Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow История arrow Про пожежників без жартів
Про пожежників без жартів Печать
Автор Газета "Город А"   
06.01.2014 г.

На превеликий жаль, се­ред пожежників не було істориків. Траплялися знані музиканти, веселі жартівники, добрі майстри з різних робітничих справ, а ось з істориками якось не поталанило. Тому ми не знаємо імені першого охтирського пожежника, але впевнені, що з'явився він майже тоді, коли заснува­ли наше місто.

Великим поштовхом для розвитку пожежної спра­ви став Декрет Ради На­родних Комісарів "Про організацію державних заходів боротьби з во­гнем" від 17.04.1918 року.Втілюва­ти його в життя довелося на охтирській землі першому голові рев­кому і засновнику охтирської по­жежної охорони І.Ф.Гончаренко. Йо­го ім'ям у нашому місті назвали ву­лицю.

Брат Івана Федоровича після Ве­ликої Вітчизняної війни поповнив зріділі ряди Охтирської міської по­жежної команди наркомата внутрішніх справ УСРС, обійнявши посаду зв'язного, чергового на дозорчій вежі. На той час за безпекою в місті наглядали з уцілілої дзвіниці Успенської церкви за допомогою бінокля.

Друга світова обпалила вогнем життя багатьох людей, і охтирська пожежна охорона - не виняток.З посади керівника пішов і не повер­нувся з фронту Ф.О.Деньгуб. Федір Остапович разом з родиною меш­кав при пожчастині. Він, як і тисячі земляків, загинув у перші роки війни. Багато нежіночих професій у лиху годину опанували дівчата.Але коли відгриміли баталії, чоловіки повернулися до рідних осель і звільнили"слабку стать" від невлас­тивих їй обов'язків.

У 1948 році в пожежному депо пахло не пальним, а сіном та ячме­нем. Бо в бойовому розрахунку був кінний хід пожежно-технічного озб­роєння, ручна помпа "Червоний фа­кел"та дерев'яна діжка на коліща­тах. Чекати нової техніки було мар­но. Отож тодішній начальник по­жежної команди Яків Бова наказав водію Скорику та іншим працівни­кам частини ремонтувати списаний "ГАЗ-ММ" і переобладнувати його на справжній бойовий пожежний автомобіль. Вантажівку "перебра­ли", борти пофарбували в червоний колір, встановили ємність для води та причепили дзвін, в який били, ко­ли вирушали на виклик. Ось так ви­глядала найперша "мирна" охтирсь­ка автоцистерна.

Проте до повної механізації було далеко. Поруч з автівкою тримали ще пару виїзних коней. Не було дров для опалення, тому доводило­ся корчувати пні, а потім їх"бити". Основна справа - пожежогасіння - займала чимало часу, тому доводи­лося жертвувати й особистим.

Займань наприкінці 40-х років минулого століття в місті траплялось багато. Тому виїжджали лише на відкрите горіння. Саме тоді у міській команді з'явився інструктор з по­жежної профілактики. Раніше ж за­побігали пожежам у неробочий час ті, хто їх гасив під час чергування. Катастрофічно бракувало людей.

Перший фаховий"профілактик" (також на прізвище Бова) за сумісництвом був ще й касиром та бухгалтером. Робочих рук не виста­чало в усіх галузях народного госпо­дарства СРСР. Однак вірили, що не­забаром негаразди минуть. І на місці хатки з'явиться кількаповер­хова пристосована для всіх цілей пожежна частина.Але до тієї миті, як заклали перший камінь у фунда­мент мрії, сплинули десятиліття.

У 50-х роках рятівний підрозділ називався міською пожежною охоро­ною виконкому Охтирської райради депутатів трудящих. Потім утвори­лась Охтирська ППЧ №8 відділу ПО УВС Сумського облвиконкому, що увійшла до ЗППО-3 (загону про­фесійної пожежної охорони).

Лише наприкінці1986 року старе пождепо нарешті вирішили заміни­ти новим. Почали зносити старі будівлі. Керував ЗППО-3 І.Д. Легеза. Про "Діда", як позаочі називали Легезу, жартували колеги: "У нього вислуги більше, ніж віку". І це було не надто далеко від істини. Іван Да­нилович до пожежної частини слу­жив у НКВС, "етапував" ешелони, його останньою посадою "у пого­нах"була посада начальника Охтирського кримінального розшуку (старший оперуповноважений), яку Легеза обіймав з 1958 по 1961 рік. зі званням майор міліції.

Життя Івана Даниловича припало на важкі часи, і в ньому було все, навіть, легендарний парад7 листо­пада 1941 року на Червоній Площі. "Дід" завжди був взірцем.Підлеглі цінували Івана Даниловича не тільки за розум і талант керівника, але й за людяність та добру вдачу. Легеза є найавторитетнішим та най­улюбленішим очільником охтирських рятувальників за всі часи існу­вання пожежної охорони. І це при тому, що серед тих, чиє життя було пов'язане з Охтиркою, є доволі успішні люди.

Можна згадати впливового Ми­хайла Микитовича Скорика - на­чальника відділу техніки УПО (Уп­равління пожежної охорони). Саме він був ініціатором зведення чотирьохповерхового пожежного депо на 2 виїзди з чотирма квартирами, будівництво якого завершилося в 1989 році.

Дуже поважали керівника інспекції державного пожежного нагляду Охтирського району П.М.Громового, який згодом зайняв посаду начальника УПО Сумської області. Петро Миколайович, ма­буть, єдиний з керівників такого ви­сокого рангу, майбутню професію якого ще в дитинстві визначила до­ля - він врятував людину з вогню. За це підлітка нагородили медаллю.

Високої кар'єрної сходинки - по­сади заступника начальника облас­ного управління - досягли колишні головні державні інспектори Ох­тирського району з пожежного на­гляду Вячеслав Вікторович Лисаченко та Михайло Анатолійович Корабельський. Останній на сьогодні керує пожежними Охтирки, займа­ючи посаду начальника 3 держав­ного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби Ук­раїни з надзвичайних ситуацій у Сумській області.

Андрій Міхєев

Закінчення буде

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

tada2.png

Загрузка...

Реклама