Кожній матері хочеться своїй дитині найкращої долі. Щастя, достатку, реалізації у професії. Список сподівань дуже довгий. У Лариси Гончаренко в цьому списку для сина Назарія мався особливий пункт.

Матері дуже хотілося, щоб її Назарчик, учень початкової школи, коли виріс став би не просто елегантним, витонченим, аристократичним. Хотілося, щоб він вмів носити фрак, і не тільки вмів, але й, хоча б час від часу, його вдягав.

Враховуючи, ситуацію навкруги, яка існувала 20 літ тому - коли воду й електрику давали по графіку, по пів року не платилася зарплатня і у родинах не вистачало коштів навіть на саме необхідне - шанси на втілення материнської мрії здавалися ефемерними. Назарій вчився, грався у звичайні хлопчикові ігри, займався карате, куди його відвів батько Віктор, аби син вмів завжди за себе постояти.

І здавалося материнська мрія так і лишиться нездійсненною. Втім побачити сьогодні Назарія Вікторовича Гончаренка  у фраку - не велике диво. Юнак у свої 26 років зносив вже не один, бо цей наряд обов'язковий для тих, хто виступає у європейській програмі змагань (Стандарт)  зі спортивно-бальних танців (СБТ).

І до речі, не просто успішно виступає, а є єдиним представником Сумщини з постійною міжнародною практикою. В арсеналі його нагород «золото» європейських турнірів, а також вдалі виступи на найкращих паркетах світу. Незважаючи на молодий вік Гончаренко встиг паралельно побудувати тренерську та підприємницьку кар'єру. Вихованці його власного клубу StarLight завжди привозили і продовжують привозити із Всеукраїнських рейтингових турнірів по оберемку нагород. Географія виступів спортсменів, які тренувалися під його крилом (а СБТ, це в першу чергу - спорт!) не обмежується Україною. Назарію є чим пишатися.

Назарій Гончаренко виступає за Танцювальний Центр «Максимум». Утримує свій клуб «StarLight», викладає у ЗОШ №1, проводить власні турніри, в т.ч. в Охтирці. Коли працював СГК «Нафтовик» підлогу його спортзалу застилали паркетом, привезеним з Полтави.

У 2017 році вдало виступав в Блэкпулі (Великобританія) «Blackpool Dance Festival» і в Ассене (Нідерланди) «Dutch Open Assen», а також в ближньому зарубіжжі. В 2018 році з партнершою з Великобританії - в Лондоні «VIBS» і в Брентвуде «International Championships» (Англія).

У 2019 році на міжнародній сцені дебютував з новою партнершою харків'янкою Мариною Тузовою.

В квітні ц.р. на турнірі «Dance As Fire» в категорії «Amateur Rising Stars» вийшли в фінал в категорії Amauter - Ballroom. Цей турнір проводив відомий у світі танцор, тренер Массімо Джорджіані.

В його персональній статистиці: 25 результативних виступів, 7 призових місць, 3 перемоги.

Так мистецтво танцю допомогло втілити мрію матері, а сину здобути справу і любов всього життя.

- Назарію, з чого почалася Ваша танцювальна кар'єра?

- Мене з дитинства захоплювало мистецтво танцю. Але ні народні напрямки, ні балет, ні шкільна самодіяльність не відповідали моїм жаданням. Що саме хочу - я не міг сформулювати словами. Втім, матусине серце розуміє без слів. Дякуючи її енергійності ми не пропустили перший набір у клуб спортивно-бального танцю «Динамо Суми» обласного тренера Софронової О.Ю.

З Охтирського випуску Ольги Юріївни не тільки я продовжив танцювальну кар'єру. Вдячний їй, як спортсмен, що навчила шукати шлях до перемог через вимогливість до себе, але насамперед, як охтирчанин, за те, що відкрила мені та моїм землякам чарівний світ спортивно-бального танцю.

- Не боїтесь хвалити свого конкурента?

- Ні в якому разі. На моєму шляху зустрічалися різні тренери. Багатьом з них я з радістю кажу спасибі! Ольга Софронова з цього числа. Мої перші танцювальні кроки були зроблені в Охтирці. Можливо, саме тому я повернувся сюди викладати. Здобув профільну вищу освіту в Полтаві. Там під керівництвом ще одного важливого в моєму житті тренера я перейшов на новий, вищий рівень. Відкрив свій клуб. Врешті-решт, зрозумів, як багато всього не знаю і почав шукати, хто б мене ще навчив.

З великою повагою я ставлюся до Дениса Володимировича Хоріжко за те, що він не став утримувати мене. Навпаки, підштовхнув уперед, підтримав мої пошуки. Він допоміг зліпити органічний дует з першою моєю партнершею.  Після того, як ми стали гальмувати розвиток один одного, допоміг знайти Євгенією Книш. Саме з нею ми невдовзі створили власний клуб. Окрім Полтави почали викладати у Лубнах і Охтирці. Скільки всього було пережито разом!

-  Як швидко знайшли ви тренера своєї мрії?

- Відразу. Це топ-дует - Максим Буланий і Катерина Спаситель. У них тренуюсь досі. Вони зірки тренерського мистецтва світового рівня. Пощастило, що вони живуть в Україні! Самовіддані справі, супер-професіонали з шанобливим ставленням до своїх вихованців.

З першого заняття потрапляєш на іншу планету. Аналізуючи, в чому полягає їх головний педагогічний секрет, прийшов до висновку - в образному мовленні. Вони відразу бачать помилки пари, при цьому не «ламають», а м'яко коригують. Знаходять точні, найпотрібніші слова, ілюструють ситуаціями з життя, іноді жартами, які допомагають танцюристу не тільки усвідомити свою помилку, але й зрозуміти, як її виправити.

Пам'ятаю, перший раз мене здивувало, коли Максим Буланий дивився на мої рухи, які йому не подобалися, і... просто мовчав. Довго, хвилин 5. Я не розумів чому, допоки задумливий тренер раптом не просяяв і видав таку влучну метафору, яка замінила години, а може й місяці тренувань.

Тут потрібно уточнити - попри те, що я відразу обрав цих тренерів, шлях до занять під їх проводом був довгий.

- Як же так?

- Тренерський дует Буланий-Спаситель має божевільно великий попит. У них час поділений на хвилини. І кожна хвилина має свою собівартість, яка у студентські роки не відповідала моєму бюджету. Крім того вони раді вкладатися в тих, кому це дійсно потрібно. В тих, хто розібрався в собі і планує прогресувати, не зупиняючись.

Якщо Буланий-Спаситель погодяться з вами співпрацювати, ви не зможете НЕ стати чемпіоном. У мене за спиною заняття з тренерами Полтави, Донецька, Києва і інших міст. Я жив і тренувався в Великобританії, але не можу нікого поставити поруч з цим видатним дуетом.

- Розкажіть історію, як ви потрапили в Англію?

- Нічого особливого. Після того, як пара розпадається, починаються пошуки партнерів. Питання дуже кропітке: потрібно, щоб співпадав і стиль, і комплекція, і амбіції. Мені подобалася харків'янка Марина Тузова, але на той момент вона танцювала з партнером, який, на мій погляд, її тягнув назад. Однак, не став проявляти ініціативу, бо так вихований. Мені важко покидати тренера, незручно пропонувати себе, якщо у партнерші є пара і так далі.

З важким серцем, відмовився від своїх планів та погодився на пропозицію з Великобританії. Танцюристу не можна застоюватися. Якщо марнувати весь час на пошуки ідеальної пари, швидко втратиш кваліфікацію. В Англії мені все подобалося. У одному з регіональних турнірів ми навіть взяли золото, але інші виступи продемонстрували, що перспектив у нашої пари небагато. Втім, досвід виявився корисний, допоміг мені побачити різницю викладання у нас і за кордоном, повністю знищив мовний бар'єр. Тому вдячний долі за отриманий шанс, але.. все рівно, повернувся до тієї дівчини, з Харкова. Як виявилося, вона ще перед моїм від'їздом за кордон, очікувала від мене ініціативи. Тепер, ми з Мариною танцюємо разом.

- Цікаво вийшло у вас і з тренерами, і з партнершею...

- Погоджусь, слід ставати сміливішим у своїх прагненнях. Наполегливість, якщо знаєш чого хочеш, веде тільки вперед. Раджу своїм вихованцям, дослухатися своїх емоцій. Бо потім виявиться, що з-за нерішучості ти просто гаяв час. З тренерами - це 100 відсотків про мене.

Андрій Міхєєв

На фото дует Назарій Гончаренко та Марина Тузова, в центрі їх тренер Катерина Спаситель