Головна arrow Розділи arrow Життя та люди arrow Що зберігає на горищі хореограф
Що зберігає на горищі хореограф Печать
Автор ГородА   
25.06.2018 г.
Театралізоване дійство під назвою "Горище спогадів" відбулося 13 червня в Охтирському районному будинку культури. Ініціатори та виконавці - хореограф Оксана Яковенко зі своїми зірковими колективами - "Сузіря" та "Епсілон". 

У цьому році виповнюється двадцять років творчої діяльності хореографа Оксани Яковенко. За два десятиліття мистецтву Терпсіхори Оксана Миколаївна навчила десятки учнів та учениць. Основна її діяльність пов'язана з селом Мала Павлівка. Саме там народився зразковий колектив "Сузіря" та його супутники "Оріон" і "Зірочки". А тепер і в Охтирці при дитячій музичній школі сценічну діяльність розпочав новостворений колектив "Епсілон". Спільний театралізований концерт цих колективів за авторським сценарієм Оксани Яковенко і змогли побачити глядачі РБК. За сценарієм до бабусі-чарівниці приїжджає онучка, і та розкриває їй дивовижний світ спогадів. Втілити задум на сцені допомогли артисти Ірина Марченко, Євген Король, Віталій Трикоз, Марина Курбатова. Вокальними номерами порадували солістка Малопавлівського СБК Оксана Борисенко та учениці Охтирської ДМШ Альона Габреліян, Анастасія Пуляк, Пауліна Піскурьова.

Що зберігається на власному горищі спогадів Оксани Яковенко ми дізналися в неї особисто.

За 20 років назбиралося чимало спогадів. Що би ти розмістила на своєму чарівному горищі?

Мабуть, це були б фотографії моїх учнів та учениць. Адже діти - це головне для кожного педагога. Я пам'ятаю кожного свого учня. Мені цікаво, ким вони стали, як склалася їхня подальша доля. Круто, що зараз є соціальні мережі і можна відстежувати кожного, у якому б куточку світу він не опинився.

Скільки всього було учнів?

Ой. Це важко порахувати. Але два покоління це точно. Зараз ходять до мене діти, а колись танцювати вчилися їхні батьки. Справа ж не в кількості, а в якості. В тому, що у колективів є власний стиль. Їх можна легко впізнати серед інших. Особливою гордістю для мене є те, що колективи з сільського будинку культури гідно змагаються на конкурсах і з міськими колективами.

Сільські діти відрізняються від міських?

В тому то й справа, що ні. Це все стереотипи і відмовки тих, хто не хоче досягати результату. "А ми ж з села, куди нам до міських", - таке часто можна почути і від дітей, і від дорослих. І звісно далі нічого не робиться. Я дітей вчу, що незалежно від того, де ти народився, де живеш, можна досягти успіху, якщо любити свою справу і завзято тренуватися. Перші роки, коли діти приходять навчатися танцям, я витрачаю на те, щоб навчити їх любити танець. Технічні рухи, чи відтреновані па ніколи не зроблять танцівника успішним, якщо немає закоханості у те, що він робить. Часом на відпрацювання емоційної складової танцю йде більше часу, ніж на вивчення рухів. Я пишаюся тим, що у дітей завдяки хореографії розширюється кругозір, вони бачать прекрасне у найдрібніших деталях і насолоджуються всіма фарбами життя.

Спільний концерт міського і сільського колективів - це спосіб довести, що рівень майстерності не залежить від місця проживання?

Мені подобається ділитися тим, чого ми досягли. Колектив з Охтирки їде до Малої Павлівки, а Мала Павлівка виступає в Охтирці. Кожен колектив має що показати, інші дивляться і роблять висновки. Це класний обмін досвідом.

ImageImageImage 

Олена Кущенко

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg