На цьому тижні краєзнавцю Мегері Є.О. виповняється 75 років. Незважаючи на поважний вік, Євген Олексійович продовжує публікувати статті у місцевій пресі, виступає перед школярами. Друкувалися матеріали краєзнавця і в книгах. Фотографії з його особистого архіву використані в «Історії Охтирського пивзаводу».

Нещодавно, при допомозі Олександра Марущенка, краєзнавець підготував до друку книгу «Охтирка в особистостях», куди ввійшла інформація про майже чотири сотні земляків, які розбудовували та прославляли наше місто. При сприянні міського голови Алєксєєва І.Ю. вона от-от буде надрукована. Випуск книги приурочений до 375-ої річниці міста, що буде святкуватись цьогоріч. Також Мегера Є.О. є автором компакт-диску «Охтирка - від минувшини до сьогодення».

- Євгене Олексійовичу, довгий вік - це і багато радощів, але й водночас багато труднощів, які Вам доводилося долати на своєму шляху. Чи відмовлялись коли від мрій?

- Кожний, хто прожив довгий вік, несе на собі відбиток того часу, настроїв і проблем, що переживала його Батьківщина. Не всі мрії збуваються, бо реальність завжди вносить свої корективи, але завжди треба прагнути досягти чогось більшого, ніж маєш.

- У повоєнні роки Другої Світової мрій досягати було непросто ...

- Життя у післявоєнні роки важке усюди, Охтирка не виключення. Я народився 10  лютого 1941 року у робітничій сім'ї. Ані їжі, ані одягу, ані дитячих розваг, у сьогоднішньому розумінні, тоді ми не бачили. Моє босоноге дитинство минуло в саморобних окопах і бліндажах, що було характерно для всього покоління того часу. З дитинства мріяв стати льотчиком та навчитися грати на музичних інструментах.

- Мрії на всі 100% не збулися?

- Стати льотчиком завадив зір. А от з музикою все склалося добре. Грати на музичних інструментах почав вже юнаком. Відвідував заняття духового оркестру у піонерському клубі. Дякуючи диригентам Коровяковському П.М. та Купченку В.П. отримав гарні музичні знання та вміння. Упродовж 15-ти років грав у духових оркестрах районного Будинку Культури, заводу «Сільгоспмаш» та інституту. В школі навчався гарно, полюбляв займатися спортом. Мої батьки - Олексій Васильович та Марія Василівна - привчали до праці з дитинства, що дуже допомогло у житті. Прищепили й особливе ставлення до мистецтва, а також самодисципліну. В 1960 р. закінчив спецклас техніків-механіків при школі №2 та захистив диплом в Охтирському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства. У 1962 році здав вступні екзамени до опорного пункту УЗПІ, паралельно здав іспити до Харківського політехнічного інституту, який закінчив у1967 р. за фахом інженер-конструктор.

- Як склався Ваш трудовий шлях?

- Закінчивши технікум, декілька місяців був помічником комбайнера. Брав участь в освоєнні цілини Кустанайської області Казахстану.  Потім два роки працював слюсарем-ремонтником на заводі «Сільгоспмаш». Після завершення навчання у Харківському політехнічному інституті 5 років працював інженером-конструктором заводу «Сільгоспмаш». На громадських засадах очолював заводську комсомольську організацію та був позаштатним членом міськрайонного комітету народного контролю. Також, як найкращий раціоналізатор, очолював заводську організацію раціоналізаторів і винахідників. Пам'ятаю, як мені навіть прийшлось захищати свою пропозицію щодо зміни конструкції решета кукурудзяної молотарки аж у Всесоюзному інституті сільськогосподарського машинобудування, в Москві.

- Ми знаємо, що Ви працювали на різних посадах у місцевій владі. Розкажіть про цей період своєї діяльності.

- Близько 30-ти років я пропрацював в органах виконавчої влади та партійних органах. Партія на той період була дуже впливова, а керівні посади там - відповідальними. В 1972 році, враховуючи мій досвід громадської роботи, мене запросили працювати в Охтирський міський комітет компартії України. Біля 20-ти років працював там на різних посадах, а з 1984 р. став головою партійної комісії. Після проголошення незалежності України працював у райдержадміністрації на різних посадах в управлінні економіки. Останні 4 роки перед виходом на пенсію був заступником голови Охтирської райдержадміністрації.

- Вас, як краєзнавця, які періоди історії цікавлять найбільше?

-  Пошукова робота є творчим процесом. На мій погляд, немає нецікавих тем. Наше місто тісно пов'язане з військовими. Особисто мені до вподоби при дослідженні історії рідного краю узнавати подробиці славних бойових традицій Охтирського слобідського козацького і гусарського полків.

- Приказка-формула успішного чоловіка: виростив сина, посадив дерево, побудував будинок - з'явилася неспроста. У кожного настає такий період, коли задаєш собі питання: «Що встиг зробити?» Чи оглядалися Ви назад, чи оцінювали минулі роки життя?

- Оглядаючись в минуле, в першу чергу бачу свою родину.  Це є основа усьому. Разом з дружиною Ларисою Дмитрівною, ми виховали двох прекрасних синів. Так що відому приказку - про сина, можна сказати, перевиконав удвічі. Допомагав їм отримати вищу освіту. Сьогодні, Володимир - кандидат медичних наук, працює у Харківському інституті невідкладної хірургії. Він учасник Міжнародної місії «Подаруй серце дітям». Олександр працює в НГВУ «Укрнафта».

Дерево до речі, я також посадив і будинок побудував. З деревами знову план перевиконав  - не один десяток саджанців шумлять сьогодні буйною листвою. А от будинок виріс у мене тільки один, на дачній ділянці.

- Все, що приписують зробити справжньому чоловіку Вами вже виконано, отож, можна й перепочити?

- Перепочити встигнемо потім. Навпаки, хочеться більш активно продовжувати пошукову, дослідницьку роботу. Ще в юному віці я почав вивчати історію рідного краю, а з виходом на пенсію систематично досліджувати матеріали з історії міста, козацького і гусарського полків. Стільки усього цікавого можна знайти! Особливо, коли є час і бажання. Хочеться, щоб вистачило на все задумане здоров'я, щоб усі плани були реалізовані.

Паралельно з краєзнавством займаюсь громадською діяльністю. Я член громадської ради при виконкомі Охтирської міської ради, член комісії по перейменуванню вулиць, площ і провулків, заступник голови громадської організації «Історико-краєзнавчий клуб «Охтирські гусари».

- Вільного часу фактично не залишається?

- Є й вільний час. Але його я намагаюсь використовувати «з толком». Читаю книги, допомагаю виховувати онуків, ходжу на лижах, займаюсь садівництвом, захоплююсь музикою та гірським туризмом.  А ще полюбив фотографію. І, навіть, планую оформити виставку своїх фоторобіт.

- Бажаємо Вам здійснення усіх планів і, насамперед, здоров'я!

- Щиро дякую.

Спілкувався Андрій Міхєєв