Цими днями у міському краєзнавчому музеї проходила унікальна в своему роді виставка Історичних документів. За слова­ми тимчасово виконуючої обов'язки директора цієї устано­ви Любові Бобарикіної, "таких ре­чей охтирчани ще не бачили".

І справді, ми звикли, що в музеї частень­ко організовують виставки картин, фо­тографій тощо,і це, звісно, теж потрібно. Але щоб документи... Між тим, саме вони є основою історичного знання, і в цьому розумінні ініціатива музейників є гідною уваги.Як підкреслила Любов Бобарикіна, "разом з науковими працівниками музею Оленою Бой­ко та Наталією Калюжною ми провели відбір і сортування документів за хронологічною та те­матичною ознаками". А результатом цієї робо­ти,власне, і стала сама виставка, на якій істо­рики представили увазі земляків кілька де­сятків найцікавіших на їхню думку експонатів.

І подивитися там таки дійсно було на що! Не претендуючи на повноту, почнемо описання виставки із найдавнішого представленого на ній документу - указу царя Петра І, датованого 1723роком (майже три століття тому). Папір цей вельми цікавий, по-перше, регаліями са­модержця, який величав себе не інакше як "Петром Великим, императором пресветлейшим и державнейшим", по-друге, самим своїм змістом. Адже в цьому указі цар суворо забо­роняє розмови в церкві під час богослужіння, встановлюючи для порушників штраф у розмірі одного карбованця. Як ефективно - одночасно й порядок наводити і державну казну попов­нювати. А ось вже звернення до народу цариці Катерини 11-ї від 1790 року, в якому вона сповіщає своїх підданих, що війна зі Швецією вже закінчилася, а от протистояння з Туреччи­ною (для довідки,за нещодавно приєднаний Росією Крим) ще триває.

На зміну просвітницькому 18 століттю прий­шло прогресивне 19-те, але історію нашого краю та и усієї неозорої імперії все ще вершили царі. Про це свідчить, наприклад,сповіщен­ня імператора Олександра 1-го від грудня 1812 року про його намір у зв'язку з перемогою над Наполеоном збудувати в Москві храм Христа Спасителя. Бо­гомільний був цар, а от помер у Таганрозі за загадкових обста­вин. До речі, безпосереднім йо­го наступником став рідний брат - Костянтин Павлович, який пра­вив буквально лічені дні у 1825 році. У зв'язку з цим рідкісною реліквією можна вважати теж представлений на охтирській виставці указ цього царя (фак­тично тогочасне посвідчення про відрядження).

Минали десятиліття, і на пер­ший план почали виходити вже не укази коронованих осіб, а до­кументи, що стосувалися зви­чайних людей, приміром, освітнього характеру.Ось, наприклад, білет про відпустку учня Охтирського уїзного учили­ща Сергія Селегеньєва (1873 рік). З нього ми можемо дізнатися, що плата за навчання в училищі тоді становила 2,5 карбованці за півріччя, причому діти з малозабезпечених сімей від нею звільнялися за умови доброго навчання та поведінки. Приблизно тим же ча­сом датується й свідоцтво про випуск з Бакирівської церковно-приходської школи тако­го собі Сергія Семки. В чомусь унікальним є посвідчення про випуск з Охтирської гімназії 1913 року сестри відомого археолога Марії Рудинської: до нього прикріплена цілком якісна фотографія випускниці.

А ось циркуляр одного з тодішніх імперських освітніх начальників, у якому він забороняє уч­ням брати участь в урочистостях з приводу 100-річчя від дня народження Тараса Шевчен­ка: мовляв, поет писав "на областном наречии русского языка" і його творчість для російської школи жодної цінності мати не може. Що ж, не­щодавно ми відзначали вже 200-річчя Кобзаря, а "товариші" з подібними поглядами, як відомо, не перевелися й досі... Не менш цікаве й свідоцтво про державну ренту від того ж таки 1914 року (такий собі тодішній депозит).Свідоцтво це видавалося під 4% річних, а ви­пуск останнього купону був запланований на грудень 1924-го. Як бачимо, тодішні царські фінансисти почувалися доволі самовпевнено, не передбачивши ані майбутньої революції, ані своєї особистої сумної долі.

Увінчували ж експозицію датовані весною й літом 1917 року, документи, присвячені подіям української революції на Охтирщині - повітово­му з'їзду та "святу відродження рідного краю та народної волі".

А в майбутньому,до речі, на нас мо­жуть чекати нові документальні вис­тавки, присвячені вже пізнішим істо­ричним періодам аж до сьогодення, при­наймні, саме такі задуми є у науковців музею.

Віктор Гаман