Головна
«Я пишаюсь тим, що я - охтирчанин!» Печать
Автор В.Бакулина   
05.12.2014 г.

5 грудня – Міжнародний день волонтера, а 6 грудня – День Збройних Сил України. Два свята співпали, і цього року вони стали для українців  найголовнішими святами, бо від наших воїнів і від наших волонтерів залежить наше сьогодні і наше завтра.

Напередодні свят у центральній міській бібліотеці відбулася зустріч старшокласників охтирської гімназії із бійцем із зони АТО та охтирськими волонтерами.

ImageАНДРІЙ НАСТИЧЕНКО.– командир відділення станкових протитанкових мінометів. Він - корінний охтирчанин, навчався у 1-й школі. В ці дні приїхав додому, у відпустку, і ось що він розповів про події на Сході України:

«Мої бойові побратими не називають це АТО, це просто війна. Два останні місяці ми тримаємося в «українському Сталінграді», бо саме так виглядає сьогодні станиця Луганська. Протягом останніх двох тижнів ми тримали ціло добову оборону, не спавши, давали відсіч ворогам. Ми, як кістка в горлі сепаратистів.

Ті села, що розташовані поряд – наполовину сепаратисти, які обстрілюють мирне населення, своїх рідних. Часто нам приходилось  рятувати їх від обстрілів.

Я пишаюсь тим, що я – охтирчанин! Хочу висловити подяку нашим волонтерам, бо якби не їхня підтримка, то невідомо, як би ми змогли витримати опір, як би ми вижили, взагалі. Такої допомоги, яку надають охтирські волонтери не надає ніхто. Вони одягли всіх моїх побратимів, 30 чоловік, вони привозять продукти, теплий одяг, необхідні побутові прилади. Вони перші привезли нам генератор, потім ще один передали пирятинці. Охтирські волонтери такі безстрашні, що доставляють нам допомогу прямо на передову. Денис Голець не побоявся, і приїхав на бойову точку. Ми його звісно зустріли на БТРі. Він своїми очима побачив наш «Сталінград» і наш побут, і був шокований.

ImageА найбільше ми радіємо листівкам із дому, дитячим малюнкам, посланням від рідних і незнайомих дівчат. Пам’ятаю, як у Щастя привезли нам цілий пакунок таких листівок (це мабуть були оті 207 листівок і малюнків із 1-ої школи, що зібрала юна волонтерка Юля Балюбах, а може малюнки дітлахів із «Умляндії», чи листівки охтирчан, написаних в день святкування Дня Незалежності)). Ми їх разом і поодинці перечитуємо, розглядаємо і на душі стає тепліше і радісніше. Ми знаємо, що нас ждуть і нас підтримують. В мене дома також дві донечки. Саме тому я й поїхав захищати нашу Україну, з ідейних міркувань.

Місцеве населення настроєні 50/50. Поряд Камишанка, спочатку не розмовляли, а як відбили їхніх сепаратюг, відношення до нас потеплішало. Інколи привозять нам воду, а ми ділимося з ними продуктами. На їхніх блок-постах стоять чеченці, росіяни допомагають з «гуманітарною», після надходження якої два тижні ми перестали спати. Цілодобово стріляють. Поряд – кордон з РФ. Але ми даємо достойну відсіч, ми тримаємо оборону».

 Хто такі волонтери? Це - добровольці, які допомагають іншим людям на безоплатній основі, а керуючись тільки співчуттям і солідарностю, відчуваючи потреби та ідеї інших У світі нараховується більше 140 млн волонтерів, і серед них – охтирчани.  Про багатьох розповідали місцеві ЗМІ.

Одна з них - ГАННА ЛИСЕНКО, молодий підприємець, за освітою  вона – економіст, а за покликом серця – справжній волонтер. Ще в 2008 році дівчина була визнана кращим волонтером року серед молоді в Охтирці. 

Аня розповіла, як вона стала волонтером: «В школі ми допомагали ветеранам, приймали участь у шкільних та міських заходах по наведенню порядку. Мені здається, що багато залежить від батьків та вчителів. Мої батьки, Мирослава Василівна і Володимир Іванович - це люди з активною життєвою позицією, які не стоять осторонь подій, що відбуваються в Охтирці і в Україні. Я навчалась у 8-ій школі. І можу з упевненістю заявити, що волонтерство поставлено там на високому рівні. Вони постійно приймають участь у допомозі нашим воїнам.

На Майдані я також була волонтером, допомагала на кухні. Спочатку у своєму наметі робила бутерброди, потім на кухні в Українському домі, пізніше знайшла постійне місце у донецькому наметі. Там ми готували для стаціонарної кухні, бувало що цілий день чистила часник, картоплю чи цибулю. Я розуміла, що це потрібно. Так сидячи на одному місті заприятелювала з багатьма хлопцями й дівчатами зі всієї України і навіть з Охтирки. Підтримуємо зв'язок в соцмережах, їздимо в гості одне до одного. Один товариш із Маріуполя пішов у партизани, захищає своє місто. А «Сєвера» із Сум недавно поховали. Я познайомилась із ним на Майдані. Дуже багато друзів на війні, на Сході. Я б гайнула їх провідати, та батьки не відпускають. Тож продовжую допомагати на місці: чергую в наметі по збору коштів, навчаюсь на курсах від Товариства Червоного Хреста. Війна колись закінчиться, а знання по наданню першої допомоги завжди знадобляться. Не розумію тих людей, кому байдуже до того, що переживає Україна. А я вірю, що у нас все вийде, і ми переможемо».

На запитання, чому вона це робить, Аня відповіла: «Хочу, що б цей світ став кращим».

Бібліотекарі Любов Губенок і Валентина Яковенко підготували урочисту програму зустрічі, всі разом хвилиною мовчання вшанували загиблих воїнів. Старші жінки-волонтери розповіли про свій вклад у перемогу. Ольга Косарєва пошила вже більше 60-ти українських прапорів. І один із них передала нашому захиснику Андрієві. Гімназисти і всі бажаючі написали нашим воїнам побажання на прапорі, сфотографувалися напам’ять, підписали листівки з краєвидами Охтирки. Андрій сказав, що буде читати побажання разом з побратимами. Через тиждень він знову поїде на війну.

 Тепер прапор «Охтирка» буде і в станиці Луганська. Знай наших!

                                                                                                   Валерія Бакуліна.

Р.S. Мама Юри Бережного,який загинув, захищаючи Батьківщину, надіслала таку sms Ользі Косарєвій: «Ми вітаємо всіх вас із Днем Волонтера. Здоров’я і вдачі у вашій нелегкій праці. Сімя Бережних. смт. Чупахівка».