Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Область arrow Волонтер Петро Панченко: «Ми їхали туди, де нас чекали...»
Волонтер Петро Панченко: «Ми їхали туди, де нас чекали...» Печать
Автор медіа-студія «Контент»   
26.07.2018 г.
Що відразу відчувається, коли спілкуєшся з Петром Панченком, - його непідробна і щира прив'язаність до рідної землі.

Про Дібрівську сільську раду, яку очолює 12 років, він говорить то з гордістю, то з неприхованим хвилюванням. Як господар, який щодня по-справжньому переймається її життям та проблемами. Найменше, бачу, Петро Мефодійович любить говорити про себе. І тому майже випадково дізнаюся, що з початку війни на Сході він більше чотирьох років віддав справі волонтерства, за його плечима - понад 80  поїздок у зону АТО  з допомогою для наших воїнів.

Ось така сільрада

Хоча б раз побувавши у селі Діброва Роменського району, у нього не можна не закохатися: наскільки красиві краєвиди, настільки й щирі люди. Ще ніде я не стрічала так багато прапорів Євросоюзу. Вони майорять скрізь: на в'їзді до села, над сільрадою і над школою, над Будинком культури і навіть у підвальному приміщенні його котельні.

Таку проєвропейську спрямованість важко не помітити, і виявляється вона не лише у кількості прапорів, а й у активній позиції очільника сільради. Щодня йому доводиться вирішувати десятки і десятки господарських питань. До ради, досить розтягнутої територіально, входять шість населених пунктів; населення складає близько 900 осіб. Коли у 2006 році Петро Панченко став на посаду голови, у селах не було газу, водогін мали тільки у Діброві. Довелося докласти чималих зусиль, щоб уже у 2011 році провести газ одночасно у три села: Дзеркальку, Володимирівку і Діброву. Через два роки газом забезпечили і віддалене село Хрещатик. За 2015-2017 роки у Дзеркальці, Володимирівці та Хрещатику побудували водогони.

Петро Мефодійович із любов'ю показує відремонтований Будинок культури. Про культуру тут дбають: щороку вкладають у її розвиток майже мільйон гривень - а це чи не п'ята частина загального бюджету сільради. Люди тут талановиті, люблять співати і танцювати, влаштовувати яскраві свята. На стендах безліч кольорових знімків - фольклорні колективи у розмаїтих костюмах. Заходимо і до котельні: вже років зо три, як Будинок культури забезпечили сучасною системою опалення, тепло отримують від спалювання щепи, яку самі й заготовляють.

Найбільше наразі турбує Петра Мефодійовича перспектива децентралізації. На його переконання, у складі об'єднаної територіальної громади і Діброва, і ті населені пукти, що входять до складу сільради, можуть багато втратити. «Ті ж самі заклади культури ніхто не захоче утримувати...». Як справжній господар, Петро Панченко вважає за доцільне, щоб сільрада самостійно планувала та розпоряджалася своїм бюджетом. Тим більше, що у них це добре виходить.

До речі, з цього бюджету щороку до 9 травня  та до 14 жовтня, Дня українського козацтва, виділяється фінансова допомога учасникам АТО, яких на території Дібрівської сільради налічується 16.

«І нам привезли все необхідне...»

«Слава Богу, усі повернулися додому живими», - говорить Петро Мефодійович. І для них зокрема голова здійснив, на перший погляд, неймовірне:  починаючи з липня 2014-го і включно до травня 2018 року разом із командою однодумців-волонтерів постійно доставляв допомогу українським бійцям на Донбас. «Спочатку раз на тиждень, а потім стабільно двічі на місяць», - говорить Петро Мефодійович. Говорить спокійно і буденним тоном, хоча навіть уявити собі важко, чого насправді вартував цей начебто буденний героїзм. Вони побували у різних гарячих точках, вражаючи своєю стійкістю та відданістю навіть самих бійців.

«Коли він приїхав до нас уперше з волонтерською допомогою, - розповідає про Петра Панченка боєць АТО з села Дзеркалька Олександр Карпенко, - його не пропускали до нас. Казали: не треба вам туди їхати, там зараз стріляти будуть. А він каже, як же ми не поїдемо, коли хлопці чекають допомоги...»

Олександр був мобілізований на початку весни 2014-го, і у складі 27-го Сумського артполку дуже швидко опинився у зоні бойових дій під Слов'янськом. Разом із бойовими побратимами йому довелося на собі відчути труднощі перших місяців війни. Армія була на той час непідготовленою, бійці потерпали від нестачі обмундирування, озброєння і нерідко - навіть від нестачі харчування.

«Коли я дізнався, що приїдуть волонтери, та ще й з рідного села, перше, про що попросив Петра Мефодійовича - привезти лопати, - згадує Олександр. - Щоб можна було хоча б на один штик окопатися і якось, притиснувшись до землі, вберегтися під час обстрілу. А ще просив привезти нову форму, бо моя вже зовсім розлізлася... І нам привезли і лопати, і все необхідне».

Найпершу поїздку на Донбас очолив  голова Роменської райдержадміністрації Валерій Білоха. З ним були Петро Панченко, приватний підприємець Ігор Коломієць, працівник залізниці Володимир Бойко. Невдовзі до команди волонтерів приєдналися директорка Роменської школи № 8 Ірина Головач, сільський голова села Плавинище Роменського району Олександр Шеремет та директор Глинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей із вадами розумового розвитку Сергій Крикун. І вони, як каже Петро Мефодійович, «запряглися». Допомогу доправляли службовим «сенсом» із причепом. Щоб зберегти продукти у спеку, виготовили спеціальний «термоящик» із дощок. Жінки розливали у пластикові пляшки зварені власноруч компоти та заморожували їх. 70-80 заморожених пляшок, зверху - м'ясо, молоко...

У 2014-2015 роках підвозили переважно зібрані людьми харчі. А також одяг, взуття, закуплені на залучені кошти бронежилети, берці, каски. Це те, що було потрібним у першу чергу. Трохи пізніше, особливо коли підключилися інші волонтери, - медикаменти, інструменти, запчастини, біноклі... Велику допомогу надавала українська родина зі США: люди не дуже заможні, але справжні патріоти.

Записник, товщиною в чотири роки

Петро Мефодійович показує потертий записничок, що побував із ним в усіх гарячих точках - пропахлий димом, запилений тисячами кілометрів доріг... Тут зафіксовані всі поїздки до зони бойових дій. Так лаконічно та коротко... «2 січня 2015 року. Виїзд із Ромнів у 19.00. Я, Ірина, Ігор Коломієць. 3 січня 11.00 були під Маріуполем... 22.00 прибули в Новоайдар на ніч... 4.01 Щастя, полігон...». 81-ша поїздка припала на травень 2018-го.

За цією лаконічністю - частина життя, пережиті сторінка за сторінкою дні, для опису яких не вистачило б і томів. Сторінки, яких не стерти з пам'яті. Умовні назви, зрозумілі лише їм, волонтерам, та бійцям, яким передавали допомогу у точці «Орлине гніздо» чи в точці «Соняшники»... Розбиті дороги, шляхи, що пролягали через поля, ліси, бездоріжжя...

Вони не ділили бійців на «своїх» і «не своїх». «Наші - це ті, хто під українським прапором. Ми їхали туди, де чекали нашої допомоги. Не розбираючи, з Харкова вони, з Ромен чи з Херсона».

...Спілкуюся у Діброві з милою жінкою: Галина Василівна Головко - мати учасника АТО. Роман повернувся з війни з жахливими опіками. Крізь біль вона говорить: добре, що живий... Одним із перших, хто провідав хлопця, був Петро Панченко. «Таких людей мало, -  каже Галина Василівна. - Чуйний, уважний. Ніколи не залишається байдужим до потреб інших, і хто б не звернувся до нього зі своєю проблемою - завжди знайде спосіб допомогти. Чудовий організатор і справжній господар. З приходом Петра Мефодійовича на посаду голови сільради наше село розцвіло...»

За таких людей, як Петро Панченко і його волонтерська команда, говорять їхні вчинки. Їхній щоденний героїзм не менш величний, ніж героїзм воїнів на передовій. Без одного не було б іншого.

Алла АКІМЕНКО,

медіа-студія «Контент»

ImageImage 

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg