«Коли мої знайомі запитують: «Чого ти їздиш на Майдан? Навіщо тобі це?». Я просто дивуюся, а як же інакше? Там повинен бути кожен, не можна стояти осторонь подій, які впливають на наше майбутнє. Тільки там відчуваєш себе справжнім українцем» -так вважає охтирчанка ТЕТЯНА ГЛУШКОВА.

Тетяна народилася в Охтирці.  Навчалася у 8-й школі на відмінно. Після закінчення технікуму текстильної промисловості її направили на Кузбас, в м.Ленінськ-Кузнєцкий. Вищу освіту здобула в Московському текстильному інституті. Працювала на величезному підприємстві камвольно-суконного комбінату.Там вийшла заміж, з'явились діти - Максим і Антон. І прожили вони в Сибіру 20років. Та весь час неймовірно тягнуло додому, кожну відпустку Тетяна разом з дітьми проводила на Україні. А в 1992 році по сімейним обставинам разом з дітьми повернулась в Охтирку назавжди. Протягом 10 років домагались громадянства, тепер вони громадяни України. Хлопці вже мають свої родини, поки що живуть всі разом в старій батьківській хаті.

Тетяна Іванівна працює продавчинею в магазині, допомагає дітям виховувати онуків, любить подорожувати й відкривати для себе Україну: Карпати, Крим, Львів, Чернівці,Чернігів, Умань, Полтава, Святогорськ..., скільки цікавого поруч, в нашій країні.Найбільше подобаються Карпати й наша Ворскла.

«Чому поїхала на Майдан? Спочатку подивитись на власні очі, що та як , щоб мати особисту думку.Та й взагалі не розумію, як можна всидіти вдома, коли в країні такі грандіозні події. Загалом я побувала на Майдані 8 раз, спочатку у свої вихідні, потім спеціально брала відпустку, бо відчувала, що це потрібно для мене, моїх дітей,онуків, моєї країни. Кожного разу після Києва мої знайомі задавали багато питань, найчастіше «скільки вам платять?». Дивно, що багатьох цікавлять тільки гроші. А нам не платили, тільки допомагали добратись. Після першого разу на Майдан уже тягнуло, бо там особлива атмосфера. Там існувало  містечко споріднених душ, там усі рідні й друзі, а найголовніше - однодумці. У нас був свій прапор «Охтирка», і кожен вважав за честь ходити з ним. До нас часто підходили кияни-охтирчани,розпитували про новини, рідних, товаришів по службі, раділи з того, що зустріли земляків, заходили в гості в наш сумський намет, пропонували свою допомогу,приносили що могли - продукти, теплі речі, пропонували погрітися, помитися в себе на квартирі.

Грудень, січень,лютий - Майдан тримався, незважаючи на непогоду, на дощ, мороз, колотнечу. Одна велика ідея робила людей сильними, тримала разом. Хроніка подій Майдану - це боротьба, протистояння, будні. Всі оті «зачистки» з боку влади викликали ще більший супротив. І це були переломні дні. А щоденно  - мітинги, пікети, обговорення подій в наметах, промови зі сцени. Політики, митці, священики, громадські діячі з різних регіонів України і з різних куточків світу, бійці, матері, патріоти й група підтримки з усього світу - ми слухали їх, аналізували інформацію, співали гімн, молилися за Україну, ми трималися.

Мільонні віче - це почуття рідного плеча поряд. Пам'ятаю, як стояла з прапором, руки померзли, і старенький чоловік поряд зняв рукавиці й запропонував мені, а дівчина-волонтерка дала гарячого чаю. Пам'ятаю дівчину, яку зустрічала в один і то й же час на Майдані, яка слухала промови, виступи артистів і підтанцьовувала весь час, зігріваючись від холоду. Вона - киянка, працювала десь поряд, і кожного дня після роботи, часів два стояла на Майдані. «Пекельна кухня» на Майдані працює й досі, дерево згоріло, а казани киплять. Мені постійно телефонувала подруга з Охтирки: «Ну як там?».

Коли майданівці захопили Український Дім, там проводились різні культурні заходи, курси,зустрічі, виставки, відкрилась бібліотека - я взяла відпустку, щоб більше побачити, почути, поспілкуватись. Найбільше вразила зустріч з письменником Василем Шкляром, автором «Чорного ворона»».

Максим і Антон народились у Росії, та повернувшись на Україну разом з матір'ю, ніякої ностальгії не відчувають. В душі вони завжди були українцями.

МАКСИМ ГЛУШКОВ служив у Російській Армії: «Учебка півроку на Далекому Сході, затока Петра Великого біля берегів Японського моря, потім в Ханкайському прикордонному окрузі, біля озера Ханка, охороняли російсько-китайський кордон. А потім записався добровольцем у десантно-штурмовий маневровий загін у Нальчику, після чого нас перекинули на високогірну заставу на кордоні Грузії з Чечнею, 4200н.р.м. Жили в бліндажах, польова кухня, баня «по-чорному», чергування - підняття в гори, стеження з висоти гірських стежин. Так протягом 2 років.

Та зараз мій дім - Україна, Охтирка. Тут знайшов свою дружину Валентину, тут народились мої діти, тут будую наш дім. Люблю малювати, створюю меблі, підприємець, планую мати  власну майстерню. Люблю подорожувати, та за браком часу регулярно буваю тільки на ярмарку в Сорочинцях, звідки привожу все українське: обереги, посуд, картини, символіку. І ходжу там у сорочці, яку вишила моя тітонька Ольга. Змалку любив усе українське, мабуть наше козацьке коріння надто сильне і народилася разом зі мною. Впевнений, що всього можна досягнути, все в наших руках.

На Майдані був тричі, сам, і з Валею. Поїхав туди, щоб прийняти участь в революції.  Найбільше враження - не виступи політиків, а присутність на Майдані у грудні співачки Руслани. Вона постійно була там з протестувальниками. Молода дівчина і така войовнича, завзята, справжня патріотка. Цікаво де вона зараз?

Що змінилося в моєму житті після Майдану? Головне завдання - впливати, контролювати й змінювати старий, «прогнилий» державний та правоохоронний апарат. Записався в загін добровольців по охороні громадського порядку, виїжджаємо за викликом,допомагаємо патрулювати й одночасно контролюємо патрульну службу в нашому місті. Ми можемо змінити життя на краще».

АНТОН ГЛУШКОВ також не міг бути в стороні, бо вся рідня була на Майдані. Поїхав туди в січні,було дуже холодно. Як витримували мороз ті, що там були постійно? Антон листується зі своїми російськими друзями в інформаційному просторі. «Мене запитують: чи буде війна? Розпитують про те, що відбувається на Україні, на Майдані. Описую події, настрій, пересилаю фото, відео. Мій друг зараз служить в Краснодарі, дивується: «Так що, нам постійно брешуть?». А деякі мої родичі з Сибіру запитують: «Чого ви поперлись на Майдан?».

Ось такі вони росіяни-українці, чи навпаки, що, зрештою, неважливо.  Щоб мати власну думку, вони поїхали на Майдан, дихали повітрям революції, притягували увагу земляків охтирським прапором,жили в похідних умовах. підтримували Майдан, і ставали справжніми українцями.

І патріотичні настрої передались і найменшим Глушковим.  Третьокласник ДІМА ГЛУШКОВ розповідає друзям правду про Майдан, а 4-річна Каріна знає, що бабусі після роботи треба включати новини. Вона знає, що «Україна понад усе!», І що після слів «Слава Україні!»,треба відповідати «Героям слава!».