Чи могло уявити босоноге напівголодне сільське дівчатко, допомагаючи мамі порати ланку колгоспних буряків на Будному, що колись стане Учителем, викохає трьох власних дітей і ще цілу армію учнів?! Певно, що ні. Але Ніна Голець була впертою, наполегливою дівчинкою і ніколи не відступала від наміченого.
Народжена страшного голодного року, з молоком матері увібрала повагу до людей, до сільської праці, любов до землі-годувальниці, величезну силу волі виживати за будь-яких умов. У холодні дні окупації чекала повернення з війни батька,мріяла про світле завтра. Особливо тяжко жилося після розрухи, коли мріялося не про цукерки (чи й знала мала Ніна тоді про них?), а про звичайний кусень свіжоспеченого духмяного, що аж дух перехоплює, хліба з молоком. А ще працювала, незважаючи на юний вік, як кажуть, до сьомого поту на рівні з дорослими і вдома, і в колгоспі. Недаремно школярка Ніна Голець серед небагатьох у селі була нагороджена медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр."
У кожної дитини є мрія. Була вона і в Ніни - вивчитися на вчительку і навчати грамоті дітлахів.Спочатку закінчила педучилище, потім інститут, аби 47 років у любові сіяти вічне, добре, мудре, світле у душі найменших школяриків. І хоч доводилося доньці солдата Перемоги, що поклав своє життя на її Вівтар, ходити на заняття у кирзових чоботях, у фуфайці, у благеньких платтячках, вона не соромилася свого походження, була одержима бажанням вчитися, отримати диплома про,здавалося, таку недосяжну, вищу освіту. І дівчина досягла своєї мети!
Перш за все не тому, що донька батька-солдата і мами-Героя Соціалістичної Праці Марії Дмитрівни Голець, а тому, що не користувалася можливими пільгами, багато і тяжко працювала, бо мала таку вдачу - усе задумане доводити до кінця, не скупитися на добро, похвалу, допомогу, але й коли треба проявити сильний характер,наполегливість, упертість. Сама стала вчителькою, вийшла заміж за теж учителя - Петра Івановича Біленка, дала вищу вчительстку освіту двом своїм донькам - Ользі Петрівні (крім роботи в школі, нині очолює проспілкову організацію освітян Охтирки) й Наталії Петрівні (як і мама, навчає найменших школяриків), а ті в свою чергу поєднали свої долі теж з педагогами. Ось така собі славна освітянська династія мешкає в Охтирці!
Ніну Василівну Біленко сотні охтирчан називають своєю шкільною мамою. Свою першу вчительку й понині не забувають її колишні вихованці з міської школи №10: приїздять звідусіль, навідують, діляться сокровенним, пропонують допомогу. Мабуть, тому й на 80-річний ювілей, який Ніна Василівна відзначала 9 грудня у колі рідних,друзів, колег, прийшло багато її колишніх шкільних діток. А хто не зміг прибути на вчительське свято, надіслав музичні вітання, передав квіти.
Для нашої родини Ніна Василівна - наша сусідка і родичка - ми і її діти маємо одне копилівське коріння, у нас один на всіх прадід Тимофій Кіндратович Гончаренко. А ще Ніна Василівна, наче рідна тітка, переймається нашими проблемами, радіє кожному успіхові, а жодне наше сімейне свято не обходиться без щирих, душевних слів-віншувань та пісень у її виконанні.
Тож, дорога Ніно Василівно, міцного здоров'я Вам, позитивного настрою, благополуччя на многії літа. Нехай і надалі Ваша щоденна праця приносить моральне і матеріальне задоволення, а професіоналізм та досвід стають запорукою успіху Ваших дітей,онуків та правнуків! Всю доброту, яка існує в світі, Всю радість, що живе поміж людей,
Найкращі всі, що розквітають, квіти.
Даруєм Вам у цей святковий день!
За дорученим родини Розторгуєвих - Наталія Розторгуєва
|