Роздуми Б.Вавенка, директора Охтирської школи-інтернату та гімназії (1971-1997 рр.), Заслуженого вчителя України, навіяні відвідуванням рідної  гімназії.

Ці роздуми навіяні відвідуванням рідної мені гімназії (колись школа-інтернат). На свято до Дня вчителя зібралися вчителі, учні, ветерани праці. Завітали до гімназії керманичі міста. Привітав зі святом міський голова І.Ю.Алєксєєв і вручив Грамоти міськвно вчителям. Декілька разів він назвав нашу гімназію найкращою (!) в Україні. «Підсолодив» тортом своє привітання депутат міськради Ф.Кіселар. Додали святкового настрою учні-старшокласники, вітали і дарували пісні своїм наставникам. На вузесенькій доріжці в цьому «актовому залі» (коридорчику) дітки продемонстрували навіть бальний танець.

Уважно слідкую за місцевою пресою, в якій часто розповідаються про успіхи гімназистів, педагогів гімназії. Впевнено скажу, що в гімназії працює творчий колектив вчителів, вчаться обдаровані діти. Ігор Юрійович! Та не найкраща гімназія в Украйні! Складається враження, що попередня і нова-стара влада міста не знають, в яких умовах працює колектив гімназії, не переймаються їхніми проблемами.

На облаштованому шкальному подвір’ї «сором’язливо» ховається за густими зарослями дерев і кущів обідраний головний навчальний корпус прекрасної архітектури з 15 навчальними кабінетами. Стоїть більше ста років. Колись цей будинок був окрасою нашого міста. І не тільки окрасою! Це був справжній храм науки!

 Збудований цей будинок у 1876 році. До революції була гімназія, після – учительський інститут, педагогічне училище, з 1956 року – школа-інтернат. Зусиллями працівників школи-інтернату, місцевої влади були обладнані прекрасні навчальні кабінети: фізики, хімії, біології, історії, математики, літератур і мов, образотворчого мистецтва, хореографії та ін. Побудували спортивний зал, єдиний на території України шкільний планетарій, широкоекранний кінотеатр.

На базі школи проводилися районні, міські, обласні, республіканські семінари з метою вивчення і поширення досвіду роботи колективу в умовах кабінетної системи навчання. Про роботу педколективу школи писали місцева, обласна, республіканська, союзна преса. Колектив школи-інтернату десятки разів заносився на міську та обласну Дошку Пошани. Тоді наша школа була дійсно найкращою в Україні.

Усе в минулому. Зараз діти навчаються в тісних необладнаних кімнатах (колись гуртожитку), в яких неможливе використання технічних засобів навчання, наочних посібників, проведення практичних, лабораторних робіт. Як можна продемонструвати блискавку на пальцях? Провести досліди з хімії?

Мені цей навчальний заклад близький і дорогий. Вчився в педагогічному училищі, працював вчителем фізики в школі-інтернаті, 26 років був директором школи та гімназії.

Згадую часи, коли в нашому місті були елітні навчальні заклади – педагогічне училище, медичне училище. На жаль, ці навчальні заклади були закриті. В Лебедині ж педагогічне і медичне училища функціонують і зараз.

Повернули нашому місту гімназію разом з педагогічним колективом та місцевою владою.

Досвід організації роботи навчальних закладів нового типу (гімназій) я вивчав в Чернівецькій, Івано-Франківській областях, м. Києві, м. Харкові та ін. містах України, відвідав в Москві Всесвітню виставку «Шкільне обладнання», м. Геленджик на Кавказі та ін.

Міська влада постійно допомагала школі, вирішувала проблеми матеріального забезпечення. Згадую мера міста О.Г Нестеренка, Р.К. Рапія, багатьох керівників підприємств, які завжди приходили нам на допомогу. Багато було зроблено і наступною владою (міський голова І.І. Демченко): капітально відремонтовано навчальний корпус для молодших школярів, виконано значний обсяг ремонтних робіт на головному навчальному корпусі.

З приходом слідуючої влади (т.в.о. О.В. Цілуйко) про гімназію забули зовсім. Жодної копійки за три роки на ремонт головного навчального корпусу не було виділено. Брак коштів? Ні. Почалася світлофороманія, яка аж ніяк не упорядкувала автомобільний рух в місті (великі кошти!). Виділялися великі гроші на облаштування єдиної в місті клумби. Любила влада з шиком та феєрверками відзначати свята (немалі гроші!). Лише за ці кошти щороку можна було б відремонтувати 2-3 навчальних кабінети.

На жаль, з приходом нової-старої влади я не почув жодного слова про гімназію ні в рубриці «Сам сказав», ні в інтерв’ю міського голови («Роксолана» №45, «Город А» № 45). Складається враження, що гімназію чекає доля сьомої і десятої шкіл. Черговий супермаркет та висотки на території гімназії?

Громада міста має надію, що в Охтирці буде найкраща гімназія в Україні!

Б.Вавенко, директор Охтирської школи-інтернату та гімназії (1971-1997 рр.), Заслужений вчитель України

Город А