Ні монголо-татарські орди, ні вікове панування в Україні московського царату не завдали стільки горя і страждань українському народові, як роки голодомору,спричиненого радянською владою на чолі з "батьком народів", що не минув жодного куточка хлібосольної української землі.
Не минула страшна трагедія і Охтирської землі, яка з давніх-давен була краєм хлібодарів і про яку академік Зуєв писав ще в кінці XVIII ст.: "Земля тут дуже родюча і більше її обробляють так, що куди не поїдеш, всюди вона вкрита хлібним колосом,а потім або баштанами, або садами"... Описуючи так наші землі, вчений і гадки не мав, що вже у 30-ті роки XX ст. в цей родючий і благодатний край прийде страшенний голодомор, який забере тисячі і тисячі людських життів.
Що ж спричинило цю небачену в світі трагедію?
Упродовж 70-ти років більшовицька пропаганда втовкмачувала нам, що причиною трагедії українського народу були куркульські бунти та політичні диверсії "ворогів народу". Хоч як не дивно, але й досі ще дехто схильний до такого тлумачення. Та час, як би не замасковувалися таємниці, робить їх явними.
З розпадом радянської імперії відкрився доступ до архівів, де зберігаються документи страшних1932-1933 рр., опрацювання яких дає можливість зробити висновок, що проти українського народу Сталіним та його посіпаками скоєно страшенний геноцид -голодомор. Головна ставка, як свідчать документи, у скоєнні цього злочину робилася на адміністративно-репресивні методи: жорстке адміністрування, відхід від законності, сваволя стосовно колгоспників та одноосібників, відсутність будь-якого економічного обгрунтування механізму господарювання, ігнорування інтересів виробничників.
Звернемо увагу лише на один з аспектів загального наступу на українські села - на хлібозаготівельній кампанії 1932-1933 рр., взявши за приклад лише один Охтирський район (в межах тодішнього територіально-адміністративного поділу).
Жодне засідання комфракції райвиконкому, бюро районного парткомітету, його пленуми не проходили без внесення на порядок денний питань однієї спрямованості: "Про стан хлібозаготівлі", "Про хід виконання плану хлібозаготівлі". А плани, що як правило, приймалися за вказівкою "зверху", без урахування реальних можливостей, без виваження, без обговорення з керівниками господарств, були надто завищеними. Тільки на 1932 рік план хлібозаготівель по Охтирському районі становив 25 тисяч тонн. Цю цифру було затверджено на початку січня на засіданні бюро Охтирского Районного партійного комітету(РПК), де зазначалося, що остаточний план хлібозаготівель, згідно з телеграмою ЦККП(б)У, в 25 тисяч тонн вважати цілком реальним.
Проте, як показали перші укоси в колективних господарствах, урожай виявився дещо нижчими передбачуваного. Так голова Чупахівської сільради Пилипенко подав відомості, в яких зазначалось, що врожайність з одного гектара пшениці становить лише 5,5центнерів, замість встановленого планом 12 ц, а жита - 6,5 ц, замість 10-ти.Інші сільради теж скаржилися. Отже, валовий збір зернових аж ніяк не виходив на 25 тисяч тонн.
Бюро Охтирського РПК, провівши термінове засідання, дало свою оцінку: голови сільрад навмисне зменшують прогноз на урожай. Відразу ж були створені комісії, які мали підтвердити встановлену господарствами врожайність. Навіть сам голова Раднаркому республіки В.Я.Чубар говорив на III конференції КП(б)У: "Ми часто-густо мали справу з паперовими планами, ми часто-густо не могли докопатися до справжнього життя".
А справжнє життя ставало дедалі гіршим...
7 листопада 1932 р.на зсіданні Охтирського РПК було визнано, що "хід виконання планів хлібозаготівлі по району зовсім незадовільний". На цьому засіданні була доведена (за рішенням облпарткому) знижка плану колгоспам та радгоспам. Тепер він становив12 тисяч 700 т., і була прийнята постанова: до 1 грудня 1932 року цей план виконати.
Але і новий план не був виконаний. І знову посипалися постанови і рішення. Часом вони були схожі на повідомлення з фронтів. Крім того, в села відряджалися уповноважені РПК, "ударні" та "буксирні" бригади, організовувалися комсомольські та учнівські активи, а також створювалися транспортні бригади по вивезенню хліба безпосередньо з-під молотарок. Колгоспам не дозволялося утворювати будь-яких фондів, в тому числі й посівного. До злісних нездатчиків хліба застосовувалися рішучі заходи: вилучення зерна, віддача до суду, продаж майна, виселення тощо. Так засіданням бюро Охтирського РПК від 22 січня 1933 року було затверджено список сіл, в яких треба було провести продаж майна злісних нездатчиків: Охтирка - 35 господарств, Киріківка -15, Яблучне -15, Розсоховате(мрє рідне село -О.Г.) -15, Чернеччина -10 і т. п.
При заготівлі хліба в одноосібному секторі уповноважені повинні були розбити господарства на п'ятірки, виділити відповідальних за виконання кожною п'ятіркою контоакційних зобов'язань та прикріпити до 3-5 господарств активіста для систематичної роботи з ними по хлібозаготівлі. На тому ж засіданні (від 22.01.1933 р.)прийнято ще одне рішення: "Для усиления хлебозаготовок считать необходимым сегодня же организовать буксирные бригады... в количестве 300 человек, послав их в помощь особо отстающим сельским Советам по единоличному сектору".
Додавався також список сіл, в які надсилалися буксирні бригади: Охтирка - 70 чол., Киріківка -25, Яблучне- 25, Розсоховате -30, Чернеччина - 20 і т.п.
Органи ГПУ,прокуратура, РПК всю свою роботу повинні були переключити на виконання планів хлібозаготівлі.
"Для немедленного выявления и изъятия контрреволционных элементов и зачинщиков в деле срыва хлебозаготовок предложить нач. ГПУ т. Пандорину организовать пять опергрупп,командировать их в следующие сельские советы: Олешня 1, 2, Кириковка,Яблочное, Старая Рябина, Ахтырка". Зобов'язати прокуратуру забезпечити своєчасний розгляд кримінальних справ (на місцях) на злісних нездатчиків хліба.Отже, твердо проводилися репресії щодо "саботажників". А саботажниками вважалися інколи цілі села. Такі села заносилися на так звану"чорну дошку", на яких накладалися грошові штрафи або забиралася худоба. У такі села не постачалися промислові товари, а людям заборонялося виїздити з села.
Так, наприклад,на "чорну дошку" потрапила Старорябинівська сільрада, бо на 8 грудня1932 року план хлібозаготівлі по колгоспному сектору виконала лише на 47 відсотків,а по одноосібному - на 53. На засіданні Охтирського РПК відразу ж приймається постанова про стан Старорябинівської сільради: "Одноосібний сектор майже увесь хліб закопав у ями. По заявах колгоспного й одноосібного активу знайдено хліб у 116 ямах". І відразу ж:
"- Пропонувати прокуратурі терміново забезпечити матеріал для сесії облсуду; суд провести в показовому порядку в Ст. Рябині.
- Для зламу саботажу хлібозаготівель командирувати бригаду відповідальних робітників під керівництвом т. Денисенка".
Зрозуміло, що в умовах, коли все зерно забиралося в рахунок хлібозаготівлі, кожен селянин думав про те, а чим годувати сім'ю, і намагався приховати пуд-другий. Але безжалісна"хлібозаготівельна кампанія" своїми нелюдськими методами вилучала все. Шукачі зерна зривали підлоги, перекопували землю на подвір'ях,передовбували городи, перевівали полову, перемолочували солому, нишпорили по коморах. Винних віддавали до суду. Так у листопаді 1933 року через нарсуд Охтирського району пройшли численні справи.
Щомісячне невиконання планів хлібозаготівлі змушувало партійне Керівництво району на своїх засіданнях ставити питання про причини провалу. В умовах панування горезвісної теорії Сталіна про загострення класової боротьби в процесі будівництва соціалізму по всіх сільрадах почався наступ на "ворожий елемент".Звинувачувалися навіть судові дослідчі і прокурорські нагляди. Звинувачувалися голови колгоспів, секретарі сільрад в "опортуністичному ставленні"ставленні до справи, у невмінні "організовувати маси". До суду притягувались і окремі селяни, "злісні" нездатчики хліба. Так мешканка 5-ї сотні м. Охтирки Параска Маслова, у котрої виявлено закопану бочку з зерном, була засуджена на 8 років позбавлення волі.
Під час хлібозаготівель бригади, що направлялися в села, під час обшуків займалися навіть мародерством - забирали сало, гроші тощо. Траплялися випадки, коли шукачі хліба вдавалися до самосуду. Так уповноважений РПК Єлісєєв застрелив селянина Давиденка, що відмовився здати останній хліб. У той же час тим, хто знаходив прихований хліб, видавалася премія в 25 відсотків його вартості.
Важким тягарем,як фізичним, так і моральним, лягла на плечі голів колгоспів заготівельна кампанія. Були випадки, коли "труднощі в роботі" трагічно вирішували долю окремих керівників. Так в селі Киріківка голова колгоспу "Червоний серпень" позбавив себе життя. Справа ця розслідувалася органами, але так нічого й не вирішилося. А людям відомо про справжні причини цього самогубства.Траплялися й окремі випадки людоїдства.
Крім виконання планів хлібозаготівель, колгоспи та радгоспи, а також і одноосібники, змушені були виконувати ще й плани заготівлі за помол зерна на борошно в млинах. А щоб змолоти зерно, колгоспники, як і одноосібники, повинні були мати на те дозвіл.Він надавався лише тоді, коли був виконаний план хлібозаготівлі. За цим був встановлений жорстокий контроль. Бюро РПК доручило фракції РВК закрити вітряні млини, "маючи на увазі те, що наявність механічних та водяних млинів забезпечить потребу перемолу збіжжя".
Встановлена система сільськогосподарських податків, плани хлібозаготівель, різні побори,штрафи виснажували села. В умовах, коли голод забирав життя сотень і сотень людей, Харківським облвиконкомом для Охтирського району встановлюється ще й план м'ясоздачі в кількості 544 тонни на III квартал 1932 року. "За невиконання завдань щодо поставки м'яса державі в зазначений термін накладається перший штраф в розмірі риночної вартості худоби, а худоба, яку не було здано,конфіскується в безспірному порядку", - так зазначалося в одному з документів районного керівництва. На випадок відсутності худоби та птиці,поряд зі стягненням грошового штрафу, невиконання зобов'язання рахується за недоїмку й знатникові призначається новий термін завдання в межах цього ж кварталу, і в разі невиконання притягається до судової відповідальності".Страшний, зловіщий документ періоду голодомору.
Знаближенням"посівної кампанії" 1933 року становище в районі ще більше загострювалося, адже насіннєвого фонду не було. Між тим в постанові РПК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 вересня 1933 року вказується: "Перше: відхилити всі пропозиції про видачу насіннєвої допомоги. Друге: попередити, що в поточному році ні радгоспам, ні колгоспам насіннєпозичка не буде видаватися ні для озимої, ні для ярової сівби". Посівні кампанії затягувалися часом аж до жнив з виконанням планів лише на 40 відсотків по району, а в окремих селах тільки на 23 відсотки.
У доповідній записці секретаря Охтирського РПК секретареві Харківского облкомітету ВКП(б)У тов.Терехову від 18.06.1932 р., наприклад, згадується про продовольчі труднощі: "С окончанием хлебозаготовок и особенно после мобилизации семенных фондов мы вплотную подошли к тем сравнительно небольшим фондам, которые имелись по колхозам, и это не могло вызвать в первых числах мая месяца известного затруднения с хлебом в большинстве колхозов". Далі секретар просить допомоги- виділити мінімальну кількість хліба - 7000 пудів, "что дало бы возможность кое-как дотянуть до окончания обработки бурака".
У квітні 1933року район отримав-таки допомогу 3700 пудів, що надійшла з області. Три тисячі пудів відвели для колгоспів, а одноосібникам - 700 пудів. Зрозуміло, що така мізерна кількість хліба не могла якось вплинути на покращення тієї жахливої ситуації, що склалася весною 1933 року. Люди вимирали цілими сім'ями.
В документах Охтирського РПК збереглися таємні інформаційні листи оперуповноважених ДПУ з місць за лютий-березень 1933 р., в яких наводилися кричущі факти голоду. "В с. Литовка 16 февраля умерло 10 граждан из-за употребления в пищу хлеба из гнилой шелухи. Этому в районе не поверили, организовали проверку и заключили,что это были провокации на голодную смерть, а 10 гробов, которые стояли на кладбище как свидетели этой страшной трагедии и их закапывали - это не что иное, как проделки правления колхоза и сельсовета, а поэтому было решено принять меры по ликвидации таких явлений". Документ страхітливий не тільки тому, що за один день померло 10 осіб, а й ставленням до цього факту з боку партійного большевицького керівництва.
Біда приходила в кожну сім'ю, в кожну оселю. Найбільше страждали діти. Голод косив дорослих і старих.Лише з 21 квітня по 19 серпня 1933 року з 3197 безпритульних, підкидьків комісією по боротьбі з безпритульністю нараховано 814 дітей. А хто рахував,скільки їх загинуло в сім'ях?
Незахищене,безправне селянство 30-х років. Скільки ж треба було витерпіти, щоб пережити ті страхіття, яку мати волю, щоб терпіти знущання! І взагалі, як можна було вижити, коли, наприклад, мешканець с. Литовки Григорій Логвиненко, виробивши в колгоспі 761 трудодень, не отримав жодного кілограма хліба, а ще й завинив 42 кг.Хіба ж така доля лише у ЛогвиненкаІ Вона у тисяч і тисяч людей нашого благодатного краю. А скільки по всій Україні?!
Сьогодні ми прихиляємо коліна перед мільйонними жертвами і перед тими, нині уже нечисленними страждальниками, котрим поталанило вижити в страшні лихоліття 1932-1933 рр.
О.Галкін,
історик,краєзнавець, член Національної Спілки Журналістів України Стаття написана за матеріалами Сумського Державного обласного архіву
|
�����������
Так СССР переміг Німеччіну, тільки якою ціною? Чому ГДР та ФРГ були такі різні в радянські часи? Обидві були зруйновані під час війни, але чомусь в розвитку вони шли іншими стежками. То може в нас шось було не так? Кожна країна рухаеться в перед, але рух різний, одні йдуть пішки а інщі на машині.
Отак зараз наша країна топчеться, а йти нікуди не може, в машину до европи не влізли, а пішки йти ніхто не хоче.