У свій 100-річчний ювілей охтирчанка поділилася рецептом довголіття

Минулої п'ятниці охтирчанка Онисія Іванівна Більченко відзначила сторічний ювілей. Народилася жінка тут же в Охтирці, як то кажуть, ще в царські часи. Тому перед її очима пройшла не лише буремна історія країни, але й історія нашого міста.

Революція,громадянська війна, голодо­мор, Друга Світова хвиля за хвилею на­кривали наш мальовничий край. Але про горе і біди в цей день ювілярка згадувати відмовлялася на відріз. Звісно, Охтирку, як і бага­то інших українських міст,не оминули негаразди минулого неспокійного сторіччя, але в душі Онисії Більченко завжди не згасав промінь віри й надії.

"Помагай,Боже, на все гоже, бо негоже - ніко­му нетреба!" - одне з улюблених прислів'їв Онисії Іванівни. Саме у часи лихоліть для близьких та друзів Онисія ставала надійною опорою, бо на­магалась у найскрутнішу хвилину не втрачати си­лу духа.

"У тяжку хвилину не здумай своє горе другому передавати, а просто проси у Бога терпіння" - цей "постулат" завжди допомагав Онисії Іванівні на життєвому шляху. Також жінка радить не свари­тись, а прощати всіх і у всьому.Можливо саме то­му вона дожила до такого поважного віку не тільки у гарному розумі, але й у доброму гуморі.

Жартома ювілярка жалілась своїм поважним гостям: "Я чепурна, а от дзеркало - вже не таке". Але представників влади, ЗМІ та громадських ор­ганізацій, що завітали 18 жовтня поздоровити землячку зі сторіччям, переконувати в тому, що Онисія Іванівна лишилась, як і у молодості, чепур­ненькою, було абсолютно непотрібно.

Дуже рідко побачиш таку світлу й красиву, в першу чергу, душею людину. Голова Охтирської міської організації ради ветеранів В.І.Троценко розповів присутнім, що всі хто знають О.І.Більченко, високо цінують її поради, які базу­ються на особистому досвіді, вона почесний член міської ветеранської організації.

Дитинство маленької Онисії прой­шло у селі Бугруватому, Тут вона пішла в школу, де закінчила 2 класи. Також у Бугруватому дівчина розпочала і свій трудовий шлях. Працювала ланковою у колгоспі "1 Травня", доки не поча­лася Велика Вітчизняна війна. Після звільнення рідної землі від ворогів знову продовжила землеробствувати в колгоспі, брала участь у відбудові народного госпо­дарства.

У 1950 році Онисія Більченко переїхала в Охтирку, де поживає й донині на вулиці Московській. Вийшла заміж, має доньку, яка зараз за нею доглядає. Також у Онісії Іванівни є двоє онуків, правнук та навіть один праправнук.

ПраПрабабця любить жартувати й пря­мо сипле прислів'ями та приказками, мо­же і пісню заспівати. В її минулому без пісні жити було неможливо. Пісень Онисія Іванівна знає багато, але їй більш до душі духовні гімни. До речі, в цей день декілька пісень гості у виконанні ювілярші почули.

В Охтирці Більченко працювала в по­тужному колгоспі "Червона зоря", звідкіля і пішла на пенсію, маючи "за спиною" ро­бочий стаж довжиною у 34 роки.Віддячи­ти Онисії Іванівну за довголітню працю та з нагоди ювілею приїхав в.о.міського го­лови Олександр Цілуйко, який передав іменинниці вітальну листівку від Прези­дента України В.Ф.Януковича.

Щирими слова привітань та подарунками по­важні гості майже засипали ювіляршу. Дійшла справа і до чарки. Онисія Іванівна відмовлятися не стала, і зі словами: "Випила,похмелилась, са­ме себе похвалила", спорожнила чарочку винця.

"Що було, те пройшло. Що буде - побачимо!" -прощаючись з гостями примовляла господиня.Гості ж зичили іменинниці здоров'я і довгих років життя, дивуючись її добрій вдачі.

100-річний ювілей Онисії Іванівни Більченко став воістину святом для усіх при­сутніх в цей день в будиночку на вул. Московскій, а не тільки для самої винуватиці. Бо після спілку­вання з цією жінкою всі ніби підзарядилися доб­ром і позитивною енергією.

А. Міхєев