На Покрову поснулій Охтирці нагадали, що війна не так
далеко, як тут схильні вважати. І про те, що лінія фронту - це не тільки там де
відкрито стріляють, вона кожного дня поміж нас - у телевізорі, серіалах, які
крутять у міжміських маршрутках; на кухнях, де наливають під закуску... де
завгодно.
Шашіль точить підвалини оселі мовчки, спідтишка. Акт наруги над пам'ятником
загиблим в АТО , що стався в Охтирці 14 жовтня, має повернути нас до тями. А то
ми останнім часом забагато святкуємо: їмо, п'ємо та співаємо, проголошуємо
пустопорожні промови, пащекуємо, чубимося із-за власних дрібних амбіцій і
порожніх вигод. А про те, що війна надворі - забули? Чи нам помогли забути? Франко
ще 1880 року писав: «Не пора, не пора, не пора в рідну хату вносити роздор!».
Холєра ясна, друга сотня літ з тих пір, а нам все «не пора». Збиваємось на
манівці і служимо збанкрутілим, але руйнівним і людожерним міфам.
Якщо вандалів не знайдуть і публічно не накажуть, вважай,
буде гірше. Значить, ця пошесть міцнішатиме, ростиме і жирітиме далі на грунті
нашої зневіри і байдужості. А сиділа ж тихо! І це не вата, як колись казали, це
вже агентура. Свідома, чи дурна і керована, не знаю. Але для такого усталеного,
патріархального міста, як Охтирка - це дуже тривожний сигнал.
Анна Протасова
|
�����������
1. Це трапилося серед білого дня.
2. У цей же час за дивним збігом обставин у Покровському соборі УПЦ Московського партріархату святкувалося храмове свято з великою кількістю гостей.
Без сумніву, акт вандалізму мали бачити перехожі – там ніяк не безлюдне місце.