Головна
Тест на людяність Печать
Автор Газета "Город А"   
24.07.2014 г.

Лише в небагатьох людей професія співпадає із захоплен­ням. У більшості з нас робота та хобі ради­кально відрізняються. Це повною мірою сто­сується й нашої зем­лячки Ірини Сталінської.За про­фесією Ірина Іванівна працівник управління Держземагентства в Охтирському районі. У непростій землевпо­рядній справі має і чи­малий досвід, і відповідну кваліфікацію.

А про власне хобі са­ма охтирчанка роз­повіла так:

- З дитинства люблю тва­рин! Особливо котів:за все життя тримала їх цілих шість. Ось і зараз у моїй квартирі вже майже рік(точніше, з ми­нулого Дня незалежності - 24 серпня) живе кішечка Ліза - дуже миле створіння із своєрідними загостреними вушками яку лісової рисі. Але у якому ж жахливому стані вона була, коли я її підібрала маленьким кошеням! Потім ще й довго хворіла, проте все ж таки вижила. Крім допомо­ги ветеринара, цьому по­сприяли ще й перепелині яй­ця: я давала їх кошеняті по одному в день.

Сусідкою Лізи є маленька Мілка - лагідне білосніжне цуценя. її Ірина Іванівна знайшла не так давно на річці. Там, у коробці, хтось виставив аж п ять цуценят. Майже всіх їх уже роздали в "хороші руки" (Ірина Сталінська займається цим, у тому числі, через інтернет). Нові господарі, молоде по­дружжя, ніби з'явилися і в Мілки, але ентузіазму їм вис­тачило лише на три дні, після чого тваринку повернули її рятівниці.

Важливо, що піклування Ірини Іванівни про "братів наших менших" не вичер­пується її домашніми улюб­ленцями. Це підтверджує продовження її розповіді:

- Біля нашої роботи по ву­лиці Чкалова мешкає, ма­буть, з три десятки бродячих котів. їх викидають мешканці всіх навколишніх багатопо­верхівок. А ми, я і ще двоє дівчат, по можливості підго­довуємо і підліковуємо ко­тиків, наприклад, при потребі закапуємоїм очі. Ще хотілося б відзначити прикру бай­дужість сучасних дітей. Чудо­во пам'ятаю, що раніше, в ча­си мого дитинства, ми робили для бездомних тварин хатин­ки, будочки. Зараз же цим займаються хіба що пенсіонерки...

Іще одне цікаве порівняння: донька охтирчанки, яка вже кілька років живе і працює в Німеччині,підкреслює, що в цій країні вуличних собак та котів практично немає. Та й як може бути інакше, коли тварини знаходяться вдома з господарями або у спеціаль­них притулках?!

Можливо, саме такий пе­редовий досвід наштовхнув Ірину Іванівну та її друзів на ідею створити подібний при­тулок і в Охтирці. Нинішня міська влада в принципі ніби не проти цього, спонсорські кошти на утримання закладу теж при великому бажанні знайти можна (для цього навіть планується створити спеціальний благодійний фонд).Складніше на данному етапі знайти підходяще приміщення десь за межами міста.

Багато кому сам цей задум може здатися прекраснодуш­ною утопією. Мовляв, як собі уявити міські вулиці та двори без зграй здичавілих тварин?! Інші пропонують винят­ково "гуманний" метод вирішення проблеми - через відстріл четвероногих.Але якщо ми хочемо довести (хо­ча б самим собі) власну лю­дяність, потрібно починати робити якісь практичні кро­ки. У тому числі, такі, до яких вдається небайдужа охтир­чанка Ірина Сталінська та її поки що нечисленні одно­думці.

Віктор Гаман