Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow Коли Різдво прийде у вашу хату, подякуй щиро кожному солдату
Коли Різдво прийде у вашу хату, подякуй щиро кожному солдату Печать
Автор ГородА   
02.01.2018 г.
Ми живемо звичним життям, займаємось буденними справами та потихеньку починаємо готуватись до новорічних свят. А десь там, на Сході життя дещо інше... Ми звикли, що десь там іде війна. Там майже щодня гинуть люди... А дехто цинічно заявляє, що ніякої війни немає... давайте послухаємо тих, хто повернувся нещодавно зі Сходу України, з війни, з передової. Для цього я зустрілась із двома військовими. Наразі - вони служать в окремій радіолокаційній роті, в/ч А1322, в Охтирці. А зі Сходу вони повернулись у жовтні цього року.

 

Михайло Журавель та Ігор Тронь - звичайні юнаки, друзі з дитинства, сусіди. Їм за двадцять, вони щирі, доброзичливі, відкриті і з почуттям гумору. Та все ж у рухах, і в поглядах їхніх відчувається настороженість і зібраність, і посмішка враз перетворюється на серйозність. Вони загартовані війною, вони повернулися з пекла, вони знають ціну життя...

Михайло після школи вивчився на слюсаря-механіка, та якось воно не пішло працювати в цьому напрямку, подався до війська. Ігор вивчився на муляра, працював барменом, а потім друг перетягнув йото також у військові.

В кінці вересня 2016 року в частину прийшла телеграма із Генштабу - 17 вояків потрібно терміново відправити на доукомплектацію 72-ої ОМБр. Так 17 охтирчан вирушили на Схід. Серед них і Мишко з Ігорем.

Спочатку нас привезли у смт. Гончарівськ Чернігівської області для навчання-підготовки, за тиждень відправили до Широкого Лану, що на Миколаївщині. Говорили, що будуть навчати американці, та навчались по-українськи, нашвидкоруч, бігом. Те, що ми знали до цього - то мінімум, того що треба було знати і вміти. Прийшлось швидко ознайомитись із новим видом зброї і техніки.

Там друзів розділили по ротах, підрозділах, батальйонах 72 ОМБр. Михайла командирували до 3-ої мінометної роти, на околиці Авдіївки. Ігора - до 8-ої механізованої роти на шахту Бутівка.

Ми заїхали на шахту Бутівка. Наша рота - це 25 бійців із постійного штату 72 ОМБр і 45 прикомандированих. Там бойова обстановка, тому адаптувались дуже швидко. Головне бути уважним з усіх сторін. А найголовніше - це мобільність, - згадує Ігор.

Собачий, страшнючий холод. Був листопад. Нас возили на польові навчання. Годину стріляєш, годину бігаєш. І коли повертаєшся - себе не відчуваєш, здавалось, що ти суцільна крижина, все тіло одмерзало. Зима була холоднюча. А літо спекотне. Окопи рили в шортах, сланцях, броніки заважають, теліпаються. Тут приїздять шведські кореспонденти, вони були шоковані нашим простяцьким виглядом. А ми вже звикли. Головне ж мобільність. Звикли до свисту куль. Це спочатку страшно, потім звикаєш, - додає Михайло.

Гинули побратими, чи до цього можна звикнути?

Звичайно, важко. Ті, що загинули, залишились там назавжди у камені, що ми там поставили із датою загибелі. Це вже потім, після бою. А під час бою - «мертвому вже не допоможеш» - давали «отвєтку» сєпарам, добряче їх лупасили. Тепер відчуваєш відповідальність за родини загиблих. Підтримуємо, як можемо, телефонуємо, спілкуємось із матерями, дружинами.

Моя знайома говорить, що в Донецьку немає військових, дивується «Яка ще війна?»

Війна є. Лінія розмежування з бойовиками - 500 метрів. Ми бачили околиці Донецька. Ми перегукувались із сєпарами. Один із тих, що був захоплений, був із паспортом громадянина РФ і з причандалами бойовими. З нього «витягли» інформацію де і скільки техніки і таке інше. Російські війська стоять у Донецьку і до 2 ешелонів техніки. Звичайно, російські військові себе не афішують, ходять без знаків разлічія, а на нашу територію заходять люди у вигляді безхатченків чи навіть добропорядні жінки, «винюхують» нашу обстановку. Так і воюємо...

Вам допомагали волонтери?

Так, звичайно. В першу чергу - це наші рідні. Вони передавали все, що нам треба було. Багато волонтерів приїжджали до нас із білої Церкви. Полтави - Іра Каптур, з Охтирки - Наталя Вінник, дуже багато із Вінниці. Діти нам збирали допомогу. А ми в свою чергу передавали місцевим дітям книги, смаколики. Взимку нас найбільше виручали волонтерські «зігрівайки», валянки, рукавиці.

Взагалі нас нормально годували, та ще й волонтери всього домашнього привозили, часто ніколи було, чи сил уже не вистачало їсти, так ми ділилися і віддавали продукти місцевим, мешканцям села Очеретине. Вони вже знали, коли ми будемо їхати і стояли чекали, особливо дітлахи. А коли ми повертались додому, вони проводжали нас зі сльозами на очах...

Тож, із місцевими ви були в добрих стосунках.

Так. Люди якось виживають і треба їх підтримувати.  

Ви служили в 72-й ОМБр. Знаю, що ви цим пишаєтесь. Що особливого в цьому військовому угрупуванні?

Бо ця бригада - найкрутіша, найбойовіша, недарма їй присвоїли звання Чорних Запорожців. Це відбулося на День Незалежності цього року. «Чорні Запорожці» - це кінний дивізіон 2-го Запорізького полку, військове формування кавалерії армії УНР, яке сформувалося ще в 1917 - ому році. І до 1920 року дивізіон  брав участь в українсько-більшовицькій війні на Сході України. Їх однострій - все чорне і на чорному прапорі гасло «Україна або смерть!».

....Хлопці з гордістю згадують своїх комбатів Олександра Охріменка та Костянтина Руденка. «Після жорстоких боїв під Авдіївкою, противник назвав усі підрозділи ЗСУ, які обороняли місто, Безсмертним полком. Ситуації, які були тут, це був екзамен на зрілість наших ЗСУ, і я вважаю, що ми пройшли його успішно», - із промови командира 72 ОМБр Андрія Соколова.

«Коли Різдво прийде у вашу хату,
Щасливим сміхом сповниться ваш дім,
Подякуй щиро кожному солдату
молитвою -
і мертвим. І живим...»

 

Марина Мороз

 

ImageImage

ImageImage

ImageImage

ImageImage 

Фото № 1 - колективне фото, зроблене у навчальному центрі (пгт Гончарівка) перед відправкою на навчання до Широкого Лану та в зону АТО (Михайло Журавель зправа, Ігор Тронь зліва по обидва боки). Фото № 2 - Михайло взимку (січень) 2017 року (Авдіївка), фото № 3 - Михайло з бойовими друзями 3 мінометної батареї 72 ОМБР (Михайло у кепці). Фото № 4 - Ігор Тронь присів на фоні прапору (Шахта Бутівка, Авдіївка), фото № 5 - Михайло з другом Дмитром Ткаченком, також з нашої військової частини з с. Високого, був у 3 мінометній батареї разом з Михайлом. Фото № 6 - Ігор з бойовими побратимами (шахта Бутівка), він перший зліва. Фото № 7 - Михайло зліва (Авдіївка, листопад 2016), фото № 8 - Михайло (зправа) з Ігорем (по центру) на навчанні (Широкий Лан).

 

 
on-620_120_gin.gif
Реклама

bezp.gif

doma.jpg

tokyo_0418_2.gif

Реклама

express.gif

Загрузка...