«Від давньої козацької Слобожанщини, мало що залишилось у місті. Древня трьохбанна дерев'яна церква, важка пудова Євангелія, що колись був подарував їй Мазепа та ще назва вулиці - Повстяна. Колись за давнини, місто було полковим, і це з тих часів, не знати як, зберігся козацький поділ міста на сотні. Перша, друга, третя, п'ята... Але чужі самовладні руки покасували козацький устрій, навіть старі діди вже не держали в пам'яті козаків, забули, і тільки назви, як випадкові сліди давніх прадідів, залишилась пізнім нащадкам на згадку...» «Нащадки прадідів». Борис Антоненко-Давидович.

З часів Антоненка-Давидовича Охтирка змінила своє архітектурне обличчя, місто давно вже не полкове, а провінційне та козацький поділ на сотні залишився. Довгий час це було в народній пам'яті, десь у когось у шухлядах, в архівах музею. 

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

Наш краєзнавчий музей заснований 14 жовтня 1921 року.

Охтирський міський краєзнавчий музей - центр вивчення історико-культурної спадщини краю. Його фундатором можна вважати відомого українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича, який у 1920 році очолив комітет з охорони пам'яток старовини та розгорнув активну діяльність з виявлення, збору та охорони пам'яток матеріальної культури, мистецтва, архівів. У 1921 році музей одержав назву «Музей мистецтва, старовини та історико-етнографічний» і знаходився у приватному будинку. З 1924 року музей став постійно діючим. У 1940-х роках краєзнавчий музей знаходився у Графській церкві. Під час окупації міста експонати перебували у Покровському Соборі. Наприкінці 1940-х років експонати були перенесені до РБК. З 1950-х років музей розміщується у колишньому купецькому особняку - пам'ятці культури 20 століття. Сьогодні тут зберігається понад 11 тисяч предметів основного фонду. Як бачимо, через зміну свого перебування та окупації, мабуть, та не мабуть, а точно, велику купу цікавих історичних матеріалів та документів втрачено чи знищено... 

КАРТА СОТЕНЬ МІСТА НАШОГО

Та все ж музей постійно поповнюється новими знахідками та матеріалами. Нарешті в музеї з'явилася карта «СОТНІ МІСТА НАШОГО». Тривалий час музейники, краєзнавці та ентузіасти міста збирали відомості і готували цю карту. Презентація карти сотень відбулася цього літа, на День Незалежності України, 23 серпня. Презентація в музеї відбулася 12 жовтня.

Тепер кожен мешканець Охтирки може дізнатись, на якій сотні він мешкає і де мешкали його діди-прадіди. І гостям музею це також буде цікаво. Власне, про карту. Сотні позначені різним кольором. Визначення меж сотень сучасної Охтирки є умовним. Бо ж Охтирка вже далеко не та, якою була за козацької давнини. Якщо вам цікаво дізнатись про поділ міста на сотні, читайте «Марусю Богуславку» Івана Багряного. І ви полюбите місто Наше ще більше.

«ЛЮДИ, КВІТИ, ПТАХИ ТА ЗВІРІ»

Так називається виставка робіт відомої української художниці МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО. У Сумському художньому музеї вони були у фондах «Прими народного мистецтва». 51 робота. Вперше 42 роботи побачили світ на виставці в Охтирському краєзнавчому музеї. Серія робіт називається «Люди, квіти, птахи та звірі».

Життя геніальної української художниці було нелегке, сповнене рукотворних див. Вона народилася 31 грудня 1908 року у селі Болотні на Київщині. У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла - поліомієліт. В подальшому житті мисткиня переживала страшні болі і тяжкі операції. Вона не могла робити в полі, мала багато вільного часу і почала малювати. Марія Приймаченко була малоосвіченою, бо закінчила тільки 4 класи навчання. В підписах до своїх робіт користується народною говіркою. Вдома в неї не було ні книг, ні газет. Вона була суворою і не любила приймати гостей, але журналісти до неї часто приїжджали. За своє життя Марія Приймаченко створила понад 650 робіт. І вважається неперевершеною мисткинею народного стилю. Протягом життя її картини відвідали експозиції у Парижі, Варшаві, Софії, Празі, Монреалі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють у десятки тисяч доларів. Проте все життя прожила у скруті.

«1 вересня 1972 року» (така назва однієї картини. І підпис самої Марії Приймаченко: «прошу не знущайтесь дорогі учителя із дітей, пожалійте». КОБРА («Як устане, то й неба дістане, але сонце дістать треба кобров п'ять») ЗВІР-ГАД («Своє молоко має, а на чуже рот розкриває»). БУСЛИКИ, ВЕДМЕДІ НА ПАСІЦІ, ГОРБАТА СОВА, ПАВИЧ, ПОВЗУН, БУКЕТ КВІТІВ ДЛЯ МАМИ, ПТИЦЯ, ЩО КВІТИ НАРОДЖУЄ, МОГИЛА НЕВІДОМОГО СОЛДАТА, КВІТИ ЖОВТНЯ... Такі роботи зараз у нашому музеї.

Де ви могли бачити ці картини, чи схожі на них?. У нашому радянському дитинстві. Марія Приймаченко співпрацювала з письменником Михайлом Стельмахом. Мистецтвом української прими захоплювались Пабло Пікассо і Марк Шагал. ЇЇ картини в приватних колекціях багатіїв світу.

Сьогодні можна побачити сотні селфі в Інстаграмі на фоні казкових картин Марії Приймаченко. Де ж вона знайшла стільки яскравих барв?

В української прими народного мистецтва була мрія зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «... що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ, будинки б сміялися до людей...»

14 жовтня - День художника. І наш музей посміхається до людей. Це ніби збувається мрія Марії Приймаченко.

Марія Мороз