Коли людина захоплена своєю справою, вона живе в гармонії з
собою і світ обертається навколо неї... Так можна сказати про Ларису Крошку -
музиканта, педагога, співачку, вмілого організатора, безмежну оптимістку,
елегантну жінку, переможницю багатьох конкурсів... Давайте дізнаємось у самої Лариси Крошки, як їй все вдається?
- Пані Ларисо, нещодавно Ви повернулись із Яремче і не з
порожніми руками.
- У Яремче цього року відбувся ювілейний конкурс, 5-й. Це
дуже складний міжнародний конкурс вокального, хореографічного та циркового
мистецтва «Діамант Карпат». Нас гарно приймали. Наші «Крошенята» завоювали 2-у
премію. Першої не дали нікому. Артем Котенко і вокальний дует «Зірочки» Арина
Білоус та Софійка Цвик отримали 3-ю премію. На конкурс мене запросив Олександр
Сариманов - співак, композитор, поет і мій однокурсник. Ми разом навчались на
композиторському відділенні Київського інституту культури.
- Минув рік. Було багато конкурсів, перемог і нагород...
- Нещодавно була атестація за 2016-17 роки. То можу точно
сказати, що за рік мої діти і я отримали 96 грамот переможців. У 2017-ому було
22 грамоти. Ми були в Сумах, Києві декілька разів, в Умані, Чернігові, звичайно
ж у Будапешті, у Львові. Ще в Одесі, куди приїжджають зі всієї Європи. Конкурс
«Зоряні мости». Ми зайняли там 1, 2 місця і Гран-Прі. Незабутній Львів, де ми
виступали на «Великій Коляді» і представляли Слобожанщину. Нас знають скрізь.
Охтирські діти кращі. Там знають, ми приїдемо і буде свято.
- Скільки перемог, а вдома, в Охтирці Вас немає в списках
творчих стипендіатів. Проігнорували чи забули?
- Не знаю. У відділі культури кажуть, що думали мені дадуть
губернаторську стипендію, чи може ще якесь звання. Зою Степанівну Накліцьку вже
на пенсії згадали.
- Це якесь непорозуміння. Нагорода обов'язково знайде свого
героя. Чому ви стали саме музикантом і викладачем?
- Я з дитинства мріяла співати, грати, танцювати. Навчалась
у нашій музикальній школі. Бо там уже вчилась моя старша сестра Світлана. Моя
мама співала в Хорі. Тато був солістом в хорі військовослужбовців. Він взагалі
був артистом. Після 9-го класу я поїхала навчатися в музичне училище в м. Суджа
(Курська область). Там були прекрасні вчителі, тоді мені також захотілося
працювати з дітьми. Після закінчення мене направили в село Плєхово. Була
худкерівником у ветеринарному технікумі. І дуже хотіла повернутись в Охтирку.
Повернулась. Олексій Михайлович Бова сказав, «почекай до вересня». І от з 16
вересня 1980 року я працюю в музичній школі.
- Як народилася ідея «Крошок»?
- Спочатку я вийшла заміж. Моє дівоче прізвище Сіроока. Тож
вийшла заміж за Євгена, у нас народився Антон. І в Руслани Лісової - син Антон.
Дітки підросли, ми теж їх до музики і співів залучали. І вони виступали на
сцені. Потім зібрали ще діток своїх знайомих. І так все більше. І коли мої діти
виступали - оголошували «ансамбль Лариси Крошки». Так певний час тривало, коли
одного разу в Сумах на обласному звіті просто оголосили «Ансамбль Крошки». Це
було у 2000-ому році. Тож назва дитячого колективу народилася сама по собі.
Тепер «Крошки» - це музична візитівка Охтирки, це знак якості. «Крошки» - це
гарний настрій і позитив. На концертах «Крошок» аншлаги щоразу. Якось недавно
почула від дідуся-глядача: «Виступ наших дітей покруче ніж футбол».
- Так, це визнання. А якби не музика, діти, співи - чим би
Ви займались?
- Діти і музика, і концерти - це все моє
життя. Це сенс мого життя. Я в цьому переконалась, коли попробувала себе в
іншій сфері. В школі мало платили, грошей не вистачало... і я стала приватним
підприємцем. Але мене вистачило тільки на 1 рік. Ні, не моє. І я повернулась у
школу. Діти різного віку - від 2, 5 до 80 - це все моя сім'я, моя справа.
- Як Вам вдається «порозумітись» з різними дітьми?
- Мої діти мене розуміють. Я тільки руками змахнула... і вони
заспівали. Коли на «Великій Коляді» мені запропонували диригувати зведеним
дитячим хором у 400 дітей, спочатку навіть злякалася, чи зрозуміють...
Зрозуміли всі. Руками змахнула і заспівали.
- Ви багато подорожуєте...
- Я це люблю. Дуже люблю. Ми тільки повернулись із Яремче
вже плануємо Умань. Готуємось до конкурсу. Складаємо репертуар разом з дітьми і
батьками. От, наприклад. Готувались до Коляди. Прийшла мама Катюші Богомол. «Можна
я послухаю». Світлана послухала і поспівала, таке задоволення отримала. Ми
разом вибираємо пісні, але ті, які хочуть співати діти. Батьки також з нами
подорожують.
- Ваше улюблене місто Будапешт. Чому?
- Це моє місто. Не знаю чому, але мені там комфортно.
- Як взагалі відбувається знайомство з новим містом?
- У всіх по різному. Хто цікавиться екскурсіями, чи
прогулянками по Дунаю у Відні. А мені подобається просто пішки йти. Орієнтири є
скрізь. Дітей обов'язково ведемо у Діснейленд, їм треба відпочити,
розслабитись. Двічі я була у Луврі, в Парижі, полюбляю пити каву у віденській
кав'ярні «Моцарт». «Головне, що ти можеш пройтись по Парижу, а в яких кедах -
то вже не суттєво», - здається так сказав Кузьма Скрябін. І я з ним згодна.
Люди багаті не грошима, а духовним наповненням. І якщо можуть із кимось цим
поділитись.
- Ваші випускники пішли у відкрите плавання. Хто продовжує
займатися творчістю?
- Наташа Філіпова навчається в театральному університеті,
співає. Альона Порохня також навчається В Харківському університеті на
естрадному факультеті. Юля Євстаф'єва, Валерія Стрельчук - в Сумському
педучилищі...
- Ларисо, крім того, що ви музикант, педагог, Ви ще ж і
дружина, мама, господиня... Як встигаєте вдома? Дача. Ремонт. Рецепти. Це є у
вашому житті?
- О, звичайно. Ремонт бесідки на дачі продовжується. І вдома
також. У нашої родини є дача в Лутищах. Керує там моя мама, їй уже 80. Ми їй
допомагаємо. Влітку я люблю там відпочивати. І як і всі сапаю бур'яни на
городі, поливаю огірки, збираю помідори.
- Ваш фірмовий рецепт?
- Коли збирається вся наша родина, ми любимо готувати
жюл'єн. Це такий салат в духовці. Курка, гриби, сир. Смакота! Стейки любимо
смажити. І, взагалі, я порядна мама. Коли виряджаю сина Антона на навчання у
Київ, там його вже чекають, бо знають, що тормозків привезе багато.
- Який ваш улюблений парфум?
- «Today» ейвонівський. Як не дивно. Перепробувала різні
аромати, і в Парижі навіть якісь купувала. Все не моє. І знову повертаюсь до
«Today».
- Ви така енергійна і натхненна. Що Вас заряджає?
- Діти. Я люблю життя. Рух. Якщо я іду без посмішки, люди
дивуються часом, так то я «приходжу до тями». Опановую себе між концертами,
подорожами.
- На Вашу думку людина сама творить свою долю, чи вона вже
десь написана...
- Не знаю, я сама всього досягла, нічого даром не дається. З
неба нічого не падає. Все треба заробити. Мене оточують тільки добрі люди, так
мені здається.
- Маєте мрію?
- Хочу побачити норвезькі фьйорди. Кажуть, вони якісь
надзвичайні. А ще хочу побувати в Прибалтиці, Швеції.
- Ваша улюблена пора року?
- Всі люблю. Восени - дощ, весною - пробудження і все
розквітає, взимку - сніг і коляда, влітку - квіти. Сонце, радість. Я не розумію
слова «депресія». Що це таке? Я не знаю. Життя прекрасне.
Ось така вона Лариса Крошка, а ще «Лілея», «Мрія»,
«Зірочка»... Вона багата ідеями, дітьми, подорожами, перемогами, можливостями, а
головне - бажанням дарувати людям
радість.
Спілкувалась Валерія Бакуліна
|