80 років минуло відтоді, як над Україною прошумів холодний вітер голодомору 1932-1933 років. Все менше залишається свідків страшного минулого. Мало хто з них вижив у ті роки. Від голоду загинуло 5 мільйонів дітей. А встановити точну цифру всіх померлих взагалі неможливо. їх хоронили просто накидом: скидали у ями і загортали землею. Вся Україна була перетворена на зону голодної смерті.
Згадуючи ті жахливі роки, слухаючи розповіді людей, що пережили їх, у душі стає моторошно.
- Немає нічого страшнішого за голод, - розповідає мешканець с. Качанівка Петро Панасович Годуй. - Коли їли кінський щавель, березові бруньки... Нас, дітей, у сім'ї було троє.Якось старший попросив маму зварити картоплі так, щоб наїстися. А мама була дуже економною і коли картоплю вибирали, вона всю перерахувала і розділяла на пайки, щоб вистачило. Ми були постійно голодні, пухлі, та все ж таки вижили.
До розмови приєднується дружина Петра Панасовича Діана Матвіївна, яка народилась на Брянщині.Вона згадує, що і там теж було не солодко, селяни віддавали останні продукти робітникам у місто, а самі пухли від голоду.
Сусідка подружжя Годунів,Мотря Григорівна і Полоус пригадує характерний для того часу епізод, як вона з подругами йшла з колгоспного саду, а на узбіччі обідали незнайомі люди. Одна жінка кинула об'їдену кістку, а одна дівчинка схопила її і давай гризти. Усе життя стоїть перед очима Мотрі Григорівни та дівчинка. Батько Мотрі працював у тракторній бригаді, їм давали пайок, але сам він не їв, ніс додому і мама ділила на всіх по маленькому кусочку. Збирали лушпиння картоплі, варили таку собі юшку. Поруч сім'я сусідів повністю вимерла.
Боляче людям згадувати той час. Моїм співрозмовникам було тоді по 6-8 років, але вони добре пам'ятають голодний 33-й. Дуже важливо, щоб і наступні покоління знали і не забували про пережите нашим народом.
Валентина Рівненська
|