Головна arrow Наш сайт arrow Бібліотека arrow Про Ахтырку и ахтырчан arrow Проти неба - на землі
Проти неба - на землі Печать
Автор Газета "Город А"   
10.06.2014 г.

Трапилося це, як говорив було з хитрувато-таємничою посмішкою дід Качур, проти неба - на землі...

Тепер уже ніхто не знає, чи оте "дід Качур" прізвище, чи прізвисько. Багато хвальків-мудріїв стверджували, що Качур - то прізвись­ко: видно ж, мовляв, свиню по ході. А воно й справді: дід Качур, який за моло­дості був художником, малював у місті нашому афіші в кінотеатрі і ще підроб­ляв тим же фахом в Будинку Культури, де діяв Народний драматичний театр, добре знав математику й англійську мову, і ще, хоч і не часто, мав від того деякий куш за написання студентам-за­очникам контрольних робіт та курсових. А окрім того всього, він полюбляв ще порпатись на своєму городі, який про­стелявся від хати під горою до тихоп­линної річки, яка прокладає собі шлях по широкій квітучій долині, праворуч якої то близько,то віддалік упали ниць гори, вкриті різнопорідними лісами, ба­гатими на гриби, ягоди і різну дичину.

Не лінуйся лише, "пасись" хоч цілісінькими днями, а коли восени вся флора запалає барвистим багрянцем і засверблять руки, хапай миттю рушни­цю і мчись на луки, в ліс, в поле - всюди є чим поживитись, всюди є чим пораду­вати серце і зняти з невгамовних рук свербіж.

Ось тільки д(д Качур тепер вже не поспішає: всьому свій час. Та воно й за молодості він не вмів, і не звик, ходити швидко - таким вродився: начебто й не інвалід, але й не без вад. Тим і відрізнявся від інших: зробивши крок, не відразу робив другий,нахилявся де­що і наче штовхав легенько торс впе­ред. Тож і здавалось, що йде він кача­чим кроком: перевалюючись збоку набік. Звідси, певно, й оте "Качур".

Знов чарівна осінь блукає рідним краєм. Знов його милі Климці, загублені серед лісистої долини, стали казковими. Знов повниться дитячими та батьківськими голосами розмаїте довкілля - успішні грибівники, зібрав­шись на галяві, радіють багатому"уло­ву": а ще, кажуть, що збирання грибів -то тихе полювання. А на луках, по сагах і старицях, в очеретах і тінистих хащах, особливо в День відкриття полювання, ніби змагаючись, бабахкають і бахка­ють ретельно підготовлені "загряничні" рушниці завзятих мисливців.

Сверблять руки і в діда Качура, і йому кортить вполювати качку чи дрофу, але сьогодні не може.Якраз розпочали рясно зріти огірки та помідори і їм кон­че треба давати лад:ладнати в містечко Тростяник на риночок для продажу, чи укласти угоду, аби поставляти місцево­му Будинку відпочинку. Тож і заклопота­ний сьогодні, що й вгору глянути ніколи.

Качур випрямився,аби вгамувались зашпори у спині і трішки відпочити. Там, за городами, на лісистих луках раптом хаотично-посилено залунали постріли. Вони, наче лавиною,рухались убік дідо­вої городини. І раптом з гущавини, що обривалась перед моріжком луків, ви­хопився молодий красивий лось і ри­нувся прямо на Качура.Підбіг і зупи­нився поруч, важко дихаючи і дрібно дрижачи. Дід, як давнього знайомого, поплескав його по вологій холці і кинув погляд на мисливців, котрі,ще кілька хвиль постоявши і глянувши в останнє на чудового лося, пішли геть.

Господар становища розгубився: а що далі? Незваний гість ще, видно, й не подумує повертатися до свого лісового царства. Залишатися тут, з ним, не ви­ходило:роботи ж - по горло.

Машинально зірвав кілька спілих помідорів, ткнув один лосю між губи і той, на диво, почав той овоч жувати. Качур узяв оберемок проріджених бу­ряків і рушив до обійстя. За ним поди­бав і незваний гість. Посеред двору по­клав дід корм і лось почав його ренега­ти. Зі своєї будки виліз Бровко, втупив­ся в незнайомця і тут же замахав хвос­том. З хати, десь із мезоніну, зліз і мурчик Пірат і усівся біля Бровка.Навіть 90-літня сусідка, підперши висхлим ку­лачком одвисле підборіддя, з цікавістю з-за дощатої огорожі розглядала зайду, який доїдав уже свій корм.

Була якраз та сама пора, коли день поспішав до надвечір'я... Пошукав дід щось пальцями в поти­лиці,гадаючи, що ж робити. Нічого не залишалося коїти, як проводжати гостя. Качур відчинив ворота, підійшов до ло­ся, сказав, як би товаришу: "Ходімо!"і рушив з двору. Поплентався за ним по­волі і представник фауни. За ворітьми дід чмокнув його в морду, торкнув доло­нею по крупу і промовив, щойно вига­давши,ім'я: "Бувай, Варяже!".

"Варяг",певно, відчувши волю, зба­дьорено спочатку побіг уздовж вулички з кількома дворами по один бік, а потім, все уповільнюючи алюр, нарешті зупинився.Мотнувши головою, лось по­вернувся убік Качура і застиг в чеканні.

У діда кольнуло щось під серцем. Ма­шинально він поліз рукою до кишені, намацав там помідор і,з передчуттям чогось нового, погойдався до лося...

Повернувся Качур додому з Варягом. Тепер вони удвох вдивлялися у над­вечірній обшир квітучої долини, де в чарівному шумовинні флори, лунали ще завзяті мисливські постріли.

Але то вже було життєствердним Са­лютом на честь довірливого Поро­зуміння представника фауни і людини!

Олександр Галкін,краєзнавець, історик, член Національної спілки журналістів України

 

����������� 

 
#1 alex48096 11.06.2014 13:10
художественный вымысел или в самом деле?
Ну лось...вродь пацан.На контакт с челом неохотно идет разве что когда зимой подкармливаешь да и то не подходит.Лосихи..их еще лесник коровой называл то к нему подходили и с рук брали сено.Я тож с рук кормил тока на вытянутых руках(стремно).
У меня сосед охотником был так сделал им в лесу типа кормушку с палок.Летом им сено накашивал а зимой подкармливал.Они вместе с лесником все это делали.
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg