Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Местные новости arrow Город arrow Чому варто ходити по музеях
Чому варто ходити по музеях Печать
Автор ГородА   
26.10.2018 г.

«Від давньої козацької Слобожанщини, мало що залишилось у місті. Древня трьохбанна дерев'яна церква, важка пудова Євангелія, що колись був подарував їй Мазепа та ще назва вулиці - Повстяна. Колись за давнини, місто було полковим, і це з тих часів, не знати як, зберігся козацький поділ міста на сотні. Перша, друга, третя, п'ята... Але чужі самовладні руки покасували козацький устрій, навіть старі діди вже не держали в пам'яті козаків, забули, і тільки назви, як випадкові сліди давніх прадідів, залишилась пізнім нащадкам на згадку...» «Нащадки прадідів». Борис Антоненко-Давидович.

З часів Антоненка-Давидовича Охтирка змінила своє архітектурне обличчя, місто давно вже не полкове, а провінційне та козацький поділ на сотні залишився. Довгий час це було в народній пам'яті, десь у когось у шухлядах, в архівах музею. 

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

Наш краєзнавчий музей заснований 14 жовтня 1921 року.

Охтирський міський краєзнавчий музей - центр вивчення історико-культурної спадщини краю. Його фундатором можна вважати відомого українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича, який у 1920 році очолив комітет з охорони пам'яток старовини та розгорнув активну діяльність з виявлення, збору та охорони пам'яток матеріальної культури, мистецтва, архівів. У 1921 році музей одержав назву «Музей мистецтва, старовини та історико-етнографічний» і знаходився у приватному будинку. З 1924 року музей став постійно діючим. У 1940-х роках краєзнавчий музей знаходився у Графській церкві. Під час окупації міста експонати перебували у Покровському Соборі. Наприкінці 1940-х років експонати були перенесені до РБК. З 1950-х років музей розміщується у колишньому купецькому особняку - пам'ятці культури 20 століття. Сьогодні тут зберігається понад 11 тисяч предметів основного фонду. Як бачимо, через зміну свого перебування та окупації, мабуть, та не мабуть, а точно, велику купу цікавих історичних матеріалів та документів втрачено чи знищено... 

КАРТА СОТЕНЬ МІСТА НАШОГО

Та все ж музей постійно поповнюється новими знахідками та матеріалами. Нарешті в музеї з'явилася карта «СОТНІ МІСТА НАШОГО». Тривалий час музейники, краєзнавці та ентузіасти міста збирали відомості і готували цю карту. Презентація карти сотень відбулася цього літа, на День Незалежності України, 23 серпня. Презентація в музеї відбулася 12 жовтня.

Тепер кожен мешканець Охтирки може дізнатись, на якій сотні він мешкає і де мешкали його діди-прадіди. І гостям музею це також буде цікаво. Власне, про карту. Сотні позначені різним кольором. Визначення меж сотень сучасної Охтирки є умовним. Бо ж Охтирка вже далеко не та, якою була за козацької давнини. Якщо вам цікаво дізнатись про поділ міста на сотні, читайте «Марусю Богуславку» Івана Багряного. І ви полюбите місто Наше ще більше.

 

«ЛЮДИ, КВІТИ, ПТАХИ ТА ЗВІРІ»

Так називається виставка робіт відомої української художниці МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО. У Сумському художньому музеї вони були у фондах «Прими народного мистецтва». 51 робота. Вперше 42 роботи побачили світ на виставці в Охтирському краєзнавчому музеї. Серія робіт називається «Люди, квіти, птахи та звірі».

Життя геніальної української художниці було нелегке, сповнене рукотворних див. Вона народилася 31 грудня 1908 року у селі Болотні на Київщині. У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла - поліомієліт. В подальшому житті мисткиня переживала страшні болі і тяжкі операції. Вона не могла робити в полі, мала багато вільного часу і почала малювати. Марія Приймаченко була малоосвіченою, бо закінчила тільки 4 класи навчання. В підписах до своїх робіт користується народною говіркою. Вдома в неї не було ні книг, ні газет. Вона була суворою і не любила приймати гостей, але журналісти до неї часто приїжджали. За своє життя Марія Приймаченко створила понад 650 робіт. І вважається неперевершеною мисткинею народного стилю. Протягом життя її картини відвідали експозиції у Парижі, Варшаві, Софії, Празі, Монреалі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють у десятки тисяч доларів. Проте все життя прожила у скруті.

«1 вересня 1972 року» (така назва однієї картини. І підпис самої Марії Приймаченко: «прошу не знущайтесь дорогі учителя із дітей, пожалійте». КОБРА («Як устане, то й неба дістане, але сонце дістать треба кобров п'ять») ЗВІР-ГАД («Своє молоко має, а на чуже рот розкриває»). БУСЛИКИ, ВЕДМЕДІ НА ПАСІЦІ, ГОРБАТА СОВА, ПАВИЧ, ПОВЗУН, БУКЕТ КВІТІВ ДЛЯ МАМИ, ПТИЦЯ, ЩО КВІТИ НАРОДЖУЄ, МОГИЛА НЕВІДОМОГО СОЛДАТА, КВІТИ ЖОВТНЯ... Такі роботи зараз у нашому музеї.

Де ви могли бачити ці картини, чи схожі на них?. У нашому радянському дитинстві. Марія Приймаченко співпрацювала з письменником Михайлом Стельмахом. Мистецтвом української прими захоплювались Пабло Пікассо і Марк Шагал. ЇЇ картини в приватних колекціях багатіїв світу.

Сьогодні можна побачити сотні селфі в Інстаграмі на фоні казкових картин Марії Приймаченко. Де ж вона знайшла стільки яскравих барв?

В української прими народного мистецтва була мрія зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «... що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ, будинки б сміялися до людей...»

14 жовтня - День художника. І наш музей посміхається до людей. Це ніби збувається мрія Марії Приймаченко.

Марія Мороз

ImageImage 

 
on-620_120-px_pro.gif
Реклама

bezp.gif

doma.jpg

tokyo_0418_2.gif

Реклама

express.gif

dialog.gif

Загрузка...