20 лютого група охтирчан вирушила в Київ, щоб вшанувати пам'ять Героїв Небесної Сотні на Майдані Незалежності.

Об 11.30 зателефонувала Аня Лисенко із Варшави, розповіла про польські новини. Найголовніша – о 13.00 відкриття виставки, присвяченої Героям Небесної Сотні,  у президентському палаці. Виступ президента Броніслава Комаровського. О 18.00 – мітинг, о 20.00 в польському Українському Домі – презентація фільму «Майдан».

  О 12.40 за Лубнами, проїхавши Мгарський монастир, зустріли біля придорожнього кафе 6 машин ОБСЄ. Що ж вони звідти побачать? То може вони поснідати зупинились.

  О 15.00 ми вже на Майдані. Виходимо з метро і відразу охоплює відчуття тривоги, жалю і жалоби. На Майдані переважають темні кольори. Тут багато телевізійників, багато охорони та військових. Люди підходять з квітами і лампадками, і ждуть початку мітингу.

  ПРАПОР

 На Майдані багато прапорів, дістаємо свій «Охтирка». На прапор звертають увагу, цікавляться і підходять незнайомі  люди. Чоловік з гітарою розповідає, як приходив сюди рік тому й співав тут свої пісні, він склав пісню про Майдан, просить послухати. Підходить ще один чоловік і декламує свої вірші про Майдан і Героїв Небесної Сотні. Якась жіночка каже: «Я приходжу сюди, ніби додому». Фотографуємося разом з представниками правого сектору.

  Біля Будинку Профспілок бачимо прапор «Коломия».  Наші намети стояли поруч рік тому. Зустрічаємось, як сусіди, разом співаємо гімн України. Прапорів до вечора стає ще більше: з українських міст, в т. ч. з Ялти і Сімферополя, білоруських, грузинських, французьких, литовських, канадських. Прапор і гімн України об’єднує людей.

  ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО

  Вулиця, як вулиця - для одних, і святе місце для інших. Хрести зі світлинами загиблих, лампадками й квітами. Тут стели Сергію Нігояну, Михайлу Жизнєвському і Роману Сенику: вірменину, білорусу й українцю. Люди кладуть квіти, запалюють свічки, знімають шапки й схиляють голови. Біль.

  На дорозі біля місця розстрілу Михайла Жизнєвського зустріла його побратима, киянина Вадима. Вони були із угрупування УНА -УНСО, на Майдані були в паралельних загонах самооборони, мінялись в чергуванні . Запитую про Мішу, яким він був. Вадим відповідає: «Знаєте, люди мають різну вдачу, характер, звички, але … тут були вершки. А кисляки сиділи вдома, на диванах».

  Біля стели Сергію Нігояну жінки моляться. Читаю на листку біля світлини героя: «Цавет танем! Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені».

 Стадіон уже вилизаний. І Лобановський цілком інтелігентно виглядає, не те що на Водохрещу. На стінах збереглися революційні надписи. На стіні кафе, що на розі вулиці, знаходимо ту вм’ятину від кулі, що свого часу показував Володя Лисенко російським журналістам.

 УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

  Тут багатолюдно, бо тут книжкова ярмарка, художня виставка, майстер-класи, презентації. Перше, на що звертаю увагу – кераміка. Роздивляюсь, питаю ціну, жінка каже: «Візьміть в руки». Яка легка! Жінку зовуть Тамара Курукчі, вона з Криму, продає свої вироби.  

Українські видавництва представили свою роботу , багато різноманітної  української літератури.

 Харківські кондитери продають свої бісквіти та цукерки.

  В літературному салоні йде презентація нової книги. У відділі «Артіль-Майдан» художники й майстри представили свої роботи на революційну тематику. Тут є все – вишиванки, килими, національний одяг, картини, інсталяції, світлини з Майдану і з війни на Сході. Тут справді Український Дім.

  ЗУСТРІЧІ

  Мої друзі пішли у Михайлівський Собор, а я залишилась чекати. Дочекалась: невже Женя? Тобто Євген Ніщук. Так і є, з ним уже фотографуються. Підходжу і прошу автограф. Він написав: «Охтирчанам Вітання. Удачі, Віри і Любові! Голос Майдану, М.К.У. 2014р. Євген Ніщук». Євген побіг у справах, піднімаю голову – з Михайлівської вулиці поспішає Рефат Чубаров. Але дорогу перекрив бус, з якого вийшли священики, яких пізніше побачила на вулиці Героїв Небесної Сотні, вони там правили молебен.

МІТИНГ-РЕКВІЄМ

 Повертаємось на Майдан. Море людей, їх тисячі. І всі вони - одна сім’я. Заговорити можна будь з ким. Поряд Катерина розповідає: «Думаю, може мене пізнають, я носила майданівцям тепле молоко й пиріжки, теплі шкарпетки. Сьогодні одягнула ту саму шапку й куртку. 11 грудня Олександр Правник знімав тут документальний фільм, і я йому давала інтерв’ю, якраз підмітала, то таке й сказала: «Оцим віником виметемо погану, злочинну владу. Потім режисер брав інтерв’ю у Сергія Нігояна, тут біля Лядських воріт. Тоді я ще не знала що то за юнак, та часто бачила його, дивного хлопця  кавказької зовнішності з українським прапором на плечах».

  Володя Лисенко говорить: «Одні бездумно віддали голоси за тричі судимого уголовника, потім другі розрахувались своїм життям за це. Результат Майдану в тому, що, нарешті, ми будемо з повною мірою відповідальності ставитись до виборів на всіх рівнях влади. Кожному треба думати, до чого приводить наша бездумність і безвідповідальність. Це приводить до жахливих наслідків, які маємо зараз».

  Лунають дзвони, грає симфонічний оркестр. І президент починає свій виступ зі слів Кобзаря: «Борітеся – поборете!» В кінці виступу разом із сином Героя Небесної Сотня запалюють Промені Гідності. Хвилина мовчання. Подвиг безстрашних синів України освітлює нам дорогу.

  Інститутська тепер називається вулицею Героїв Небесної Сотні. «Плине кача…», плине туга й біль, море болі й гіркоти. Тоді 18-20 лютого 2014 тут кров лилася по бруківці, лунали постріли, а хлопці  йшли вперед і падали під кулями. Наші Герої не здавались, вони боролись за нашу Гідність, за Волю України. Під кожним деревом квіти, свічки, лампадки, ангели, світлини. Серце розривається…

 Сльози на очах матерів і батьків, на очах молоді, друзів, знайомих і незнайомих. Неймовірні відчуття. Просто розумієш, що головна «прививка патріотизму» - тут, під кожним деревом. Щоб зрозуміти це, потрібно сюди прийти і подивитись в очі кожного Героя. Вони тепер наші ангели, і вони все бачать.

  Тяжко. Але завтра – новий день. І всім нам потрібно продовжувати спільну справу відродження України. Майдан продовжується.

  А зранку знову телефонувала Аня Лисенко з Варшави. Вона радісно повідомила, що бачила по відео з Майдану наш прапор «Охтирка».

Валерія Бакуліна.  Охтирка-Київ-Варшава-Охтирка.