Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow На середині ріки
На середині ріки Печать
Автор ГородА   
15.01.2018 г.
ImageКоли знайомишся зі світлою людиною, світ навколо оживає, а життя стає цікавішим і яскравішим, наповнюється змістом, новими кольорами і почуттями. Саме таким я відчула той день. І відкрила його ГАЛИНА ВАШЕВА.

Охтирчанка, викладач української мови та літератури в ЗОШ №3, керівник гуртка «Юні журналісти» в ОМЦПО МАН. Заміжня, чоловік Максим. Мають дорослого сина Віктора і доньку Марію - школярку.

За вікном зривався сніг, замальовуючи сірі дахи охтирських будинків у біле. Зі шкільних вікон відкривався незвичний краєвид, інше світосприйняття міста Нашого...

Тим часом у школі закінчувався конкурс юних науковців. Галина Анатоліївна вже звільнилась, її підопічні упоралися зі своїми завданнями, донька Марічка мала невдовзі підійти і вони з мамою вирушать далі у справах. Тож ми мали час на спілкування про рік, що минув і ... про мрії на рік, що почався.

«Цього року, тобто минулого 2017-го, в МАН уперше почав діяти гурток «Юні журналісти». Мені запропонували його очолити. Журналістика - це сучасна професія, а моя основна робота - викладання української мови та літератури - це складова журналістики, і сьогодні, як і завжди знання і вміння володіти мовою є актуальним. Мій гурток - це чотири дівчинки:  Вікторія Кузьменко, Марія Вашева, Тетяна Смоляр та Катерина Москаленко. Журналістика пов'язана з мовою, літературою, а ще і з життям рідного краю. Мої діти роблять власні відкриття. Сьогодні це можливо зробити, просто зайшовши в Інтернет. Ось, наприклад, Таня Смоляр «нарила» цікавезний матеріал, зайшовши на сайт «Українська періодика On-line». Таня поцікавилась таким виданням, як «Голос Охтирщини» (окупаційний період 1941-43 роки) - будь-ласка, табличка, місяці, роки, є не всі номери, та багато є! Наприклад, останній номер за 6 серпня 1943 року! У якихось номерах були привітання з Великоднем чи інформація про візит до Охтирки доньки Симона Петлюри. Що там іще є, то самому треба зайти - подивитись.

Цікаво працювати з тими, кому цікаво, хто живе своєю справою, і робить це із захопленням. А ще ми з дітьми дискутуємо, вчимося аналізувати, коментувати, обговорювати, робити висновки.

Ще я вам скажу, велике значення мають амбіції. У одної дитини є всі можливості досягти чого вона хоче, а вона .... не досягає, бо нічого не хоче. Інша, навпаки, не має ніякої допомоги, просто поставила собі амбітну мету і вперто долає всі перешкоди і досягає того, що намітила. Ось приклад, коли я працювала у 7-ій школі, моєю ученицею була Лєна Нікуліна, і така вона була «дотошна» до всього нового, невідомого, незрозумілого, все їй треба було «розкласти по полицях». І оте «докопування до істини» зробило свою справу. Лєна зараз журналіст, працює в «Роксолані».

 

Чи важко бути вчителем?

Мене про це часто запитують. А мені просто пощастило на гарних дітей і батьків. Та спочатку мені пощастило на гарних вчителів. Я навчалась у 1-ій школі. Перша вчителька - Хоменко Ельвіна Іванівна, мій класний керівник - Коломієць Наталя Федорівна, пам'ятаю уроки Балюк Людмили Іванівни і Нагієвича Володимира Олександровича. Вони мали свої ключики до дитячих душ. Нам було цікаво на їхніх уроках. Бо вони були незвичайні. От. Наприклад, історія, як викладав Володимир Іванович? Він запитував: «А хто що прочитав? Що цікавого, нового дізнався, яка твоя думка?» І так у розмовах проходив урок. В нього була своя методика. А ми спеціально щось читали цікаве, так вчили історію. У Сковороди і в Макаренка також не було спеціальних вказівок і методик, вони вчили, як вважали за потрібне. А зараз діти, можливо, більше знають ніж ми, дорослі. Багато чого залежить від особистості дитини і вчителя.

Дуже важлива дитяча цікавість. Якщо побачила іскорку в дитячих очах, працюємо далі. А коли бачу, що дитина не знає, опускає очі, чи їй нецікаво, стараюсь не травмувати, а якось зробити так, щоб було цікаво, підключаю до розмови, шукаю ключик.

 

Які ваші літературні уподобання?

Михайло Стельмах, Іван Франко, Леся Українка. Івана Малковича відкрила для себе через дитячі вірші, а ще як видавця досвідченого і ведучого, який відкрив для мене Ліну Костенко. Поважаю Оксану Забужко за її позицію. А якщо чесно, ви мене «зачепили» Іваном Багряним. Відкриваю його для себе і для своїх учнів. Була тема «Література рідного краю, казки. Думала-гадала, ну що нового дітям розповісти, про кого. І якось випадково (?) натрапляю на віршовану казку Івана Багряного «Про Лелеку і Павлика-мандрівника». А там же про рідний край. От ми разом з дітьми і розбирались «хто є хто», вчились аналізувати і мати свою думку. Читаєш і робиш висновок. Далі матеріал обростає інформацією, складається, як кубик-рубик, потроху і тут діло буде.

 

Давайте про рідний край детальніше, коли Україна стала для Вас не просто словом?

Як я відчула себе українкою? Чомусь згадалося дитинство. Я навчалася в 7-ому класі, і з туристичним гуртком ми опинилися аж у Владивостоці. Були там місяць. Я бачила океан, нас водили на різноманітні екскурсії, нас добре годували, на столі весь час були рибні делікатеси, ікра. Ми змістовно вчилися і відпочивали. А під кінець місяця дуже хотілося додому, а ще дуже хотілося борщу. І ось нарешті повернення, в Сумах мене зустрічає тато, питає: «А що ти доню хочеш?». «Борщу!», - відповідаю. І тато телефонує мамі: «Прибирай усі делікатеси зі столу, будемо їсти вчорашній борщ». 

 

Яка важлива подія сталася в минулому році?

Коли моя учениця Аня Ковальчук зайняла 1-е місце на Всеукраїнському конкурсі есе про Івана Франка. Це була гідна перемога. А якщо чесно, найбільша перемога - коли діти «розкриваються», коли ти знайшов ключик до дитячого захоплення.

 

Вчитель має право на відпочинок. Вже відомо, що у вас це літо було незвичайне. Був сплав на річці. Що там такого було особливого?

ImageЯ дивилась на світ із середини ріки. Я дивилась на природу і бачила її зовсім по іншому, із середини ріки - інші відчуття, ми бачили зранку звірят, яких досі я ще не бачила, як вони смішно ходять по лататті. Каченят диких і свійських, які не звертали на нас уваги і доброзичливих людей на березі, які звертали на нас увагу, вітали нас і допомагали. Наш маршрут був із Млинів, що в Климентовому і до Монастиря біля Чернеччини. Вирушили о 8-ій ранку і так по Ворсклі з відпочинками на березі, добрались до Монастиря увечері. Ми сходили на берег, щоб повудити рибу, зварити кашу, покупатись. Родина із 10 чоловік, ми і наші родичі, вирішили зробити наш відпочинок, на байдарках та каяках. Всім сподобалось, а мені здається, що середина ріки так і залишилась у моїй душі...

 

Ви щаслива жінка, та ще й велика мрійниця. Давайте озвучимо, тобто пропишемо Вашу мрію.

Ну хто б ми були без мрій?! В нашій школі №3 колись був басейн. Він і зараз є, тільки не діє, бо в плачевному стані. Наші діти втомлюються, вчителі втомлюються. Уявляєте, якби гарно було, коли б можна було зняти втому у басейні. І уроки фізкультури по плаванню там проводити. Колись перед виборами нам регіонали обіцяли, а зараз кажуть води багато треба. А якби був басейн, які б діти були щасливі!

  

 Марина Мороз

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама