Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Не руйнуйте бібліотеки!
Не руйнуйте бібліотеки! Печать
Автор ГородА   
28.01.2019 г.
ImageСергій Жадан, Андрій Курков, Євген Положій, Іван Андрусяк 16 січня провели в  найбільшій бібліотеці Східної України, а саме, в харківській бібліотеці імені В.Короленка відкриту прес-конференцію для журналістів і читачів, а також літературний вечір.

Так розпочався проект «Схід читає» Благодійного фонду Сергія Жадана в партнерстві з Українським Інститутом книги, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та харківського видавництва «Фоліо». Усього в програмі 13 зустрічей у містах Донецької та Луганської областей.

«До бібліотеки потрібно повертати життя, вони не повинні бути просто місцем зберігання книг, - каже Сергій Жадан. - Багато бібліотек, із якими ми товаришуємо, давно перетворилися на центри культурного життя».

Можливо хтось із читачів газети запитає: «А до чого тут Охтирка?». Кореспондент газети була присутня на прес-конференції  і те, про що говорилося там, має безпосереднє відношення до нашого міста, до наших бібліотек, а точніше до однієї з них, до районної бібліотеки, існування якої під знаком питання на сьогоднішній день. Тому вважаю за потрібне донести думку культурних діячів України до охтирчан, а найдужче хотілося б щоб її почула наша влада.

 

ПРОЕКТ «СХІД ЧИТАЄ»

СЕРГІЙ ЖАДАН: «Ідея зробити цей проект виникла, щоб підтримати бібліотеки на сході України. Ми їздимо туди з культурними програмами з літа 2014-го року, після звільнення українських міст від окупації. Під час поїздок з багатьма бібліотеками зав‘язалася дружба, із постійного спілкування з бібліотекарями стало зрозуміло, що потрібно привернути увагу читачів до книг та бібліотек, як центрів суспільного та культурного життя.
Минулого року почав діяти Український Інститут книги. Важливо наповнювати бібліотеки новими виданнями. Тому нагадую читачам, що бібліотеки є, працюють, наповнюються новими книжками. Наша акція триватиме із січня до березня. Всі ці подорожі на Схід проходять через Харків, тому почали з бібліотеки Короленка. Ми веземо дуже різну літературу. Раніше це було слабким місцем закупівлі державою книг для бібліотек. Тепер з‘явилися нові книги, нова тематика, нове відображення сучасного нашого життя. Багато бібліотек переформатовуються, знаходять нові форми роботи. Бібліотеки перетворюються на культурні центри.
Мені здається, що ховати паперову книжку зарано. Поява письменника - це завжди провокація. Ми щоразу їдемо вантажені книжками. Ми створюємо наш простір».

ІВАН АНДРУСЯК: «Згадую 1999 рік. В той час я працював кореспондентом Луганського обласного радіо. Мене послали у відрядження до станиці Луганської, де проходив якийсь фестиваль. Я розмовляю українською, на російську ніколи не переходжу. Дивлюсь, «казаки» на мене підозріло косяться. Підійшов до мене один, запросив до старшого свого. Той питає: «Бандера?». «Ну так, - відповідаю». Наливає гранчак і починаємо розмову. Години півтори розмовляли. Інші слухали. Я розповів їм, хто такі українські партизани, за що боролися. «Ну то як дійде до війни, стрілять у нас будеш, бандера?, - запитує. А ви? Знаєш Ваня, ти хороший мужик, але...»
Якби на тому ж луганському радіо більше розповідали про історію України, якби в бібліотеках і книгарнях були українські книжки постійно, то наша лінія фронту була б значно далі. То ж давайте говорити».

ЄВГЕН ПОЛОЖІЙ: «Так, ці речі треба проговорювати. Ми їздили на Закарпаття, бували у румунських, угорських общинах. Коли говориш з людьми, завжди є можливість почути їх. Якби я був міністром культури, то виділив би з бюджети фінансування на 10 українських письменників, які здатні говорити з людьми. Треба їздити в бібліотеки. Зараз той час, коли бібліотеки переживають нову хвилю. Люди хочуть говорити, але нема з ким.
Говорити і чути одне одного».
АНДРІЙ КУРКОВ: «Така ситуація по всій Україні. Якось ми мали тур по Бессарабії. Суворово, містечко 5000 жителів. У нас виникла ідея розговорити людей. Спілкуватися з ними по новому, створити дискусію. Раніше люди боялись висловлювати власну думку, хтось за них все вирішить... На прощання вони запитують у нас: «А коли ви до нас знову приїдете? З 1991 року до нас ніхто не приїжджав.
Моя мрія, щоб в Україні, як і в інших цивілізованих країнах, створився єдиний національний культурний простір. Коли одночасно по всій Україні відбувається презентація нової книги, прем'єра нового фільму. Коли це станеться - буде один рівень зацікавленості суспільства.
Я щойно повернувся з Лондона. Український ПЕН-клуб отримав проект, організація дискусій у 25 райцентрах України. Треба їхати туди, де життя завмерло».
СТАНІСЛАВ ЛЯЧИНСЬКИЙ (Фонд «Відродження»): «Щоби сенси до яких закликають світові автори були доступні нашим читачам і формували українців - проект «Cхід читає» в цьому плані дуже резонує. На Сході були і знову туди треба їхати. Фонд «Відродження» бути робити все можливе, щоб зустріч із письменниками із новими книгами відбувалися постійно. Це дуже важливо сьогодні».

ОЛЕКСАНДР КРАСОВИЦЬКИЙ (видавництво «Фоліо»): «Наші книжки волонтери відправляли бійцям на передову. Це була, в основному, художня література. Потім зворотній зв'язок. «Дайте нам щось про історію України». Але волонтери не всесильні. Потрібно це робити постійно на державному рівні. Російська пропаганда дуже сильна. Багато людей вважає, що ніякої агресії не існує.
2016 рік. Маріуполь. Ми привезли в міську бібліотеку багато книжок про історію України, про діяльність УПА. Прес-конференція в бібліотеці. Коли читачі можуть прочитати ці книги? Нам відповіли: «Можливо через два місяці». Бібліотекарі боялись і не знали, що їм робити з такими книгами. Зараз ситуація інша. Ми зрозуміли, що таких книг не вистачає. Бібліотекарі вже не бояться цих книг. Вважаю, що радянську літературу треба списати, замінити на сучасну. Сільські фонди треба повністю замінити.
Те, що роблять Курков і Жадан за кордоном, розповідають про Україну, це дуже важливо для нашого розвитку. Український Інститут книги організовує промоції української літератури, семінари, участь у книжкових виставках. Відбувається пропаганда читання».

 

ТРЕБА ПІДТРИМАТИ БІБЛІОТЕКУ

Наголошують письменники. По бібліотеках їздимо вже 5-й рік. Про Харківщину треба думати і про Сумщину також і про Закарпаття і Бессарабію... Треба думати і щось робити. Треба дослухатися до свого серця і бути соціально активними.

Впродовж вечора не полишає думка про охтирську районну бібліотеку, провідну бібліотеку нашого міста, де працюють креативні бібліотекарі, де найпершим з явився Інтернет-центр, де постійно проводяться патріотичні події, діє з десяток різноманітних гуртків для людей старшого віку, приїжджають письменники, де зібрано багато краєзнавчого матеріалу, де люди різного віку і статусу культурно відпочивають.
Як бачите, районна бібліотека -  сучасний культурний центр Охтирки.  Але в місті є міські бібліотеки.

А що культурних центрів буває забагато?

На думку приходять дві істини:

«Що маємо не бережемо, і плачемо - коли втрачаємо», - це для мешканців міста.

«Якщо дуже хочеш, шукаєш можливості, якщо не хочеш - шукаєш причини» - це до нашої влади.

На Сході надолужують культурну програму, а в нас з культурою порядок?  Колись у міста забрали Палац культури. Тепер  не можуть залишити  бібліотеку. Мені здається, закривати сучасну бібліотеку сьогодні - це злочин.

Марина Мороз

 

 

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg