Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow Багряна Олена Шапошнікова
Багряна Олена Шапошнікова Печать
Автор ГородА   
27.02.2017 г.

Image2016-й рік для багатьох залишився у спогадах, як рік Івана Багряного. На сторінках нашої газети ми постійно інформували про цікаві події щодо вшанування всесвітньовідомого земляка.

Упродовж року продовжувався Всеукраїнський конкурс «Золотий бумеранг», присвячений 110-й річниці з дня народження Івана Багряного. Конкурс був організований Українським фондом культури, редакцією газети «Слово Просвіти» та фундацією ім. Івана Багряного (США) з метою кращого вивчення творчої спадщини великого сина України, засвоєння його прозірливих ідей.

 У конкурсі взяли участь люди різного віку та статусу. Найкращими визнано 28 учасників з різних регіонів України. Серед них і наші земляки: Олександр Скиба (Охтирка), Оксана Богдан (с.Комиші). Інтерв'ю з ними буде найближчим часом.

Кореспонденту газети вдалось поспілкуватись з переможницею конкурсу  «Золотий бумеранг», харків'янкою Оленою Шапошніковою. Упевнена, вам буде цікаво дізнатись її думку про життя та творчість  Івана Багряного. А ще познайомитись із цікавою, захопленою, розумною, сучасною українкою!

Шановна пані Олено, представте себе охтирчанам.

Народилася у місті Харкові. Дитинство до школи минуло на Полтавщині, у Кременчуцькому районі, неподалік від річки Псла. Відтак, назавжди закохана у Полтавський край. Закінчивши 16 середню школу м. Харкова, вступила до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, на філологічний факультет (відділення - українська мова і література). Працювала літературним редактором, укладачем видань, журналістом у м. Харкові та в м. Києві. Захоплююсь літературою, філософією, історією, психологією, соціологією.

Коли і чому зацікавилася Іваном Багряним?

Коли вирішила писати дисертаційне дослідження, то замовила у бібліотеці твори багатьох письменників ХХ сторіччя - й вирішила, що перечитаю кожного, а в котрому впізнаю споріднену душу, знайду світосприйняття, близьке до мого, «одного кольору», - на тому і зупинюся. Отже, у цьому сенсі, я - теж «багряна».

Ви писали дисертацію по творчості Багряного. Яка назва теми?

Тема моєї дисертації - «Романи Івана Багряного: антропологічний аспект». На жаль, читацьке уявлення про творчість І. Багряного затьмарене надмірною політизованістю різного ґатунку. Головна тема романів І. Багряного - навіть не показ жахіть тоталітарної системи, а  іспит на людяність за умови тих чи інших катаклізмів. При чому сам катаклізм може бути змінною категорією для читача тієї чи іншої епохи. Утвердивши найвищою цінністю романів Івана Багряного антропологічну тематику, осягаючи твори письменника саме на антропологічному рівні, ми убезпечуємо тексти геніального митця від ідеологічної деконструкції з боку різних політичних таборів й за будь-якої пануючої ідеології.

У головних героїв Багряного, які багато в чому співвідносні із самим автором, проступають - геройство, здатність до «божевільних», жертовних вчинків, до справжніх почуттів, прагнення свободи, віра у Вищі Сили. Автор разом із героями його творів роблять спробу визначити, що ж є антропологічними загальниками, а що - «антропологічним гримом».

Досліджувані антропологічні дискурси романів Івана Багряного - релігійний, родинний, закоріненості (дискурс батьківщини), свободи й рабства, героїзму, кохання, божевілля, краси й потворності, творення й руйнації, життя і смерті - є дивовижним чином «переплетеними» (кросдискурсивними) і переходять однин в одного. Зрештою, можна виділити таку антропологічну тріаду у романах письменника, як «Бог, сім'я і батьківшина». Саме вони складають антропологічну матрицю, у межах якої упродовж століть відтворювалася українська людина.

Ідеал якості людини, створений І. Багряним, - це холістична цілісна людина із синтетичним типом мислення, це універсально-творча людина й одночасно - закорінена у свій грунт особистість, здатна віддати своє життя «за други своя». Головний пафос романів Івана Багряного - це незмінна, передбачувана перемога Титана Духу над підлими, зрадливими людцями. Причому Титан Духу у певному сенсі повторює історію Спасителя.

 

Що для тебе означає перемога у конкурсі «Золотий бумеранг»?

Перемога у конкурсі - це, сподіваюсь, знак того, що рухаюсь у правильному напрямку в своїх обсягах творчості Івана Багряного. Добрий знак!

Розкажи про свою основну роботу.

За основним місцем роботи переважно займаюсь редагуванням статей до науково-методичних збірників, написаних викладачами університету, виставковою діяльністю. Навчальний центр методичної роботи Каразінського університету - це загально-університетський відділ, відповідно, він - «на перехресті усіх шляхів»; бібліотека нашого кабінету - то зібрання досягнень усіх факультетів (монографії, підручники). Відповідно, така робота формує дуже актуальне на сьогодні «міждисциплінарне мислення».

Чим цікавишся ще, окрім творчості Івана Багряного, яке маєш хобі?

Серед хобі - малювання (переважно квіткові орнаменти або абстракції). Інколи, за настроєм, вдаються портрети. Полюбляю велосипедні або піші прогулянки пам'ятними місцями.

Як проводиш вільний  час із сім'єю?

Намагаюся виявити пріоритетні зацікавлення донечки (а вони постійно змінюються!). Зараз займаємося співами: доня зачиняється зі мною у ванній кімнаті (щоб акустика була кращою), створює ілюмінацію - і ми співаємо «Червону руту», «ставимо голос». А вчора у «Художній майстерні» Анечка обрала заготівку під писанку й акрилові фарби. Що ж, нехай випробує себе і в цьому. Вважаю, що творчість - це те, що найбільше відновлює людину, надає їй почуття повновартісності, зрештою, дарує сенс життя, причому за будь-яких ситуацій.

У кожної людини повинні бути мрії. Які в тебе є, великі чи малі?

Звісно, є. І великі, й малі. Наприклад, побувати в Новому Ульмі, відвідати багрянівські місця в Німеччині, у майбутньому - видати монографію, в якій буде представлено постать Івана Багряного перш за все як класика української літератури (а він безперечно став ним, розкриваючи у своїх творах «вічні», антропологічні теми).

Є й більш «приземлена» мрія - відремонтувати бабусине обійстя на Полтавщині, зберегти його для доньки, щоб вона мала можливість причащатися з тих самих духовних джерел, які живили душу її мами.

Твоє улюблене місце у Харкові.

І таке місце - сад імені Т. Г. Шевченка: він має особливу енергетику. А ще полюбляю, сидячи на одному з високих поверхів університету, милуватися панорамою вечірнього міста. Така картина надихає на творчість. Як говорив один з викладачів філологічного факультету: «Там усе наелектризоване духом творчості. Там можна схопити Жар-Птаха за хвіст». А той Жар-Птах - то раптом зроджена думка, прибрана у досконалу форму...

Повернемось у момент вибору професії, чому вибрала філологічну спеціальність?

Ще змалечку розпочала писати оповідання, вірші (переважно присвячені природі Полтавщини). У виборі спеціальності відіграла роль і яскрава особистість вчительки української мови та літератури, Крижанівської Світлани Олексіївни, яка любила українське Слово і тонко його відчувала. І звісно, знову-таки - Полтавщина: вона вплинула незрівнянним теплом душ мешканців глибинки, їхнім інтуїтивним (чи випрацюваним в горнилі життя) розумінням справедливості, їхньою щирістю й відразою до будь-якого дворушництва, «подвійних стандартів», лицемірства. З їхнім поетичним сприйняттям світу. Полюбивши цих людей, доторкнувшись до їхніх цінностей, я назавжди полюбила і їхнє Слово.

Які сучасні українські письменники цікавлять?

Останнім часом відкрила для себе такого письменника, як Степан Процюк. Його романи, вразили мене тонким психологізмом, широким спектром близьких його сучасникам тем.

Якби ти зустрілася з Роксоланою, донькою Багряного, що б ти її запитала?

Мені була б дуже цікавою думка Роксолани, що можуть нині сущі українці зробити для популяризації творчої спадщини її батька, особливо серед молоді. Адже саме молодь - це ті про кого й для кого писав Іван Багряний. Дуже прикро, коли чую іноді серед слобожанців «Що читати серед української літератури? «Чіпку»? Не цікаво, не сучасно!». Наприклад, твори Івана Багряного можна розбирати на цитати - вони актуальні й сьогодні. У романах Івана Багряного можна знайти невеличкі есе на вічні теми. Наприклад, розділи-есе «Данко Шигимага» і «В годину пізню» з роману «Маруся Богуславка». У першому випадку - це роздуми про кохання, мистецтво, релігію. У другому - про життя і смерть і знову-таки про кохання, про прикутість серцем до рідної землі.

(Власне, із цієї прикутості, закоріненості і зроджується справжній патріотизм. Лише рідна земля дає повною мірою снагу до життя. А еміграція - це у будь-якому випадку ситуація вимушена, це драма душі, нехай і прихована, нехай і витіснена зі свідомості.)

Як на мене, саме такі уривки мають входити до шкільних хрестоматій - навіть якщо вони не розкривають змісту усього роману. Але вони викликають бажання прочитати його!

 

Спілкувалась Валерія Бакуліна

 

 

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама