«Найщиріша подяка пані Анжелі Савченко (туристична агенція «Київські фрески») за дводенний тур «Там, де річка Ворскла в ‘ється...» (Охтирка-Тростянець-Чернеччина-Більськ). Від багатьох чула «ну що там на Сумщині дивитися?». Раджу їхати, там цікавинок багато», - пише на ФБ пані Соломія Зінчук після  мандрівки.

15 липня в Охтирці було багато гостей, паломників, мандрівників. Всі дороги вели на Охтирку. Бо в місті Нашому було свято - 250-річчя Покровського собору. Багато людей ішли на поклін до чудодійної ікони Охтирської Божої Матері.

До Охтирки можна добратись різними шляхами. Можна і на байдарках, по Ворсклі. Саме так подорожували кияни 14-15 липня. «Там, де річка Ворскла в'ється» - така назва авторського туру Анжели Савченко.

АНЖЕЛА САВЧЕНКО - директор туристичної агенції «Київські фрески», гід-екскурсовод по Україні. «Туристичне просвітництво Анжели Савченко уже 10 років не так розважає, як розвиває українських мандрівників. Анжела Савченко - суперенергійна жінка є промоутером не тільки внутрішнього туризму, а й справжньої української України». (газета «День»).

Давно слідкую за мандрівками пані Анжели. І тут несподівано вони вже й у нас побували, і вже діляться враженнями на ФБ. Ми познайомились і поспілкувались у фейсбучно-телефонному режимі. І от що пані Анжела думає про Охтирку, туризм і просвітництво.

Охтирка - одне з найцікавіших міст України. Дух Слобожанщини тут присутній у багатьох непримітних деталях, традиціях, побуті. Слобідська Україна - terra inkognita - земля обітована для тих, хто шукав щастя і ліпшої долі у 16 столітті. І таки знайшов! Свій авторський тур я назвала поетичним рядком Якова Щоголіва «Там, де річка Ворскла в'ється...»

В Охтирці ми не вперше. У мене давно була ідея подивитись Охтирку Івана Багряного. Вперше ми приїхали до вас у 2013 році. Зайшли в музей і ... отримали шок від почутого: «У нас Івана Багряного не люблять...». І ось ми знову в Охтирці. Знову в краєзнавчому музеї. Зміни в якості зі сторони музею Охтирки - очевидні. Куточок Івана Багряного є. Наш екскурсовод - Катя Мамедова показала, розказала, розповіла все про Охтирку від моменту заснування до сучасності. 

У своїх коментарях ви пишете: «З мандрівки по Сумщині можна відокремити декілька яскравих домінанатів; враження від храмів в Охтирці, ночівля в неочікувано комфортному котеджному містечку «Славна», пройтися стежками Івана Багряного, відкрити скарби природних надр в музеї. Давайте більш предметно поговоримо про ці яскраві моменти. Чим особисто Вас вразив Покровський собор?

Покровський Собор - як може не вразити бароковий собор? Яка ліпнина, які вікна, ікона. Це ж один із найвідоміших соборів Слобожанщини.  Нам поталанило бути в Охтирці у дні 250-ліття Покровського Собору. Бачили верениці паломників, дуже багато дітей. 

Якими стежками Івана Багряного ви пройшлися цього разу?

Іван Багряний мене цікавить давно. В чому суть наших подорожей? Вони не розважальні, наші мандрівки більш просвітницького характеру. Ми відкриваємо українську Україну. Ми «граємось» в літературу. У вас такий цікавий трикутник Остап Вишня-Іван Багряний - Микола Хвильовий...

У нашій групі наймолодшому туристові - 40+. Ці люди в школі не вчили цих письменників, вони їм невідомі. Історію України також відкриваємо іншу. Тому по дорозі в автобусі я розповідаю про цих письменників. Жінка-бібліотекар коментує: «в школі говорили не так». Цим людям дуже цікаво дізнаватися, як воно було насправді.

Тож цього разу ми побачили друкарню, в якій Іван Багряний надрукував «Скельку». (насправді вперше він надрукував там «Ave Maria», «Скелька» була надрукована в Харкові, - прим. автора). Напроти музею - РБК з меморіальною дошкою Івану Багряному, дійшли до пам‘ятника письменникові, він таки повернувся у рідне місто. Побачили гімназію, де навчались Яків Щоголів, Микола Хвильовий, Антоненко-Давидович, Іван Багряний. Єдина меморіальна дошка Аноненку-Давидовичу на гімназії, а він же був ініціатором-засновником  краєзнавчого музею.

До будинку Багряного ми не пішли через організаційні моменти. Не потрапили також і на територію Троїцького монастиря. Та все ж ми його побачили в  обох музеях - в Охтирці і в Тростянці. Ще ми побували на Охтирському пивзаводі. У нашій групі був технолог-бровар. «Як це ми - в Охтирці і не відвідаємо найстарішу пивоварню України?» 

Що можете сказати про організаційні моменти?

Ми вже цей маршрут проїжджали. Київ-Охтирка - відстань невелика - дорога страшна. Цього разу ми вибрали байдарки. Маршрут  - «Лутище-Скелька-Українка». Інструктори нам видали свої рекомендації. Минулого разу наш байдарочний маршрут був « Чернеччина-Буймерівка», це звивистий відрізок ріки. А цього разу - це просто фантастична ріка. переночували в «Славні». База гарна, але персонал ще не навчений якісному сервісу, тому ми  не встигли попасти на територію монастиря. Та кажуть, що туди ще  не так просто потрапити, закрита територія.

В краєзнавчому музеї дуже багато якісних змін. Охтирські музейники хапаються за все. Але їм бракує фахових консультантів. Наприклад, історію про другу світову війну треба подавати по іншому. Колись була на тренінгу з американськими фахівцями по музеях. Скільки корисної креативної інформації! Я їй кажу «Доїдьте хоч раз на Сумщину! А то всі їдуть на Західну Україну».

А ще хочу дати вам фору. У Тростянця є оболонка, немає змісту. Їм ще треба працювати над цим. У вас є зміст - немає подачі. Питання навіть не в рекламі. Дороги. Але з' явився тренд - байдарки. Для виїзду своєї групи я забронювала їх ще в травні. У вас не глухомань якась - у вас є кафешки, місця відпочинку. 

На вашому сайті написано «кращий тур сезону - це унікальна можливість потрапити в найцікавіші місця в найкращий для них час». Таким був тур сезону «Там, де річка Ворскла в'ється...»

Відносно туризму. Рівень суспільства дорівнює рівню туризму. Запит на інтелектуальні. авторські  маршрути - невисокий. Але багато туристів і не треба. Масовий туризм - це біда, а не щастя. Бо є значний ризик забруднити територію сміттям. Ми пройшли по Ворсклі і вражені її чистотою і незайманістю. Це в рази важливіше за масового туриста, який увесь пластик і сміття скидає у річку. Бо до свідомого туриста нам ще рости й рости. 

Ну і ще із коментарів:

 «Я завжди підозрювала, що схід України не менш цікавий, ніж захід... Коли комусь бракує Львова, то мені бракує завше духу Слобожанщини й аскетизму Полісся». (Анжела Савченко)

«Дуже нам сподобалася Охтирка і околиці. Хочеться туди ще» (Gandzunia Gopko)

 У свою чергу, щиро дякуємо пані Анжелі та її супутникам за добрі слова про місто Наше.

Охтирчанам кажу: «Шануймося, бо ми того варті!».

Валерія Бакуліна