картоплю. (Це ж Радянський Союз ще був). За 30 років Охтирка дуже змінилася - вулиці стали облаштовані, розбудовані дитячі майданчики, міські парки, з'явилися нові пам'ятники на вулицях... Місто стало більш комфортним.

- А улюблений куточок в Охтирці у Вас є?

- Ворскла.

- Є таке явище - криза. Що це для вас?

- Криза - це відновлення рівноваги. В екстремальних ситуаціях стаю дуже емоційною, чутливою. Криза стимулює, надає сили.

- Ми живемо в епоху глобальних викликів, Україна переживає складний період, війна на Сході. Як вчитель англійської мови може прищепити дітям почуття патріотизму?

- Ми готуємось до олімпіади. Одне із завдань: «Якби ти проводив курси для іноземців, що ти розповіси їм про Україну, про Охтирку?». Мій учень англійською мовою розповідає про історію свого роду, про історію козацтва, про українських лідерів». Патріотизм - це наша постійна робота з волонтерами. Щоб бути громадянином світу, щоб бути європейцем, треба відчувати себе українцем. Треба любити борщ, українську пісню, наші традиції. Треба просто любити свій край, свою землю.

- Добре. Ви нагадали про смачне, про борщ. Панi Оксано,чи встигаєте вдома куховарити, які ваші улюблені страви?

- Признаюсь чесно, мій чоловік любить і вміє готувати, і готувати смачно й борщ, і голубці і всілякі смаколики. Я не проти цього, та свою частину господарських клопотів звичайно роблю. Бо коли ж збирається наша велика родина - то клопотів вистачає. На цих вихідних приїде на гостину моя Ганнуся з родиною.
Особисто я люблю гуцульський борщ. Він без картоплі, зварений на копчених реберцях, на травах гуцульських запашних, сушених. Карпатський чебрець дає несподіваний присмак. А картопля в мундирах вариться окремо.

- Ви так смачно розповіли, що дуже захотілося спробувати гуцульського борщу.  Про смачне поговорили, а ще ж треба дбати про мозок i тіло. На це знаходите час?

- Так, звичайно. Слухаю своє серце. Воно завжди приймає правильні рішення. Мої місця для відновлення сили там, де тече вода. Швидкі ріки. Енергія води заряджає.

- А які у Вас орієнтири по життю?

- Мої орієнтири змінюються. Інші виклики - інші орієнтири. Головне - дотримуватись моральних принципів, духовності, закладеної батьками. Люблю поезію Ліни Костенко. Ми з учнями перекладали її вірші на англійську і відіслали в газету «English», отримали літературний подарунок за 1-е місце. Признаюсь, я й сама пишу вірші.

 

Вір в свою надію, істину і мрію,
Вір в свою дитину, у її буття.
Храм душі людської годі нам пізнати.
Купол дзвоном гучним щедро сповіща:
Діти - наше кредо, діти - наше щастя
Діти - наша доля, любов і життя.

 

Така вона Оксана Мироняк - вчителька, лідер, жінка. Впевнена, самодостатня, цілеспрямована, добра, любляча, романтична. Вона перевіряє учнівські зошити після роботи, вдома і водночас вирішує глобальні проблеми.

 

Спілкувалася Валерія Бакуліна

ImageImage 

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg