Чим ближче до виборів, тим частіше чую: «За кого голосувати?» — «Не знаю, — відповідаю, — чесно не знаю, бо і сам сам ще не визначився». А не знаю не тому, що немає за кого віддати голос, а тому що цього разу на кожному окрузі є одразу кілька достойних кандидатур. Легше сказати, за кого точно не буду голосувати і чому. Можливо моя схема «люстрації» кандидатів допоможе і вам не помилитися. 

Всього на шести одномандатних округах Сумщини маємо 89 зареєстрованих ЦВК кандидатів. Після того, як троє з них (Сергій Любота і Віктор Тимошенко з Конотопу та Олександр Єрмак з Охтирки ) зняли свої кандидатури, їх залишилося 86. Розібратися у такому великому списку не просто, тому і спробуємо скоротити його до мінімальної кількості претендентів на мандат. 

Почнемо «люстрацію» із киян та тих, хто проживає за межами Сумщини. Таких виявилося 17. Можливо вони і достойні стати депутатами, але що ми про них знаємо? Біографія кандидата тут мало допоможе, бо, по-перше, вона у корумпованій країні може підганятися під необхідний стандарт, по-друге, важливі не її віхи, а те чим закарбувалися вони у людській пам'яті. Та і саме бажання балотуватися у незнайомій кандидату області викликає підозру.  

Наприклад, скажіть, яким вітром занесло на 159-й округ (м. Глухів) Олександра Палагіна з Дніпропетровська, чому він вирішив балотуватися саме там, де вже був зареєстрований добре знаний в області Ігор Палагин з Ямполя? Або чому на 160-му окрузі (м.Конотоп) балотується Юрій Обод з м.Кіровськ Луганської області? 

Чи впевнені ви, що, отримавши мандат депутата, на повну будуть працювати після виборів в районах, їздити по селах і звітувати перед виборцями   «нетутешні» заможні кияни — офіцер з особливих доручень Апарату Голови Служби безпеки України Владислав Бухарєв, заступник генерального директора ДП «Укрспирт» Віктор Панков, голова правління МГО «Україно-Китайська Рада торгово-економічного розвитку» Сергій Талала або заступник начальника ПАТ "Аграрний фонд" з сусідньої Харківської області Олександр Непочатов? 

Чи не краще зупинити свій вибір на тих, хто давно вже живе і працює на Сумщині, тих, кому відомо про її проблеми не з статистичних даних, а з власного досвіду, тих, про кого впевнено можна сказати: «Ми його знаємо. Він – наш, тож нікуди не дінеться, його шукати «по києвах» не треба і завжди можна з нього спитати». 

Далі можемо викреслити народних депутатів, обраних на Сумщині у 2012 році. Справа не тільки у неефективності їх роботи. Якщо вимагали повного перезавантаження складу парламенту України, то будемо принциповими і не робитимемо виключень ні для киянина Андрія Деркача, ні для харків’янки Ірини Купрейчик, ні для шосткинця Ігоря Молотка, ні для сумчанина Олега Медуниці. Таким чином, у нас залишається 66 кандидатів . 

Довести список до більш зручного для мозкового перетравлення імен числа   можна, викресливши з нього ще 40 кандидатів, які балотуються від політичних партій. Перекладаючи свої симпатії до тієї чи іншої партії на кандидата від цієї партії, виборці ризикують отримати з великою долею вірогідності «кота у мішку». Згадайте, як на виборах 2012 році під прапором «Батьківщини» пройшли у парламент такі різні за своїми поглядами особи як Олександр Волков і Олег Медуниця. Волков через місяць опинився у фракції Партії регіонів, а Медуниця, забувши про «Батьківщину», на нові вибори йде вже під прапором «Народного фронту». 

Варто взяти також до уваги, що кандидат від партії, навіть, якщо він безпартійний, ставши депутатом, не належатиме ні собі, ні виборцям. Годі вже ілюзій! Він належатиме тільки партії і голосуватиме у Раді так, як вирішать партійні бонзи, амбіції та інтереси яких зачасти дуже далекі від інтересів народу. 

Викреслюємо з тих 26-х, що залишилися, пенсіонерів і тимчасово не працюючих. Не дуже зрозуміло звідки у пенсіонера чи безробітного раптом з’явилися кошти на грошову заставу в розмірі 13 тис 224 грн. та сотні тисяч гривень на передвиборчу агітацію. 

Таким чином,  на окрузі № 157 (м. Суми) у нас залишаються сім прізвищ: Сергій Клочко, Володимир Лазарєв, Олексій Макарюк, Сергій Савченко, Юрій Свідлов, Володимир Терещенко і Юрій Ходзюк.  

Серед них більш знайомі виборцям Свідлов і Клочко. 

Юрію Свідлову сумчани вдячні за те, що після розвалу Ющенком артучилища, він спромігся зберегти його базу і відкрити військовий ліцей, завдяки чому тепер щорічно сотні підлітків мають шанс здобути за державний кошт військову професію і стати справжніми чоловіками. Наскільки важливим і передбачливим був цей його внесок у розбудову оборони України остаточно довела війна на сході. 

Сергій Клочко, як показали позачергові вибори міського голови у травні цього року, має велику підтримку виборців. Тоді свої голоси йому віддали майже 32 тисячі сумчан. Якби він йшов під брендом «Батьківщини», то, навряд чи поступився би Олександру Лисенку. Судячи по тому, як занервував зараз кандидат по округу № 157 Олег Медуниця, висмоктуючи з пальця докази того, що Клочко ледь не агент Путіна, шанси «агента» на перемогу дужі високі і на виборах до Верховної Ради.

 На окрузі 158 (м.Білопілля ) за нашим «післялюстраційним» списком маємо шість претендентів на мандат. Це –Микола Аліфанов, Сергій Головач, Віталій Жиленко, Володимир Ладика, Іван Перерва, Євгеній Скоробогатьський. 

Євгеній Скоробогатьський, комерційний директор ТОВ «СКС Консалд», мобілізований на Донбас, йде на вибори під гаслом «Із зони АТО — у Верховну Раду!», і це добре, але виборців має насторожити те, що він відмовився надати руху «Чесно» дані про свої доходи за 2013 рік. З чого б це? 

Тепер незаперечним лідером на цьому окрузі вважають ректора СНАУ Володимира Ладику. За даними «Чесно» у нього одні «плюси»: непричетність до корупції, живе за доходами, які не скриває. Та і чого вартий тільки його життєвий багаж: депутат обласної ради, професор, академік сільськогосподарських наук, талановитий організатор, який вивів Сумський аграрний університет на 48 місце з 800 вишів України, засновник обласного Форуму сільської молоді. На відміну від інших кандидатів він не тільки обіцяє, а вже робить, ініціювавши прийняття змін в Закон про «Вищу освіту», які надавали б пільги учасникам і постраждалим в зоні АТО. Все це дуже дратує конкурентів, тому невипадково саме на адресу Ладики котиться зараз дев’ятий вал «чорного піару». 

Йдемо далі. Округ № 159 (м.Глухів). Що тут залишилося? Олександр Бескоровайний, Ірина Калій, Світлана Луцишин, Володимир Любивий, Дмитро Ляшко, Ігор Палагин. Всього – шість. 

Не думаю, що ці, знані у своїх районах і громадах люди, знані й на окрузі, до якого входять декілька районів. Найважче боротися за перемогу буде, мабуть, Ігорю Палагину, але він заслуговує на повагу вже тим, що заради голосів виборців не покинув, як його конкурент Андрій Деркач, лави Партії регіонів. Тобто людина з принципами. 

Та все ж саме у Андрія Деркача найбільше шансів на мандат. На екс-регіонала, судячи по скаргах його суперників, активно працює зараз районна влада, у нього є досвід ведення передвиборчих кампаній, фінансові ресурси. Словом усе, як у тій пісні: «А у меня все схвачено, за все заплачено». А те, що голосував за скандальний закон від 16 січня, те, що знаходився у вузькому колі осіб, коли ті віддавали наказ про силовий розгін Майдану – це так, дрібниці, з ким не буває… Наклепи, як запевняє його довірена особа. 

Округ № 160 (м. Шостка). Після нашої «люстрації» маємо тут всього двох кандидатів: Сергій Громов і Віталій Демидко. 

Про останнього практично нічого не відомо. А от, судячи із жвавого обговорення в Інтернет-мережі кандидатури Громова, у нього є шанс пройти в депутати, хоча це буде непросто. З одного боку виборців приваблює те, що він не піариться, бо, на його думку, «один білборд – це два бронежилети для АТО», і він реально допомагає нашим воякам на Донбасі. З іншого йому задають запитання: «А де ти був раніше, «до 1917-го», тобто до 2014 року?».  

І суперники у нього непрості: заступник губернатора Іван Боршош, який, за твердженням Сергія Люботи, використовує на повну адмінресурс, енергійний нардеп Ігор Молоток і політичний аналітик з Києва, «свободівець» Богдан Тицький. Останній, за повідомленням ОПОРИ, вже відзначився на Сумщині тим, що під вигуки «Комуняку – на гілляку!» розгромив у Конотопі намет комуністів. Тож, чим він буде займатися в парламенті, зрозуміло. 

Округ № 161 (м. Ромни).Тут всього один кандидат, що пройшов нашу «люстрацію». Це – директор ТОВ «Завод Кобзаренка» із села Лучки Липоподолинського району Анатолій Кобзаренко.

 Зате які люди опинилися поза нашим списком! Два екс-губернатори Сумщини Микола Лаврик і Володимир Шульга, екс-голова облради В’ячеслав Шапошнік, начальник управління майном облради Анатолій Линник, журналіст поет і письменник Микола Гриценко… 

Хоча, щодо останнього, уродженця с. Тимчинки Недригайлівського району, можливо, є сенс зробити виключення? Він, хоч і живе у Києві, про земляків ніколи не забував. До того ж повинен бути в парламенті незалежний, а не партійний журналіст, щоб висвітлювати зсередини те, що там відбуватиметься. 

В цілому, поки цей округ самий багатий на передвиборчі скандали. В основному більшість із них пов’язана  із Володимиром Шульгою, якого його ж однопартійці звинуватили у побитті 67-річого пенсіонера і привласненні партійних виборчих коштів. Та й на посаді голови ОДА, яку незаконно суміщав із депутатством у Верховній Раді, він залишив по собі таку «славу», що черговим скандалом стане його перемога на окрузі.

 І, нарешті, округ № 162 (м. Охтирка). Тут найбільша кількість кандидатів — 19, і це найменш прогнозований за результатами виборів округ. Якщо застосувати нашу схему, лише п’ятьом можна довірити мандат депутата. Це – Олександр Єрмак, Костянтин Макаренко, Юрій Меєрович, Юрій Набока   та Віталій Поляковський. 

Старший тренер ДЮСШ Юрій Меєрович, легенда Охтирки, неодноразовий чемпіон СРСР та України з боротьби, відомий своїм значним внеском у розвиток українського спорту. І не тільки своїми перемогами, а й перемогами своїх вихованців. Його програма передбачає, звичайно ж, серед іншого фізичний розвиток молоді, будівництво спортмайданчиків, стадіонів і т.п. Та в цілому вона виглядає чисто популістською, бо малюючи високі соціальні стандарти життя, не дає відповіді на питання, за рахунок чого їх можна досягти. 

Те ж саме можна сказати і про досить емоційну програму фітотерапевта Юрія Набоки, який прописаний у Лебедині, але живе і працює у Харкові. Вона більше скидається на мітингову промову, ніж на програму. Тож, можливо, для суспільства та громад, які знають Меєровича і Набоку і поважають їх за їхню працю, буде краще, якщо вони продовжать її й надалі? 

Колишній соціаліст, а тепер представник «УДАРу», підприємець Віталій Поляковський з Тростянця у лютому 2014 року, за свідченням місцевої преси, був організатором силового захоплення Тростянецької міської ради, депутатом якої він, до речі, є. Результатом вчиненої ним колотнечі стали синці, порваний одяг, розбиті відео  і фотокамери журналістів. З огляду на такий запальний характер кандидата, можна передбачити, що цей «досвід» він перенесе і під купол Верховної Ради, і замість її продуктивної роботи ми знов спостерігатимемо кулачні бої. 

Після того, як зняв свою кандидатуру Олександр Єрмак, в окрузі стрімко набирає рейтинг Костянтин Макаренко — президент Сумської торгово-промислової палати, голова  депутатської групи «За розвиток Сумщини» в  обласній раді. Як депутат  він представляє інтереси мешканців Великописарівського району, який входить до округа, на якому балотується тепер в нардепи.  Протягом своєї каденції набув практичного позитивного досвіду в процесі вирішення проблем сільських громад району, які знають Макаренка по конкретних справах. У ньому відчувається потенціал перенести свою енергію, досвід, контакти та здатність бачити перспективу на територію всього виборчого округу № 162. Як президент Сумської торгово-промислової палати він за 10 років зробив її однією з кращих в Україні. У світлі підписання Угоди про асоціацію з ЄС його практичний досвід зав'язування контактів з іноземними комерційними, владними та неурядовими установами, безперечно, стане у нагоді як для Сумщини, так і в парламенті України. 

Підводячи риску. На мій погляд, позачергові вибори у Верховну Раду, на відміну від попередніх, позначені тим, що маємо менше кандидатів-популістів і більше тих, хто має державне мислення, і у кого за плечима значний організаторський досвід. Саме за їх допомогою у нас є шанс кардинально змінити країну і перейти, нарешті, від мітингів і мрій до реальної побудови сучасного європейського суспільства.

Буде прикро, якщо ці люди не знайдуть нашої підтримки 26 жовтня, і ми знов оберемо бовтунів, виходячи тільки з того, під яким прапором вони йдуть в депутати, не задаючи собі навіть елементарного запитання: а що вони робитимуть у цьому новому парламенті, якщо до цього нічого путнього в житті не зробили?