На превеликий жаль, се­ред пожежників не було істориків. Траплялися знані музиканти, веселі жартівни­ки, добрі майстри з різних робітничих справ, а ось з істориками якось не потала­нило. Тому ми не знаємо імені першого охтирського пожежника, але впевнені, що з'явився він майже тоді, коли заснували наше місто.

Закінчення. Початок.

Також на нашій землі розпо­чав свій трудовий шлях одра­зу після випуску з університе­ту колишній начальник Управління Держтехногенбезпеки у Сумській об­ласті Олександр Миколайович Данілін, який тепер викладає на ка­федрі наглядово-профілактичної діяльності Національного університе­ту цивільного захисту (м. Харків).

Непересічною особистістю був керівник інспекції Б.Д.Білецький. Бо­рис Дмитрович - єдиний охтирський пожежник, який був членом спілки журналістів УРСР. З ним завжди трап­лялись якісь веселі, часом неймовірні випадки. Початок кар'єри на гіосаді начальника караулу був у нього не надто успішним, натомість він став ко­рифеєм профілактики. Вже на пенсії Білецький ще двічі влаштовувався у"пожежку".

Борис Дмитрович був фахівцем ви­сокого рівня, міг використати нестан­дартні методи. І цим нагадував Воло­димира Даниловича Карпенка, керівника охтирських пожежників, на долю якого в 1994 році припало про­ведення повної воєнізації Охтирсько­го гарнізону ПО. Та все ж запам'ятали Білецького як знаного гумориста. У нього народжувалися влучні лаконічні вірші, які він, подібно до Остапа Вишні, називав усмішками. Строчив він їх, наче з кулемета. Писав він лише українською мовою,проте є один ви­няток. Російською написаний "Марш пожежників".

А його колега - інспектор пожежної профілактики Анатолій Миколайович Литовченко - римував лише по-російськи.Утім і це правило мало ви­нятки. Ним став Гімн Охтирки. На ро­боті ці два поети любили обмінятися жартами. І в творчих конкурсах брали участь разом. Однак спочатку Литов­ченко запропонував російськомов­ний варіант гімну. І журі схилилося до твору Білецького. Щоправда після конкурсу гімном ця пісня на музику Ванфуліна все одно не стала. Лише у 2011 році напередодні 370-річного ювілею наше місто отримало свій гімн. За рішенням виконкому Охтирської міської ради від 16.02.2011 № 32 був знову проведений конкурсу на на­писання проекту гімну. Цього разу Анатолій Миколайович написав вірш українською (музика Володимира Пе­трика), і депутати міськради підтвер­дили рішення журі своїм голосуван­ням.

Литовченка та Білецького об'єдна­ла також робота над збіркою віршів охтирських пожежників про свою справу "Вогняним рядком". Це перше літературне видання, що підготували охтирські вогнеборці. Творчий тандем працював і над лекціями до конкурсів з протипожежної тематики, які прово­див незмінний голова добровільного пожежного товариства Олександр Іванович Кудрін. Це теж відома осо­бистість.Під час авралів (зазвичай, уся весняно-літня пора була такою) він мріяв про улюблене заняття - ри­боловлю. І коли минало літо, і з вільним часу у Кудріна ставало не так сутужно, він міг присвятити себе хобі.

-А пожежники, як відомо, знані ри­балки та мисливці. Тож не дивно, що стіни пожежної частини чули безліч "правдивих" історій про витягнутого ляща чи впольованого кабана. Існує так звана "усна книга гумору" охтирсь­ких пожежників. Де переказуються всі веселі оповідки з претензією на достовірність. Шаржі,епіграми, кари­катури, колажі кочували з бойових листків у стінгазети. Дещо збереглося, але більшість розібрали на цитати і передається молодим.

А ви знали, що справжнім пожеж­ником вважається той, хто проспить 25 годин за добу. Гадаєте,це жарт? Аж ніяк! Коли годинник переводять на зи­мовий час, у добі з'являється"невра­хована" година. На таку зміну можна попасти і в перший рік служби, а мож­на й через 10 літ. Ось тільки навряд чи "справжньому пожежникові" вдасть­ся ці 25 годин проспати. Бо Служба 101 недарма замислювалася цілодо­бовою - вогонь не знає ані свят, ані відбою.

У давнину пожежники служили і жили при частині, вже потім ввели змінне чергування.Тривалий час вогнеборці заступали на третю добу. Лише у 90-х ввели четвер­тий караул. З часом стало вільніше, І ряди пожежників-каменярів, мулярів,штукатурів суттєво поповнились. Не тільки житловий сектор Охтирки, але й свою4-поверхову частину та окремий пост в Климентово вибудовували ті, хто пройшли"вогонь, воду й мідні тру­би".

Багатьох працівників пожежної охорони, дійсно, пам'ятають, як майстрів з "золотими руками", однак заслуговують на те, щоб в першу чергу вони залишилися в пам'яті охтирчан як відважні вогнеборці.

Деякі пожежі доводилось приборку­вати не одну добу поспіль. Інколи до­водилося залучати резервну техніку,

додаткові сили, в тому числі з сусідніх районів. Траплялось і та­ке, коли в Охтирці водночас вини­кало дві, а той більше пожеж. Ліси, крупні підприємства, ниви -все це, якщо запустити пожежу, швидко перетворюється на по­рох. Інколи рядове загоряння взагалі може призвести до екологічної ката­строфи.

Нове покоління охтирчан не розуміє небезпеки охтирських нафто-газопромислів,нафту сприймають лише як чорне золото. І тільки пожежники зна­ють, як горять не тільки бензовози, а й цілі родовища. Під Охтиркою "черво­ний півень"відвідував свердловини № 35 і № 65. За гасіння нафтородовищ ліквідаторам аварії з числа по­жежних були вручені навіть державні нагороди. Старші люди пам'ятають, як місто вкрив дим від нафтового факе­лу. Але мало хто знає,скільки зусиль вогнеборців було покладено на те, щоб приборкати вогняну стихію,і щоб Охтирка зажила знову повноцінним життям.

Ми не згадали ветеранів, в тому числі й ВВв. Нині живий лише один вогнеборець, який визволяв Охтирську землю від фашистських загарбників - Гаврило Артемович Босенко, ко­лишній оперативний черговий пожеж­ного загону. Але фронтовиків серед пожежників було немало. Хтось про­ривав блокаду Ленінграда, хтось виз­воляв Західну Україну.

Слід згадати і тих, хто виконував свій інтернаціональний обов'язок в Демократичній республіці Афганістан - за часи СРСР їх опалила вогнем ця чужа війна. Це Олег Білозуб та Вяче­слав Дульський.

Також в Охтирській пожчастині до 2013 року служив на посаді старшого водія Сергій Михайлович Парфілов, який був активним ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній станції. Він - один з тих, хто супроводжував наукову групу і під'їздив до самісінького епіцентру аварії, за що був нагороджений Грамотою Уряду країни.

Про людей героїчної професії роз­повісти ще можна чимало. Веселе і сумне, буденне і непересічне - усе сплелося у міцному вузлі під назвою пожежне братство. Лише той, хто сам потребував допомоги, знає, що між жартами про пожежників І справжніми вогнеборцями, які, ризи­куючи життям, кидаються у полум'я заради порятунку інших, немає майже нічого спільного. І як не називай лю­дину цієї професії - МНСівець, вогнеборець, рятувальник чи інакше - без­заперечним є одне: той, хто обрав своїм фахом ризик, вже якоюсь мірою герой.

Андрій Міхєєв