Що таке хвороба? Кожен із нас колись хворів і знає відповідь на це запитання: у людини з'являються симптоми, вона йде до лікаря, отримує лікування, все стає добре. А якщо... не стає? 

Раптом захворювання хронічне і може виявитися супутником на все життя? Не важливо, про який діагноз ідеться, але, якщо він для людини несподіваний і страшний, - це означає, що звичне життя різко змінюється.

Серед неминучих складових тяжких хвороб є, здавалося б, найпростіша - людський біль. На сьогодні існує ціла група лікарських засобів, які допомагають важкохворим переносити хронічні болі. Та чи існують перешкоди для пацієнтів, які потребують таких препаратів?

Ще в 2011 році для медичної галузі України знаковими були втрата комплексності та поступовості у наданні медичної допомоги, формальний підхід до здійснення профілактики та диспансерної роботи. Усі ці фактори створювали реальні перешкоди на шляху пацієнта до знеболення. Того року розпочалась тривала реформа, одним із першочергових завдань якої було впровадження міжнародних стандартів забезпечення доступу до знеболення.

Що відтоді змінилось у наданні медичної допомоги з використанням контрольованих препаратів у області? Про це напередодні Всесвітнього дня хоспісів і паліативної допомоги, що цьогоріч відзначається 8 жовтня, ми говоримо з начальником управління охорони здоров'я Сумської обласної державної адміністрації Сергієм Бутенком та головним лікарем Сумського обласного наркологічного диспансеру Тарасом Злиденним.

Які особливості має процес реформування медичної галузі та яку роль відіграє первинна ланка надання медичної допомоги у ньому?

Сергій Бутенко:

- Впроваджуючи реформу, ми орієнтуємося на світовий досвід, узагальнений Всесвітньою організацією охорони здоров᾽я (ВООЗ). А він свідчить, що розвиток первинної допомоги на засадах сімейної медицини є найефективнішим засобом досягнення справедливого розподілу і раціонального використання коштів і підвищення результативності роботи усієї галузі. У ході реформи первинна ланка надання медичної допомоги повинна стати базовою для забезпечення доступу до знеболення та паліативної допомоги. Саме сімейні лікарі та медичні сестри після отримання ними відповідних знань і навичок, володіючи сучасними методиками, можуть суттєво полегшити доступ пацієнтів із хронічним больовим синдромом до своєчасного та адекватного знеболення.

 Які проблеми існують у сфері паліативної допомоги в Сумській області?

Сергій Бутенко:

- На сьогодні найголовніша проблема - відсутність хоспісних стаціонарів у місті Суми. Причиною такої ситуації є недостатнє фінансування цього напрямку медицини та відсутність профільних спеціалістів, які б опікувалися цим питанням. Також, через недофінансування, у Сумській області немає сформованої укомплектованої бригади для надання паліативної допомоги.

Окрім названих, існує ще одна проблема: зараз у Сумах лише дві аптеки та одна філія аптеки мають ліцензію на обіг наркотичних засобів. У області таких аптечних закладів - 14. Тобто вони є навіть не в кожному районному центрі. Щоб знизити ціну на препарати, а відтак і покращити доступ пацієнтів до знеболення, потрібно сприяти збільшенню кількості аптек, які б мали відповідну ліцензію.

Для поліпшення доступу до паліативної допомоги всім пацієнтам міста та області наше управління робить чимало. Зокрема, й активно співпрацює з громадським сектором, насамперед з організацією «Клуб «Шанс». Її представники допомагають нам у проведенні спеціальних тренінгів із паліативної допомоги для сімейних лікарів, сприяють впровадженню світових підходів до знеболення.

Отже, існує проблема доступності знеболення для мешканців невеликих міст і сіл. Яка ж ситуація там?

Сергій Бутенко:

- На жаль, пацієнти, які мешкають в області та потребують знеболення, мають проблеми з доступом до препаратів. Рецептурний бланк видається на 10 днів, відповідно, кожні 10 днів пацієнтам, частіше - їх рідним, необхідно їздити у сусідні районні центри для того, аби отримати препарати. Для пацієнта такі поїздки спричиняють додаткові витрати на транспорт і стають загрозою своєчасності знеболення.

Існує думка, що не всі  сімейні лікарі охоче впроваджують використання сучасних підходів до знеболення. Як ви вважаєте, які причини такого ставлення і що заважає змінити цю ситуацію?

Сергій Бутенко:

- Основною проблемою, з якою стикаються хворі на останніх стадіях захворювань, що потребують знеболення, є проблема доступу та адекватності призначень. В Україні поступово спрощується механізм доступу пацієнтів до знеболення. Так, із 2013 року був дозволений до застосування таблетований морфін. Останні нормативні перепони щодо можливості лікаря втамувати біль пацієнтів наприкінці життя зняті наказом МОЗ України № 494 «Про деякі питання придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я». Але вкрай потрібно, щоб основні положення та пункти цього нормативно-правового документу виконувались у закладах охорони здоров'я саме на регіональному рівні.

Тарас Злиденний:

- Ще кілька років тому законодавство було спрямоване на ускладнення роботи з лікарськими препаратами, які містять наркотичні засоби, і передбачало кримінальну відповідальність за найдрібніші порушення щодо цього. Відтак багато медичних працівників ще з університетських часів мають сформований і зрозумілий страх до роботи з подібними препаратами, тому намагалися замінити їх іншими анальгетиками, на жаль, малоефективними.  Для того, аби зламати таке ставлення, було значно розширено законодавчу базу, спрощено систему звітності. Тепер можна говорити про відсутність бар'єрів на шляху пацієнта до знеболення.

Для лікарів, які лише починають працювати у цій сфері, ми проводимо навчання; пояснюємо, що лікарський засіб не тотожний наркотику. Суттєво допомогають нам у цій роботі неурядові організації, зокрема Міжнародний фонд «Відродження». Проведення семінарів, організація стажувань для лікарів, надання інформаційно-методичних матеріалів - ось неповний перелік заходів, що вже відбулися в області завдяки такій підтримці.

На завершення наші співрозмовники зазначили, що попереду ще багато роботи, але реформаційні процеси в медичній галузі області відбуваються. Які результати вони матимуть для суспільства? На швидку відповідь тут сподіватися не варто. Проте важливо розуміти: наразі успішність впровадження міжнародних стандартів у роботі з важкохворими пацієнтами, зокрема, забезпечення їх доступу до знеболення, залежить не тільки від політичної волі у владних кабінетах, а й від активності громадян, зацікавлених отримувати якісну, своєчасну та доступну медичну допомогу в Україні.

Ольга КАРПЕНКО