Цехмістер, цех-майстер – цеховий майстер,  головний майстер по цеху, керівник об’єднання ремісників. Інколи прізвище буває таким влучним, вказуючи на заняття людини. Так, саме на 100% прізвище ЦЕХМІСТРОВ підходить Миколі Омеляновичу. Тільки в його випадку, він сам собі майстер і керівник. Але не простий, а унікальний, бо має купу захоплень.

Мабуть, прийшов час розповісти людям про самобутнього майстра, який живе поруч з нами. А ми й досі не бачили його виробів з дерева, оргскла, соломки, його малюнків, масок, годинників, не чули його поем та байок. Просто все це зберігається в його маленькій кімнаті на 9-ому поверсі гуртожитку НГВУ. Підіймаючись пішки на отой  9-й поверх, я й гадки не мала, що потраплю до міні-музею декоративно-ужиткового мистецтва, у майстерню самобутнього різьбяра, художника, поета.

У минулому столітті  Микола Омелянович обслуговував місцеву партійну еліту. Меблі, створені його руками, прикрашають палаци вчорашніх і нинішніх boss-ів. Але то було в минулому, коли Микола Омелянович був знаним у «вищому ешелоні влади», був членом обласної комісії партійного та народного контролю. Він із тої старої «правильної» когорти комуністів, які відійшли від справ на початку нинішнього століття, скоріш за все їх відтіснили «нові борці» за комуністичну ідею.

Сьогодні пан Микола живе усамітненим, спокійним життям. Продовжує створювати красу із дерева і допомагати ближнім. Він займається ремонтом побутової техніки й антикваріату –  годинників і різноманітних старовинних механізмів.  У рідному селі ХУХРА його ждуть наче «швидку допомогу» по ремонту техніки. Микола Омелянович нікому не відмовляє і в Охтирці.

ДИТЯ ПРИРОДИ

Та все ж повернімось до мистецтва, яке створює і яким живе сьогодні Микола Цехмістров.

«Я – дитя природи, - так  говорить про себе майстер. - Люблю дерево. Чому саме дерево? Бо воно живе, воно дихає й пахне, кожне дерево має свій запах: вільха, клен, береза, бук, дуб. Заготовки роблю сам, або знаходжу їх на художньому ринку в Харкові.

Ідеї моїх робіт приходять спонтанно. Іду собі в лісі - пташка заспівала, листок упав, зашуміли сосни, зашерехтіла гілка чи пробіг їжак, а в голові зазвучала музика чи склалася рима…Так створюється образ майбутнього виробу. Це може бути маска, а може картина на бересті чи якесь створіння із дерева чи коріння. Приходжу додому й починаю майструвати…»

На стінах маленької кімнати висять маски, картини на дереві, картини із соломки, різьблені вироби, годинники в дерев’яних лаштунках. На полиці  завмерло ціле казкове містечко – млини, башти, звірі, будинки, палаци. Картини й жіночі образи на дереві навівають меланхолію й печаль, це якісь особисті спогади автора.

Звертаю увагу на музикальну апаратуру в кімнаті. «Так, я дуже люблю музику, особливо в стилі фентезі. Люблю слухати композиції  Жан-Мішеля Жарре. Під їхнім впливом виникають мої картини. Музика й мистецтво – вічні.

Люблю годинники. Знайомі й незнайомі люди викидають чи віддають старі й зіпсовані часові механізми, а я дарую їм нове життя.  Із відходів оргскла також можна створити фантастичний світ.

Дуже люблю журавлів.  Журавель – це вільний птах, це – образ свободи, чистоти й відданості. Інколи мені здається, що я сам як журавель. Журавлям присвятив декілька своїх поезій».

ПОЕЗІЯ

«Вірші, поеми, байки також складаються спонтанно, під впливом чиєїсь сповіді, чи побутових розповідей. Або якогось випадку, вихопленого із повсякдення. Поему про війну, про кохання, про Надію написав під впливом сповіді свого товариша із Одеси. Мене дуже вразила його розповідь, вона наче пройшла крізь мою душу. Але редактор газети сказала : «Як ви можете писати про війну, якщо ви її не бачили?». Але я служив на Кавказі, в спецназі, повернувся звідти посивілий, мабуть, щось та й знаю. А про кохання хто не писав?

Багато склав байок про сьогодення.

Раніше посилав свої твори на конкурси, а потім перестав. Так, пишу для себе, для душі».

ВІРА

Проживши день, кожна людина повинна запитати себе: «А як я прожив цей день? Що доброго зробив, кому допоміг і таке інше. Що можу сказати про себе? Я жив у дитбудинку, тому, по можливості, допомагаю обездоленим дітям, їздив по дитбудинках і допомагав дітям. Мені хочеться нагодувати  жебраків, бо невідомо, чому вони ними стали.

Коли мені погано – іду в ліс, наче в свою келію. Ходжу в церкву, відстоюю всю службу. Молюсь і прошу Божу Матір про спасіння, вона нас ніколи не зрадить і не покине. Зараз одна надія на Бога. Вважаю, що людська душа  єднається з Богом саме в храмі господньому. Віра – це наше спасіння.

«Не суди, то й не судимий будеш», « Якщо не хочеш бути обманутим, не запитуй», «Якщо  хочеш, щоб тебе розуміли, навчись розуміти інших» - цитати  вирізьблені на дереві повідомляють про життєві принципи Миколи Цехмістрова кожному гостю його оселі.

Про свою унікальну кімнату-музей господар говорить словами Пушкіна:

«Приветствую тебя пустынный уголок,
Приют спокойствия, трудов и вдохновенья,
Где льется дней моих невидимый поток
На лоне счастья и забвенья».

Так сприймає світ скромний охтирський майстер Цехмістров.

Підготувала Валерія Бакуліна