Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Достопримечательности arrow Ікона Охтирської Богоматері
Ікона Охтирської Богоматері Печать
Автор Редактор   
02.07.2005 г.

Явлення Чудотворної ікони Охтирської Богоматері відбулося 2(15) липня 1739 року. Це май же єдина ікона серед Богородичних образів з датою явлення та зображенням імператорського сим­волу - двоголового орла, що є її визнанням „государя­ми всероссийскими" і знаком Торжества Православ'я. Саме цей образ Діви Марії - Отроковиці з карими ми­гдалеподібними очима, розділеним на прямий проділ довгим волоссям, темним ликом, без мафорію, зі скла­деними в молитві руками — був дуже поширеним не лише на Сумщині, а й в інших місцях Слобожанщини, України та Росії. Так писали іконописці цей чудотвор­ний образ Богоматері з Розп'яттям, який виник не ра­ніше, ніж у XVII ст., і мав західноєвропейські стиліс­тичні особливості.

У Росії, де також є населені пункти з назвою Охтирка, існує образ Богородиці Охтирської, але Діва Марія зображена традиційно - більш старшою за віком, у мафорії, із символами страждань Ісуса Христа на тлі Єрусалимської стіни плачу, без написів про її явлення. Така ікона представляє своєрідну ілюстрацію особли вого Богородичного канону, який читають під час Ве­ликого посту.

Іконографія образу походить від пророцтв про її особливу „уготованість" та „очищеність" від „чрева матері", переказаних сірійським богословом IV ст. Єфремом Сіріним. Ці передбачення були покладені в ос­нову композиції слобожанського образу з ідеєю про початок та кінець („альфу і омегу") земного буття Сина Божого, безпосереднім свідком якого була Діва Марія.

У прадавні часи до престолу - священного місця храму, що символізував уявлення про смерть Христа та Його царську славу, - церковнослужителі виносили ікону Богоматері і дерев'яний хрест з Розп'яттям. При­сутність образу Божої Матері біля трапези, де здійс­нюється освячення («пресуществління») Святих Дарів у Тіло і Кров Христа, мала глибокий зміст, постійно нагадуючи про істинне втілення Бога та заступництво за Нього Його Матері з молитвою за все людство. У книзі пророка Ісаї також ідеться про те, що саму Марію можна вважати пророчицею свого життєвого шляху, бо «Дух Господа зійшов на Неї і сила Вишнього осяяла її» (Іс: 8, 1-4).

Цікаво, що задовго до чудодійного явлення ікони „Богоматері Охтирської", у той самий день (тобто 2 липня), відбулися інші знаменні події: у 458 р. святи­тель Геннадій переніс „чесну Ризу Богоматері" у Влахернський храм (м. Константинополь), були явлені чу­дотворні образи Феодотієвської (1487) та Пожайської (1674) ікон Богородиці. Але незважаючи на те, що об­раз Охтирської Богоматері з'явився значно пізніше, своєю чудодійною силою зцілення людей він отримав визнання та любов віруючих.

За однією з версій, ця ікона як „дорожня" була завезена в Україну військовими і серед українського козацтва та гусарів Охтирського полку була в особли­вій пошані. На військових штандартах вона знаходила­ся поряд з образом Спасителя. З історичних джерел відомо, що Охтирка була заснована в 1641 році за царя Олексія Михайловича. До того часу ця територія пе­ребувала під владою Польщі та кримських татар.

Під час царювання Єлизавети Петрівни місто нале­жало до одного з п'яти українських слобідських пол­ків. Військовими та громадськими справами керували полковники та старшини, які мали свою канцелярію, а в справах духівництва Охтирка належала до Бєлгоро­дського єпархіального управління.

На початку XVIII ст. в Охтирці була давня дерев'я­на церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, в якій служив священик о. Даниїл (Полянський) - «муж благоговейный, простой, кроткий и благочестивой жизни». Саме йому довелося бути свідком обрітіння чудо­творного образу. У літописах говориться, що у дворі своєї будівлі, густо зарослому травою і дикою ромаш­кою, під час косіння він побачив ікону, що стояла у траві. Від неї йшло яскраве сяйво, і священик, «...сотво­рив на себе крестное знаменне, начал читать пришедший ему на память кондак празднеству Рождества Богородицьі». Про цей випадок о. Даниїл нікому не сказав і заніс ікону в дім, а через три роки, коли сяйво навколо образу повторилось, переніс її до храму.

Ікона зцілювала людей від багатьох хвороб, насам­перед від лихоманки, вона є також покровителькою сиріт, до неї звертаються за благословенням у держа­вних справах. За наказом імператриці було записано і перевірено 324 випадки зцілення людей від тяжких хвороб. У 1751 р. Святіший Синод визнав ікону Охтирської Богоматері чудотворною.

У 1744 році Охтирку відвідала імператриця Єлиза­вета Петрівна з графинею Марфою Шуваловою, щоб вклонитися шанованому образу. Радуючись Божій ми­лості, що ікона з'явилась саме під час її правління, ім­ператриця вирішила збудувати для неї новий храм і „...благоволила жертвовать от своих царских щедрот 2000 рублей". За ініціативою охтирського полковника Федора Каченовського та з „величайшего соизволения" у квітні 1753 року був закладений Свято-Покровський собор. Побудований за проектом видатного російсь­кого зодчого Д.В. Ухтомського, собор був відкритий і освячений 2 липня 1768 р. Бєлгородським єпископом Порфирієм (Крайським).

Величний білокам'яний трибанний храм, правий ві­втар якого присвячений Охтирському чудотворному образу Богоматері, а лівий - в ім'я Свв. Захарія та Єлизавети (батьки Іоанна Хрестителя), Свято-Покров­ський собор є одним з кращих зразків українського бароко. На олтар та вбрання храму графами Шереметєвими, Паніними та Чернишовими були зроблені ве­ликі пожертвування. Тоді ж С.Б. Шереметєв подарував храмові нову ікону Охтирської Богородиці з мощами святих у срібній з позолотою ризі, прикрашеній доро­гоцінним камінням, яка в 1917 р. була знищена біль­шовиками, а собор на довгі роки був перетворений у склад. Саму ж чудотворну ікону Охтирської Богома­тері в 1903 році було вивезено до С.-Петербурга на реставрацію.

До нашого часу збереглося багато списків з цього образу. Можна стверджувати, що перша чудотворна ікона була без написів та двоголового орла під зобра­женням, які з'явилися пізніше на окладах (шатах) як знак особливого вшановування Церкви та держави. Саме цю ікону було „одягнуто" у чеканні барокові шати з німбом та короною в 1743 р. За переказами, уві сні Богородиця наказала священику „...омый мя и приодей мя шатою". Ця традиція „одягати" ікони в металеві оклади з коронами в Православній Церкві існувала, починаючи з XVI ст., завдяки поширенню золотарсь­ко-чеканного ремесла.

У XVIII ст. в Україні були поширені левкасні (рель­єфне ліплення) ікони з образом Охтирської Богоматері, які імітували чеканні шати, що мали глибокий зміст, пов'язаний з біблійними поняттями горішнього та долі­шнього світів (унікальні зразки подібних творів пред­ставлені в Сумському художньому музеї). Саме цей об­раз був поширений і на релігійно-побутових дукачах, які носили панство та віруючі, що приносили із собою на Гетьманщину вихідці з Правобережної України.

Іконографія Богоматері без мафорію з характер­ним жестом складених рук в Україні вперше зустріча­ється на фресках кінця XIII - поч. XIV ст. у Горянсь­кій ротонді (Закарпаття), створених митцями з північ­ної Італії разом з місцевими художниками. Класичний вираз мигдалеподібних очей, що був характерним для мистецтва північної Італії періоду проторенесансу (XIII—XIV ст.), зустрічається і на Богородичних іко­нах, пов'язаних із Сумщиною („Ченстохівська", „Баликінська", „Дубовичська" „Жировицька"). Слобожансь­кі майстри були добре обізнані у світовому мистецтві, тому і в загальному вирішенні пластики і форми ікон, окрім місцевих традицій помітні і знання творчості іта­лійських художників.

У середині 1760-х років до Охтирки був запрошений відомий Харківський живописець та педагог Іван Саблуков (1735-1777), вихованець Петербурзької Академії мистецтв. Для Покровського собору він виконав 13 великих ікон та багато менших за розмірами образів. В Охтирці він організував іконописну майстерню. Серед його учнів значиться і наш земляк відомий архітектор П. Ярославський. Можна сподіватися, що Саблуков та його учні писали ікону Охтирської Богоматері.

Історія залишила кілька імен митців, які звертали­ся до цього образу. Першим з іконописців, хто бачив чудотворну ікону і за проханням священика мав і від­новити, був Іван Маляр (поширений псевдонім україн­ських іконописців). Церква підкреслює спадкоємність благодаті і сили, що притаманні всім спискам ікони Божої Матері, які відтворюють її справжні риси. У 1753 р. робив список художник на ім'я Іван Грек.

У Сумському художньому музеї зберігається кіль­ка ікон із цим зображенням, одна з них датована 1768 роком з написом: „...а писа иконописец Михаил Иванов сын Денисов"(у XIX ст. зображення Діви Марії на цій іконі було поновлено), інший цікавий список дато­ваний 1838 р., з характерними поліським рослинним орнаментом, сповнений особливою народною поетич­ністю. Наприкінці XIX ст. це зображення гравіював Л. Серяков (Русский паломник. 1887).

У Чернігівському художньому музеї зберігається типова ікона з майстерні Михайла Охраменка, датова­на 1857 роком, з якої наприкінці XIX - поч. XX ст. були поширені хромолітографії. Цей образ набув сво­го поширення і в російських іконописних центрах Мстьора та Холуй, де писали так звані „краснушки"(у кольорі переважала кіновар).

Особливо багато списків було зроблено на слобо­жанській території Сумщини, Харківщини і Бєлгородщини. У селі Борисівка (на кордоні з Велико-Писарівським районом Сумської області) існував центр народ­них ремесел, де набув свого розвитку іконописний живопис. Борисівські іконописці писали святих з ри­сами, що нагадували своїх малоросійських співвітчиз­ників. Тому і тип Богородиці був характерний - з ве­ликими карими очима.

На півночі Сумщини та на Чернігівщині в XIX ст. був поширений образ „Богоматері Охтирської", напи­саний в академічній манері під впливом школи Києво-Печерської Лаври. Цей образ часто зустрічається в композиціях з православними святими та богородичними, особливо шанованими ізводами. До цього свято­го образу звертаються і сучасні іконописці Свято-Троїцької майстерні при Сумській єпархії. Списки з Охтирської ікони знаходяться також у православних церквах різних країн світу, у тому числі в США та Канаді. У 1994 р. Харківським митрополитом Никодимом до Охтирського собору урочисто була передана одна з таких ікон, привезених з Північної Америки.

Богоматір, що перебуває в постійній молитві, являє глибоку смиренність та повну покірність Божій волі. За думкою святого Іоанна Дамаскіна, смиренна Пре­чиста Діва Марія зачала в собі древо життя - Христа і принесла світові Спасителя, завдяки якому був знище­ний гріх перших людей. Ця ікона з'явилась значно пі­зніше Візантійських та Афонських образів, але за сво­їми зображально-виражальними властивостями, пере­дачею внутрішнього молитовного стану не поступається відомим Богородичним творам. У ній прочитується гли­бока думка, подібна Симонову пророцтву: „... и оружие пройдет душу Ея" (Лук.: 2, 35).

Сакральна символіка Охтирської Богоматері і об­разу Покрови мають спільне духовне значення, тому що належать до типу Агіосоритисси (Заступниці). Об­раз Богородиці, яка вкриває Своїм покровом людей у ранніх зображеннях, зустрічається саме у Влахернській церкві, де зберігається головна реліквія цього хра­му - Риза Діви Марії.

З XII ст. образ Покрови Пресвятої Богородиці на­буває особливого поширення в Київській Русі: буду­ються храми, монастирі, з'являються ікони, а також гімнографічні та літургійні тексти. Автором акафісту на честь Охтирської Богородиці був А.Ф. Ковалевський, який склав більше тридцяти високодуховних тво­рів, присвячених Богородиці (його прадід був вилікуваний від тяжкої хвороби завдяки Охтирській іконі). Образ Богоматері - заступниці і молитовниці охоплює три предстояння її перед Сином - до народження Христа, під час Його смерті та вічної молитви за весь людський рід.

На темному тлі суто православне Розп'яття з Христом, який ніби стоїть на хресті, було здійснено на Голгофі, на тому ж самому місці, де поховано ветхозавітного Адама. Восьмикінечний хрест (число, що сим­волізує безмежність), на якому зображений Христос у терновому вінці на фоні пейзажу. Саме цей ізвод був досить поширеним у мистецтві Слобожанщини. Зустрі­чаються зображення реалістично-просторові або умовні із сонячним променем, що символізує надію. Іко­нописець відтворює смиренність і покірність долі, які адекватні внутрішньому стану Богоматері. Саме ці до­брочесності були притаманні православній людині. У католицьких творах навпаки завжди підкреслюється страждання. Давня класична схема Візантійського ана­логу Розп'яття поступається новим поглядам у трак­туванні образу, згідно з естетичними вимогами часу.

В іконі домінує маріологічна символіка, яка відпо­відає священним літургійним текстам про храм у душі, спасіння і вічну славу. Композиційна узагальненість постаті Марії надає значущості, що також підкреслює її велич. Темне обличчя Богородиці, запозичене іконо­писцем з візантійських аналогів, було також характер­не й для іконографії давньоруського мистецтва. Саме темний колір підкреслював відчуженість від життя, разом з тим художник передає ніжність і чуйність її душі, глибину переживань.

Велику роль у духовному тлумаченні образу віді­грають сповнені невимовної безмірної печалі очі Ма­рії, скорботний порух брів, болісно стиснуті вуста. Іко­нописець шукає засобів для возвеличення Богоматері не тільки в ієратичній її репрезентативності, а й у ви­явленні її реального змісту. Червоний мафорій із зо­лотим обрамленням прикрашає плечі Марії: „...рясны златами одеяна и преиспрещрена" (Па: 44), який зго­дом вкриє її голову назавжди. Зелений долматик під­креслює молодість, весняне цвітіння, синій на рукавах - духовність.

Ці кольори подані на контрасті з червоним, що, як правило, домінує. Художник підкреслює тварне і нетварне, земне і духовне існування сповненої особливої гідності Отроковиці. Проте аскеза, яка відкриває сла­ву хреста через духовне око, відчуженість від усього буденного була характерною ознакою для глибоко ві­руючої людини на той час, коли був створений цей проникливий образ. Спокій Богоматері органічно по­єднується з передчуттям святої жертовної радості, як про це проспівується в акафісті.

Орнамент на полях ікони, який має також своє си­мволічне значення, часом переосмислювався і зміню­вався. На чеканних шатах, різьблених та левкасних дошках ранніх творів домінували ренесансні вазони з квітково-рослинним орнаментом, що означало нетлін­ну красу вічного Божого Царства. Митці часто застосовували на полях зображення ангелів та святих, імена яких носили ктитори (покровителі) храмів, де знаходилась ікона.

У кінці XVIII - XIX ст. був поширений бароковий орнамент у вигляді „картушів", написаний золотом на темному та червоному тлі, який нагадує аксельбанти на гусарських мундирах. Саме ці „картуші" на полях, золотом орнаментовані мафорій і поручі Марії, а та­кож німб та літери з титлами на темному тлі надають іконі особливої урочистості. Восьмикінечні зірки на плечах Богоматері та на полях ікони є також симво­лами троїчного Приснодівства — до народження, у народженні та після народження Сина Божого Ісуса Христа.

В образі Охтирської Богоматері, що був явлений на Сумщині, відбились кращі традиції іконописання епохи українського бароко та класицизму, перед яким і сьогодні схиляються всі віруючі.

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

drova.jpg

Загрузка...
Декоративные ретро лампы Киев

Реклама