Мирослав Нікулін. Підприємець, юрист за фахом, громадський активіст, депутат Охтирської міської ради від ВО «Батьківщина». Переміг на окрузі № 34, набравши 56 голосів виборців з 271, що взяли участь у голосуванні. Голова постійної комісії з питань правової політики, місцевого самоврядування і депутатської етики.

Народився і живе в Охтирці. Жалкує про те, що молодь виїжджає з міста, не бачачи тут перспектив. Депутатство, - каже,- не самоціль. Просто, дістало. Звик у всьому розбиратися до суті, зайшовши у міську раду - опановує механізм її функціонування. Признається, що це не легко. Його округ - вулиця Полтавська, але вважає себе представником інтересів кожного мешканця Охтирки.

Розмова з Мирославом відбувається по завершенні гарячої позачергової сесії міської ради 12 лютого. З громадської приймальні депутата, з третього поверху «будинку побуту» - чудова панорама на центральну вулицю міста. Охтирка живе своїм повсякденним життям. А навіщо вам, питаю пана Мирослава, був потрібен цей клопіт з депутатством? За нього ж гроші не платять?

- Депутатство не було самоціллю. Це наслідок тривалого спілкування з широким колом людей, юридичної допомоги, бо для більшості - це складне питання. Консультував, складав безкоштовно позовні заяви, розповідав як себе поводити в суді, з чиновниками тощо...

Заробляю на життя підприємництвом. Після школи здобув фах юриста у галузі комерційного та трудового права. У грудні минулого року здобув освітньо-кваліфікаційний рівень магістра по спеціалізації «правосуддя». За фахом не працював, але здобуті знання є де застосовувати. Вхожу до складу правління кооперативного підприємства «Універмаг», де доводиться вирішувати багато юридичних питань.

- Чи змінилося ставлення людей до вас із набуттям статусу депутата?

- Не змінилося. Я говорю і про близьке, і про далеке оточення. Хоча звучали такі думки: «Станеш депутатом і нас забудеш». Деякі спостерігали за моєю поведінкою. Але побачили, що змін не відбулося і все продовжується, так як є. Відносини, що на роботі, що з сусідами, що на окрузі - не змінилися. Як допомагав, так і допомагаю, як спілкувалися, так і спілкуємося.

- Зайшовши в раду, ви побачили для себе щось нове, таке про що раніше не знали? Що виявилося абсолютним відкриттям?

- Механізм роботи органу місцевого самоврядування був знайомий мені з точки зору права. А практика...  Раніше здавалося, що місцева влада дуже далека від людей. Буквально - люди окремо, а влада окремо, як та каста в Індії  - одні трішки вищі, інші - нижчі. І в деякій мірі це підтвердилось, у деяких депутатів, з моєї суб'єктивної точки зору, є такі ознаки. Наприклад, людина звертається по телефону, а він каже: «А я депутат не по вашому округу. Це не мої проблеми, ви шукайте, хто там у вас на окрузі депутат». Я вважаю це хамством.

Ми обиралися на окремих дільницях, але наше загальне завдання - представляти інтереси усіх жителів Охтирки. Людина один раз зіткнеться з такою поведінкою, і думатиме, що усі депутати здатні лише лобіювати свої власні інтереси.

Маю знайомих серед депутатів обласних і місцевих рад. Дехто з них жартує, що головне завдання для депутата місцевої ради - не забути, що він депутат місцевої ради. Тобто, багато депутатів формально ставляться до свого обов'язку: прийшов, відсидів, підняв руку - не підняв. Можливо, прочитав якийсь запит... Тобто, хотілося би позбутися формалізму в роботі і хамського ставлення до виборців. Якщо ти ішов у депутати, ти ж знав куди йдеш?!

- Чи маєте програму-максимум і програму-мінімум? Що би ви хотіли змінити у цьому місті? Що вам тут подобається і що ні?

- Із моїх однокласників - випускників гімназії, якщо залишилося у місті душ п'ять, то добре. Майже всі відмінники-медалісти - не в Охтирці, а багато хто виїхав за кордон. У підприємців, кого не спитаєш - дитина за кордоном. І кажуть, що вони патріоти... В якійсь мірі це спроба вижити. Не бачать тут майбутнього. Чого я і болію за Охтирку! І мені буде дуже досадно, якщо доведеться теж відправляти свою дитину за межі країни. Що чекає тут дітей? Підприємцям, тим що починали з нуля, дуже важко. Кожна копійка економиться для здійснення підприємницької діяльності. Я, наприклад, жодного разу не був за кордоном. По своїй волі, добровільно, навіть, на море не їздив. Був тільки за запрошенням - безкоштовно, за компанію. Бо дорого, бо знаю, що мені треба кожен день працювати. І якщо чесно, то мені Ворскла задовольняє усі мої потреби у відпочинку на природі.

От сам, як підприємець, рахуєш кожну копієчку, тому бачиш, що зароблений охтирчанами бюджет використовується безконтрольно. Наприклад, виділили на ремонт гроші... А як воно там зроблено? От лікарню у нас усе будують, так за ці роки і за ці мільйони італійським мармуром можна було би викласти і з середини, і зовні. Або хмарочос збудувати.

Вважаю, питання потрібно вирішувати швидко і дешево. Можна, якщо захотіти, за невеликі гроші зробити максимум роботи.

Я озвучував свої ідеї кілька разів на сесії і на комісії, але вони не знайшли підтримки. Про гроші і контроль над їх використанням... От коли була створена комісія по перевірці стану жіночої консультації, то вона виявила досить очевидні речі. Прийшли. Побачили. Написали. Дах зруйнований, не годиться каналізація, зіпсовані стіни, застаріле обладнання. Це все явно і ясно. Мені хотілося, аби комісія працювала над проблемою глибше. Треба не тільки фіксувати стан справ і виділяти гроші, але й контролювати їх використання. Наша робота має полягати не в піарі на відомій проблемі, а в деталях по її усуненню. У місті треба робити так, як кожен у себе вдома робить. У мене вдома був такий випадок, коли під час ремонту я розібрав стіну, аби показати найнятому працівникові, що він мухлює та замість розчину пісок кладе не розмішаний. Тому очевидно, що гроші крадуться у великій мірі безпосередньо і під час виконання робіт. Те, що не розтягли великі махінатори, розтаскують на низовій ланці - мішок шпатлівки наліво, цементу - направо. Замазали пісочком, от воно потім й валиться.

Або. Міське господарство у сфері житла фактично крутиться навколо багатоповерхівок. Проблем приватного сектора для міста ніби не існує. Але чим там люди гірші? Проте, вони не йдуть у міськраду і не кажуть: робіть нам дах чи ще щось! А якщо просите гроші на дах і вам їх дали, то ідіть і контролюйте. Чи не вкрадено там?!. Може за ці кошти придбали всього лише один мішок смоли, заляпали і до побачення, до наступного дощу?

- Тоді бідному депутатові не залишиться часу ні на особисте життя, ні на роботу.

-Так. Але я пояснюю всім, по-перше, я знав куди йшов, мені проблеми міста боліли і сиділи в печінках. Я ішов у раду не щоки дути. Мені на окрузі сказали: от ти ходиш тут, розказуєш нам, якщо такий розумний, чого сам туди не підеш і не зробиш?

- А тепер ви зайшли. І що ви бачите? Чи здатен один депутат, навіть якщо він суперсвідомий, вплинути на загальну картину і хід подій?

- Може. Але якщо немає підтримки.... Все рівно потрібно старатися і знати, що робити. От що я зараз бачу. Депутати закидають міського голову запитами. Запитами з будь-якого приводу. Забилась труба, упало дерево... До мене люди звертаються теж. Але людям важливо, щоб їм якнайшвидше допомогли, а не чекали сесії, щоб закидати міського голову і апарат міської ради запитами. У депутата є інші засоби впливу. На мою думку, це недотримання вимог законів про статус депутата місцевих рад та про місцеве самоврядування. Існують звернення депутата, його заява, лист, в яких він описує факти і просить вирішити питання по суті, а далі, якщо проблема не вирішується, або результати розгляду звернення його не задовольнили, та якщо проблема має велике суспільне значення для всього міста і потребує привернення особливої уваги, тоді доцільно звертатися із запитом. Фактично ж, ми тільки міський раді додаємо непродуктивної роботи. Цілий штат працює на те, щоб відповідати на запити, адже кожен з них оформлюється рішенням сесії. Тобто, запит - це не підручний інструмент, як це зараз іноді вважають, а прецизійний механізм для здобуття конкретного результату на користь людям. Це вже досить потужна зброя у межах повноважень депутата.

- Депутати сьомого скликання почали активно використовувати інститут помічника-консультанта, чого раніше не було. Зараз, мабуть вже не лишилося такого, котрий би не сформував собі цілий штат помічників. Хто ваш помічник?

- Я довго думав, кого взяти у помічники і взяв людину, якій довіряю. Це моя дружина Ірина. Повноважень у помічника небагато - наприклад, отримати відповіді на звернення чи направити листа... Дружина допомагала мені і під час виборів. За фахом вона медичний працівник, зараз у декретній відпустці.

- Серед ваших колег теж популярно брати у помічники родичів...

- Я не знаю, що там у колег. Для мене це був найкращий претендент. Та й депутатських завдань зараз стільки, що я їх можу зробити сам. Якщо не встигну, один помічник у мене є. Але бачу, що роботи побільшає, тому можливо буде більше й помічників.

- Ваша позиція по фінансуванню Центру ПТО.

- За рішенням Охтирської міської ради заклад фінансуватиметься два місяці. Це січень і лютий. Саме на цей обмежений термін ми дали повноваження відділу освіти бути розпорядником коштів по Центру ПТО. Моя суб'єктивна точка зору така. Держава позбувається неліквідних активів. Із системи профтехосвіти окрім копійок корупціонерам вкрасти нічого... І вони прекрасно знають, що міста профінансують два-три місяці, гроші скінчаться і прийдуть під вікна міськради уже не представники ПТО, а дитсадки, вчителі шкіл і медики. А ми скажемо: у нас немає грошей! І тоді постане питання: чи закривати садки, чи закривати заклади ПТО? Депутатів, по суті, підставляють. Євгенія Панасівна - гарний керівник, педагог і організатор, і зараз вона всіма силами опікує своїх вихованців . Але, на жаль, якщо держава не буде відповідати за своїми зобов'язаннями і кине на місцевий бюджет профтехосвіту, то мої прогнози не оптимістичні.

- Тобто, ви не популіст?

- Те, що прозвучало від деяких депутатів «це наші люди, це наші діти, давайте приймать» - це трішки популізм. Ми можемо тягти його з болота місяць-два, але якщо навмисне його топлять згори - то воно потоне. Нас поставили перед фактом.

Між тим, і виборцям потрібно бути більш активними у відстоюванні своїх прав і інтересів. Завдяки тому, що в Україні процвітає правовий нігілізм, деякі особи цим користуються, починаючи від так званих «ЖЕКів» і закінчуючи керівництвом держави. Люди не знають своїх прав, не розуміють що податки, які надходять у бюджет міста чи держави - це їхні гроші, які вони довірили чиновникам в управління. Коли АТОвцям почали виділяти землю на болоті, я сказав: прийдіть до мене додому і подивіться. У мене під підлогою на Полтавській вода стоїть. Там може бути те саме. Люди просто не розуміють, що болото потрібно осушити, і лише потім роздавати. Не можна виділяти мокре місце. З точки зору права - це нікчемна угода. Немає предмету...

Землю потрібно виділяти бійцям, питань немає. Але не будь-якою ціною. АТОвці достойні того, аби вони скористалися своїм правом у повній мірі.

Мені хотілося, аби люди частіше зверталися до юристів, нехай до мене звертаються, безкоштовно. Дуже часто проблему можна вирішити, просто володіючи знаннями і давши пораду, як це краще зробити.

- Ви маєте на увазі, що люди повинні бути активнішими у відстоюванні своїх прав і не ходити оманливими шляхами?

- Так. Нехай люди активніше звертаються до депутатів, але й самі будуть відповідальними. Бо трапляється, що телефонуючи, навіть не хочуть представитись, коли просять сніг прибрати чи яму засипати. Бояться назвати прізвище! Нехай не бояться. За свої права треба боротися.

Але не в усіх випадках треба писати заяву депутату і покладатися виключно на депутата. Потрібно вчитися брати на себе відповідальність і бути наполегливим у відстоюванні своїх прав. Не слід пасувати перед чиновниками, які «футболять» громадян чи шлють їм відписки.

Щодо депутатів, то я хотів би, аби вони допомагали людям не піаром, не паперовою роботою, а конкретними ділами. Є дуже багато питань, які можна вирішити миттєво і ефективно.

- Робота в раді - це громадське навантаження. Розчарування не прийшло?

- Повторюся. Не було у мене самоцілі. Ні ідеї, ні бажання, але, знаєте - дістало. Іноді буває важко, близько все до серця приймаю. Думаю, людина створена аби удосконалюватися. Мені завжди цікаво, як все влаштовано, як воно працює: будь це держава, суспільство, або комп'ютер чи телефон... Зараз мені важко, бо я тільки вчуся, розбираюсь у міському самоврядуванні на практиці, накопичую досвід. Навчуся, і стане легше. Але до формальності у цій роботі опускатися не буду.  

Спілкувалася Анна Протасова