З охтирчанкою Аделью Лежненко ми познайомили­ся у церкві. Так-так, а саме в Успінському храмі Київського Патріархату, що неподалік від центральної площі міста.

Адель Кімалівна -жінка своєрідна, а в чомусь, ма­буть, і унікальна. Погодьте­ся, не кожний день зустрінеш людину, яка не лише здобула дві освіти (ме­дичну та музичну), але й досягла у цих двох абсолютно різних сферах діяль­ності значних успіхів. Ось що роз­повіла про це сама наша землячка:

- Родом я з Охтирки. Закінчила спо­чатку школу № 8, а потім - Охтирське медичне училище(тоді в нас таке ще діяло). Далі були Харківський медінститут і багато років роботи лікарем швидкої допомоги. Пара­лельно я закінчила Охтирську музич­ну школу та Полтавське музичне учи­лище за класом фортепіано.

- Зараз Ви є старостою церковного хору. Що Вас пов'язує з хоровим співом?

- Багато років життя та роботи. Майже два десятиліття я була регентом церковного хору у Свято-Миколаївському соборі Київського Патріархату, що у місті Кременчук.

- А чому саме Київського? На це е якісь політичні причини?

- Ні, скоріше естетичні. Якось я проходила біля собору і випадково почула, як читають молитву"Отче наш" українською мовою. Це мене вразило і, можна сказати,зачепило за живе. Адже церковнослов'янські піснеспіви із словами на зразок"пакі" або "іже" я ніколи до кінця не розуміла, а тут щось знайоме, рідне. Недарма ж у Писанні є такі слова: "Го­воріть у церкві зрозумілою мовою!"

- Чим відрізняється церковний хор від звичайного, світського?

- Світський хор - спеціальність, церковний - стан душі. Ясна річ, хори­сти - теж живі люди і вони небездо­ганні. Наприклад, у Кременчуці у нас був хоровий колектив з 26 чоловік:усі чудові професіонали із спеціаль­ною освітою. А от моральний рівень деяких з них залишав бажати кращо­го: люди лаялися, під час літургійних молитов могли розмовляти, ходити тощо. Буду відвертою: часом з ними доводилося говорити жорстко. І по­ступово хористи мінялися. Адже лю­дина, яка з дня удень співає молитви або, приміром, читає псалми, просто не зможе залишатися такою, як була.

- Виходить, правду кажуть, що цер­ковний спів дає людині особливу благодать?

- Звичайно! Я не раз переконува­лася в цьому на власному досвіді і навіть читала про це у Чехова.

- Зараз Ви є старостою, а не реген­том?

- Так, адже в нас зовсім маленький хор лише з трьох жінок. Нам хоча б іще один голос, бажано чоловічий.

- Змінимо тему. Починається Вели­кий піст. Чим він є особисто для Вас?

- Піст - справа добровільна. Кожна людина обирає постити їй чи не по­стити з огляду на власні можливості, стан здоров'я й таке інше. Особисто ж я збираюся постити за всіма цер­ковними канонами. І це насправді не так важко, як здається. Адже в піст можна їсти овочі, фрукти, картоплю, чорний хліб, горіхи, мед, пити чай. Та­кож по суботах та неділях дозво­ляється олія, а на Благовіщення та Вербну неділю -навіть риба. Піст я вважаю цілком корисним для здо­ров'я (особливо в плані скидання зайвих кілограмів) та й фінансово не накладним.

- Але ж піст це не лише утримання від їжі...

- Безперечно! Піст, насамперед, це - очищення душі, час каяття, проба­чення, милосердя. Саме у Великий піст особливо важливо регулярно хо­дити до церкви, хоча б тричі за ці сім тижнів сповідатися та причаститися. Ми повинні стримувати власні негативні емоції, особливо стосовно на­ших близьких, на яких ми найчастіше їх і викидаємо. Одним словом, піст - це наш шанс стати добрішими.

Віктор Гаман