Сьогодні побутують в місті різні критичні думки
про стан музею. Чи потрібний музей місту?Це питання
було на часі й 25 років тому.
Часопис «Прапор перемоги», тоді єдине видання на місто і
район, в числі 11 за 19 січня 1990 року, під рубрикою «Читач порушує проблему»,
опублікував мою (я тоді, як мовиться, тільки-но вбивався в колодочки керівника
Охтирським міським краєзнавчим музеєм, на той час - завідувача філіалом /русизм;
українською - «філія»/ Сумського обласного краєзнавчого музею) замітку про потреби
музею.
Але ж проблеми маленького культурного закладу - це складові тих великих
проб лем, які ми тоді вирішували, зрозумівши, нарешті, що з втратою музеями та
іншими закладами - осередками духовності - справжнього призначення, веде до ерозії
загальнолюдських цінностей, що це призводить до браку патріотизму, до
байдужості, до споживацьких настроїв.
А що міг тоді дати наш краєзнавчий музей для поповнення
духовних цінностей, коли в ньому діяло лише дві зали експозицій двадцятилітньої
давності, які не відповідали вже сучасним вимогам. Тож і чули нарікання: «От
колись був музей!»
Відчуваю, що чимало читачів, здебільшого тих, хто жодного разу
за всі згадані роки, так і не побував у музеї, скажуть: «Нічого сидіти, треба
працювати». Уявіть собі, що такі думки тоді обсідали (і, мабуть, вони діймають
і нині!) працівників музею. І не тільки. Влада теж має думати про те, щоб щось
зробити путнє, для чого потрібні чималі кошти, матеріали і, перш за
все,бажання.
В ті роки нам вдалося дещо зробити, аби приміщення музею і
його начинка відповідали сучасним вимогам: культурно-спортивний комплекс трохи
допоміг нам. Зробили ми, як мовлять, косметичний ремонт приміщення, перекрили
дах та, видворивши з музейних приміщень крамниці – книжкову, культтоварів тощо.
Крамниці потім знову чомусь повернулись
«восвояси» і знову бракує площі для
влаштування музейних експозицій.
Але співробітники на чолі з директором Л.В.Міщенко, відчувається,
працюють сумлінно, бо і радіо, і преса схвально про це відгукуються…
Сьогодні над краєзнавчим музеєм (минуло ж чверть століття
від косметичного ремонту/а від капітального – десь з середині 1950-х років – і
всі 60-т) нависла загроза руйнації. Приміщення взялося тріщинами, вийшов з ладу
туалет, підлога в окремих місцях провалилася, прибудова, що виходить в дворик, загрожує
розвалом, дах теж, як мовиться, «на ладан дише».
Словом, приміщення музею
потребує термінового капітального ремонту. Все це забере багато коштів, але їх
треба віднаходити. Може, треба трохи перечасувати з перейменуванням вулиць, провулків,
майданів чи з іншим комуняцьким мотлохом. Шкода, що в нас немає вже підприємств
(місто Охтирка стало таким собі «індустріальним» селищем), а то модно було
звертатись за грошовою допомогою до промисловиків. Але на ремонт музею кошти
потрібно відшукувати. І про це, в першу чергу, має турбуватись місцева влада.
Застерігаю адміністрацію музею: не переселяйтесь у якісь
непридатні для музею приміщення типу колишнього банку. Бо то - вже навіки!
Олександр ГАЛКІН, член НСЖУ,
колишній, з 15-річним
стажем, директор музею
|