влажн.:

давл.:


Загрузка...
Главная arrow Разделы arrow Местные новости arrow Город arrow Спогади ветерана
Спогади ветерана Печать
Автор ГородА   
15.05.2017 г.
ImageНапередодні Дня пам'яті і примирення вихованці гуртка «Історичне краєзнавство» ОМЦПО-МАН Дульська Софія, Пелипенко Аміна, Ткаченко Максим, Загнойко Ярослав, Підопригора Анна, Кужель Сергій завітали до інваліда війни І групи, учасника бойових дій Василя Федоровича Шудрика, щоб почути спогади ветерана війни про далекі події 1941-1945 років.

Василь Федорович розповів дітям, що народився у 1927 році у селі Ясенове. Важке було дитинство. Змалечку працював у місцевому колгоспі. Спочатку допомагав кухарці готувати обіди. Це допомогло пережити голодні 1932-1933-ті роки. А з 10 років малий Василь випасав овець, бо вважався вже дорослим. Пам'ятає, коли йому минув 13-й рік, 22 червня бригадир сказав: «Сьогодні не поженеш вівці. Сьогодні будуть розбирати церкву. Підеш допомагати». А вже о 10 годині до церкви прибігла жінка із сільради із несподіваною звісткою про початок війни. Селяни в один голос кричали: «Якщо б не займали церкви, то і війни не було б». Над селом пролетів кукурузник і з нього посипалися листівки. На тих листівках були зображені німці з рогами. А коли німці зайшли в село, юнак уважно вдивлявся в їхні обличчя і шукав на них роги.

«Пам'ятаю радянського солдата, який переховувався у кукурудзяному полі біля нашої хати, - продовжує свою розповідь Василь Федорович. - Він був з перев'язаними головою та рукою. Але ті марлеві пов'язки від часу були аж чорні та завелися черв'яками. Мама перев'язала солдата та нагодувала вареною картоплею. Ще він попросив мене крадькома набрати у німців набоїв. Я поцупив, а коли втікав, то вража куля зачепила голову. Але поранення виявилося неважким. І я швидко одужав.

Ночували в нашій хаті одного разу і 3 німці. Два з них пішли отримувати продукти, а один залишився. Побачив під лавою картоплю і попросив маминого дозволу зварити декілька у мундирі. Сам помив, зварив. А коли повернулися двоє німців з продуктами, нас ще й пригостили баночкою консервів.

            У жовтні 1944 року мене призвали на фронт. Я потрапив до п'ятої окремої гвардійської повітряно-десантної бригади. У Білорусії на військовому полігоні я проходив навчання. Нас вчили, як складати парашюти. Там, у Білорусії, я потрапив під обстріл німецьких літаків. Тоді я отримав осколкове поранення у живіт і пробув у лікарні близько місяця.

9 травня 1945 року я разом з іншими радянськими солдатами святкував перемогу над німцями у Москві. Нас тоді дуже смачно нагодували у їдальні. А потім ще й відправили попаритися у бані.

Після закінчення війни наша бригада була розформована на полки. Мене перевели у Білу Церкву, а потім у Бориспіль - будувати аеродроми. Там і зустрів свою половинку. На жаль, доживаю без неї. 9 років минуло, як моя дружина відійшла у вічність...».

Василь Федорович пригостив нас власноруч приготованим смачним квасом. Діти пропонували свою допомогу по господарству, але господар відмовився. І справді, не зважаючи на 90-річний вік та інвалідність, куди не гляне око - всюди порядок і чистота.

Найменше, що ми можемо сьогодні зробити у відповідь - залишатися вірними тим традиціям, які були народжені у вогненні військові роки. Це -любити Батьківщину, бути її патріотами. Серцем, душею і вчинками дякувати ветеранам за їх подвиг.

Галина Альжинська,

керівник гуртка «Історичне краєзнавство» ОМЦПО-МАН

 

 
Реклама

salon7.gif

Реклама

doma.jpg

tokio.gif

Реклама
Реклама

buro.jpg

express.gif