В центрі міста, там де лежить (чи лежало до останнього часу) Євангеліє  Мазепи, височіє великий міський театр. А десь там на другій площі височіє військовий клюб, окрема таємнича фортеця, «держава в державі». Вечорами з військового клюбу стелиться, з якогось там поверху, меланхолійна пісня на чужій, але зрозумілій у цьому місті мові: «Любимий город, можешь  спать спокойно…». («Маруся Богуславка» (1956р.), Іван Багряний).

«В центрі міста, там де лежить (чи лежало до останнього часу) Євангеліє  Мазепи, височіє великий міський театр. А десь там на другій площі височіє військовий клюб, окрема таємнича фортеця, «держава в державі». Вечорами з військового клюбу стелиться, з якогось там поверху, меланхолійна пісня на чужій, але зрозумілій у цьому місті мові: «Любимий город, можешь  спать спокойно…». («Маруся Богуславка» (1956р.), Іван Багряний).

Я не випадково використала цей уривок із останнього роману нашого земляка Івана Багряного, бо всі події, описані у творі про місто Наше, в передвоєнний період. Міський театр – то РБК, а військовий клуб – то сучасна-нещасна  будівля колишнього Будинку Офіцерів. Друга площа, мається на увазі  Торгова. Дякувати Богові, Багряний не знає історії з міським будинком культури – «Славною»  скляною спорудою, нахабно возвеличеною між старовинними охтирськими храмами, порушуючи гармонію історичного центру.

Розібравшись з історією та архітектурою міста Нашого, повернімось до сучасності, а саме до культурних подій останніх днів. 26 грудня – РБК виповнилося 100 років. Ви уявляєте – 100 років! Мені здається, що про цю дату та про святкування її повинні знати всі охтирчани й жителі району. Повинні звучати фанфари - оркестри, як на відкритті супермаркету, різнокольорові повітряні кулі повинні прикрашати вхід, як на відкритті «Пані», ну можна ще додати патріотичної символіки та театрального дива, і багато анонсів по всьому місту,багато квітів, ну якось так, я уявляю свято «душі міста». А. насправді, ми про це дізнаємось випадково, проходячи повз РБК, помічаємо скромну вивіску: «…Запрошуємо…вхід вільний». Зайшли, посиділи, послухали, подивились та й пішли.  Запам’яталося привітання міського голови, Ігор Юрійович цікаво розповів про Будинок та його голос…, але цей будинок належить районній культурі, а в міста храм культури «анексували».

Навколо РБК точаться чвари-свари, працівники району й міста не розберуться якою мовою розмовляти, мабуть, тому цікавих культурних подій у місті не відбувається. Ви скажете: « війна», але в нашому місті, дякувати Богові та  нашим захисникам,  все спокійно. А якщо згадати історію нашого РБК, то театр діяв і під час революції, і під час війни,  ставили опери й робили  вистави. Театр був справжньою душею міста, так писав Іван Багряний. Так було і до останнього часу.

Випадково дізнаємось про фотовиставку, дякувати «Охтирському Порталу», яку організували завзяті фотографи у «Славній» склянці. Так я відчуваю цю будівлю. До речі, у цього Будинку також ювілей, тільки 50-річний. Довго не наважувалась туди заходити, бо за культуру прикро, тобто за те, що у міста анексували Будинок Творчості.   Наразі, маємо величний ТЦ, в якому є ПАЛАЦ розваг, є нібито торгівельні  пронумеровані кімнати, в яких чисто й пусто,  продавці нудяться, а покупці випадково заходять, а прибиральниці прибирають і прибирають.

Повернемось до фотовиставки. Ідея – чудова. Але, знову ж таки, де гучний анонс, де вільне приміщення, щоб помилуватись  світлинами міста і його жителів. Де? Що ж, подивившись у дзеркала на фасаді, заходимо у… просторий коридор і… овва! Світлини  виявляється прямо над хутрами й чоботами, що продаються в торговому центрі. Що ж, задираємо голови й милуємось. Далі по курсу фотовідділення, там «тусуються» ініціатори й організатори чудового проекту,  відомі охтирські фотографи – Роман Жила, Олег Захарченко, Людмила Бейзим та інші молоді таланти. Грає саксофон, пропонують  частуватися чаєм, записувати відгуки, милуватись та купувати.  Відбулося навіть  урочисте пере різання  стрічки й промови.

«Випадково» зайшов у ТРЦ міський голова, оглянув світлини, йому видніше, звичайно. Ігорю Юрійовичу надали слово. Мер подякував і пообіцяв у майбутньому виділити достойне приміщення для достойної фотовиставки.

Роман Жила, ініціатор, сказав: «Мета фотовиставки – заложити фундамент для молоді, яка тягнеться до високого мистецтва. Для  фотохудожника важливо відчувати вільний дух творчості».  Юна учасниця виставки Тетяна Більченко розповіла про своє захоплення мистецтвом фотографії, про складові, притаманні майстрам цього сучасного мистецтва. Дівчина ще навчається в місцевому коледжі, та фотографію не збирається покидати, а, навпаки, вдосконалювати, а для цього мріє поїхати за кордон, наприклад, в Польщу. 

Під час бесіди з фотографами, у фотосалон «залетів ДУХ», батюшка, а точніше, ієрей Успенської церкви Олександр. Мені це здалося символічним, але  фотографи його не зафіксували, побоялись, що «засвітяться» інші кадри, бо в «батюшок дуже сильна енергетика».  

Дві останні події в Охтирці,  показали рівень культури в нашому місті. Вона є, але - «анексована». Мер мав на увазі міський осередок культури, а я взагалі. А що думаєте ви, шановні охтирчани?

                                                                                Валерія Бакуліна.