Чи могло уявити босоно­ге напівголодне сільське дівчатко, допомагаючи мамі порати ланку кол­госпних буряків на Будному, що колись стане Учи­телем, викохає трьох власних дітей і ще цілу армію учнів?! Певно, що ні. Але Ніна Голець була впертою, наполегливою дівчинкою і ніколи не відступала від наміченого.

Народжена страшного го­лодного року, з молоком матері увібрала повагу до людей, до сільської праці, лю­бов до землі-годувальниці, вели­чезну силу волі виживати за будь-яких умов. У холодні дні окупації чекала повернення з війни бать­ка,мріяла про світле завтра. Особливо тяжко жилося після роз­рухи, коли мріялося не про цукер­ки (чи й знала мала Ніна тоді про них?), а про звичайний кусень свіжоспеченого духмяного, що аж дух перехоплює, хліба з молоком. А ще працювала, незважаючи на юний вік, як кажуть, до сьомого поту на рівні з дорослими і вдома, і в колгоспі. Недаремно школярка Ніна Голець серед небагатьох у селі була нагороджена медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр."

У кожної дитини є мрія. Була во­на і в Ніни - вивчитися на вчитель­ку і навчати грамоті дітлахів.Спо­чатку закінчила педучилище, потім інститут, аби 47 років у любові сіяти вічне, добре, мудре, світле у душі найменших школяриків. І хоч доводилося доньці солдата Пере­моги, що поклав своє життя на її Вівтар, ходити на заняття у кирзо­вих чоботях, у фуфайці, у благень­ких платтячках, вона не соромила­ся свого походження, була одер­жима бажанням вчитися, отрима­ти диплома про,здавалося, таку недосяжну, вищу освіту. І дівчина досягла своєї мети!

Перш за все не тому, що донька батька-солдата і мами-Героя Соціалістичної Праці Марії Дмитрівни Голець, а тому, що не користувалася можливими пільга­ми, багато і тяжко працювала, бо мала таку вдачу - усе задумане до­водити до кінця, не скупитися на добро, похвалу, допомогу, але й коли треба проявити сильний ха­рактер,наполегливість, упертість. Сама стала вчителькою, вийшла заміж за теж учителя - Петра Іва­новича Біленка, дала вищу вчительстку освіту двом своїм донь­кам - Ользі Петрівні (крім роботи в школі, нині очолює проспілкову організацію освітян Охтирки) й Наталії Петрівні (як і мама, навчає найменших школяриків), а ті в свою чергу поєднали свої долі теж з педагогами. Ось така собі слав­на освітянська династія мешкає в Охтирці!

Ніну Василівну Біленко сотні охтирчан називають своєю шкільною мамою. Свою першу вчительку й понині не забувають її колишні вихованці з міської шко­ли №10: приїздять звідусіль, навідують, діляться сокровенним, пропонують допомогу. Мабуть, то­му й на 80-річний ювілей, який Ніна Василівна відзначала 9 груд­ня у колі рідних,друзів, колег, прийшло багато її колишніх шкільних діток. А хто не зміг прибу­ти на вчительське свято, надіслав музичні вітання, передав квіти.

Для нашої родини Ніна Ва­силівна - наша сусідка і родичка - ми і її діти маємо одне копилівське коріння, у нас один на всіх прадід Тимофій Кіндратович Гончаренко. А ще Ніна Василівна, наче рідна тітка, переймається нашими про­блемами, радіє кожному успіхові, а жодне наше сімейне свято не обходиться без щирих, душевних слів-віншувань та пісень у її вико­нанні.

Тож, дорога Ніно Ва­силівно, міцного здо­ров'я Вам, позитивного настрою, благополуччя на многії літа. Нехай і надалі Ваша щоденна праця приносить моральне і ма­теріальне задоволення, а про­фесіоналізм та досвід стають за­порукою успіху Ваших дітей,онуків та правнуків! Всю доброту, яка існує в світі, Всю радість, що живе поміж лю­дей,

Найкращі всі, що розквітають, квіти.

Даруєм Вам у цей святковий день!

За дорученим родини Розторгуєвих - Наталія Розторгуєва