«Прапор Перемоги» от 16 февраля удивил нас по-настоящему. На первой странице, рядом со статьей Александры Стрельниковой, опубликована статья главного редактора В.Заикина, в которой он ведет гневную дискуссию и обличает… журналиста Стрельникову. В целом это вызывает ощущение некоторого раздвоения личности, так сказать « alter ego » … Ну вышел бы из своего кабинета, зашел бы в соседний, поговорили бы по-хорошему... Но нет, уважаемый редактор предпочитает сводить счеты со своим журналистом прямо на страницах газеты. Причем, в лучших традициях «информационных войн», о которых мы уже писали, предпочитает вместо обсуждения идей обсуждать личность автора.
Посколько при этом он помянул и наш Портал, не можем лишить себя удовольствия привести этот опус полностью. Естественно, с нашими комментариями.
Итак,
«ВУДКА ДЛЯ КООРДИНАТОРА
{mos_sb_discuss:15}

"Існує думка, що американці такі амбіційні тому, що ледве не кожен з них бачить себе президентом країни. У нас кажуть інакше: поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Що ж, мріяти не шкодливо, але, погодьтесь: під час практичних кроків до здійснення мети слід дотримуватись певних етичних норм.

Прикро, що на це часом не зважають. Моя колега, О.П.Криницька, яка стільки часу й енергії на виборах віддавала задля перемоги одного з кандидатів, миттєво зорієнтувалась після їх закінчення. Тепер вона – своя людина в іншому політичному колі, навіть увійшла до складу ініціативної групи, що ставить за мету проведення референдуму з метою відставки міського голови. Виступи Криницької на мітингу у Будинку молоді, під час зустрічі за круглим столом з підприємцями у центрі зайнятості, поданий нею до газети матеріал містять необєктивну та упереджену інформацію, або ж такі дані, що потребують доказів.

Непонятно, каким образом работа по отставке мэра противоречит поддержке «одного из кандидатов» (почему, кстати, не сказать прямо – Януковича? Слово такое страшное, что г-н Заикин не смог себя заставить ни разу его написать?) . Мы знаем, что в отличие, скажем, от мэра, г-жа Стрельникова не является государственным служащим, и ей агитация за одного из кандидатов не была запрещена. (Прим.ред)

Так, у своєму виступі на мітингу в Будинку молоді і в статті, О.П.Криницька заявляє, що міський голова не любить дітей, а тому закрила школу №10. Свого часу з приводу закриття цієї школи було дуже багато сказано на сесії міськради і написано у місцевих газетах. Повторюватись з цього поводу, мабуть, недоцільно. Краще звернемось до більш авторитетних джерел.

Наприклад, засоби масової інформації повідомили, що помічник Генерального секретаря ООН Кальман Міжей у січні ц.р. презентував звіт «Пропозиції президенту: нова хвиля реформ», що був розроблений комісією у складі провідних вітчизняних та міжнародних експертів. Цей документ, що містіть понад сто рекомендацій, підготовлено для розгляду Президентом України. Серед багатьох рекомендацій є така? Якщо відмовитися від певних об’єктів нерухомості, більше грошей залишиться на придбання обладнання, медикаментів. Таким чином якість освіти та охорони здоров’я поліпшиться.

У світлі цього документа колишнє рішення сесії міської ради з приводу закриття школи виглядає цілком доречним. До того ж, чому звинувачується міський голова, коли рішення приймали депутати?

Мы долго пытались понять, что хотел сказать г-н Заикин, но так и не смогли. Помощник Генерального секретаря нигде в упомянутом документе не писал, что надо закрыть школу №10. И не упомянул, почему надо закрывать именно школу, а не разогнать 20 бухгалтеров отдела образования, и заменить из 3 бухгалтерами и 3 компьютерами. Кстати, по случаю, госпожа Демченко является и председателем горсовета, и, соответственно, влияет на повестку дня и принимаемые решения. (Прим.ред.)

О.П. Криницька заявляє також, що редакцію «Прапора Перемоги» викинули з числа засновників газети. Така інформація вже з’явилась і на одному з охтирських сайтів в Інтернеті. З чиєї подачі з’явилась – можна здогадатись.

«С подачи» - это как?. Мы приводили выступление госпожи Стрельниковой. Мы – Ахтырский Портал, а не «один из сайтов» - назовите еще хоть один информационный ахтырский сайт. Кроме okhtyrka . com , конечно :-). (Прим.ред)

Підстав же для подібних заяв абсолютно немає, бо свідоцтво про реєстрацію газети, статут редакції свідчать зовсім інше: крім «Прапора перемоги» колектив редакції може бути засновником ще й інших газет чи підприємств.

Пять минут мы пытались понять глубокую мысль господина Заикина. Ну что с того, что коллектив может основать другие газеты? Причем тут другие предприятия? (Прим.ред.)

Звідки ж таке невдоволення? Щоб відповісти на це запитання, слід прочитати деякі протоколи сесій міської ради за 2003 рік, коли депутат О.П.Криницька активно виступала за передачу приміщення редакції у власність колективу. Безумовно, його треба було б працівникам редакції викупати. На цій стадії чи трохи пізніше фактичним господарем приміщення, а далі й газети, могла стать одна особа чи дві-три. Це розуміли депутати міської і районної рад, яки прийняли рішення про реорганізацію редакції у комунальне підприємство. Тепер приміщення і все майно редакції належить міській і районній територіальним громадам.

Ага, поняли! То есть, коллектив остался вроде как при газете… А вот помещение, технику и все остальное у него отобрали. И теперь газета действительно принадлежит одному человеку – госпоже Демченко. Ну в чем же неправа была госпожа Стрельникова? (Прим.ред.)

Прислів’я каже, що у чужому оці помітна навіть порошинка. І то так. Назвавши одного з працівників виконкому цензором, (опять «один из…». Так и пишите – Тимченко. Писать честно и открыто не так уж и страшно, господин Заикин. Называйте вещи своими именами, раз уж беретесь говорить. Или не говорите совсем.) Олександра Петрівна забула про ті функції, що їх виконувала від час президентської виборчої кампанії на посту координатора роботи ЗМІ у штабі провладного кандидата. Під її контролем перебував не лише «Прапор перемоги».

З цього приводу не хочеться говорити детальніше, а то у читача виникне враження про зведення рахунків. Насправді ж мета цієї публікації зовсім інша.

А вот еще один приемчик «информационных войн». Намекнуть, а потом написать, мы мол такоооое знаем, но не скажем. Додумывайте, мол, дальше сами. Плюс ко всему, стукачеством сильно попахивает… (Прим.ред.)

Сьогодні на політичній арені країни і нашого міста опинилися не лише люди, котрі виступають за національну ідею, державність, проти «бєспределу» чиновників, а й спритні особи, які вдаються до звучних фраз і красивих жестів. Цей маскарад здійснюється заради того, щоб у мутній воді виловити рибку і для себе. У кожного – свої «вудки», а довірлива аудиторія сприймає все за чисту монету.

Василь Заїкін."

Очень печально, что нам, с достаточно небольшим опытом журналистики, приходится комментировать творение такого «маститого» журналиста, как господин Заикин. Мы понимаем его проблемы. И его позиция сейчас проявляется очень у многих – желание представить себя защитниками «национальной идеи, державности»… Но не получается - старые штампы и стереотипы вылазят изо всех дыр, правда не держится в мешке, а внутренние противоречия разрывают «произведения» на части. Как говорится, «черного кобеля не отмоешь добела».

А попытки приводят к тому, что очень напоминает раздвоение личности. Попросту говоря – шизофрению.