На той час, коли вийшла стаття "А чому не швидка?", Наталя Олек­сандрівна була у відпустці. Вийшов­ши на роботу вона ознайомилася з матеріалом і одразу розшукала рідних маленької дівчинки, зв'язав­шись з ними по телефону домови­лись про зустріч.

Наталя Олександрівна в першу чергу вибачилась за такий неприємний випадок, відтак запросила до кабінету диспетчера, котра працювала саме тієї зміни. Чергова попросила вибачення за непорозуміння щодо виклику, адже вона вже багато років працює, але ніяк не може збагну­ти, чому так сталося. Слово за словом розмо­ва перейшла на дружню бесіду. У кожного у житті бувають якісь неприємні ситуації.

Наталя Олександрівна Лавріненко роз­повіла, як закінчила Лебединське медичне училище, 25 років працювала фельдшером на "швидкій" потім її призначили старшим фельд­шером. Свою роботу любить понад усе, вона вважає її другою домівкою,своєю сім'єю. Ко­лектив хороший, дружній, але робота є робо­тою, тож бувають і непорозуміння, але ста­раємось щоб їх було якомога менше, адже ми несемо відповідальність за людські життя.

Раніше працювати було легше, на той час швидка була при ЦРЛ. З 1.04.2013 р. нас пе­ревели до КЗ СОР СОЦЄ ШМД та МК (кому­нальний заклад Сумської обласної ради, Сумський обласний центр екс­треної швидкої медичної допо­моги та медицини катастроф),відтоді почастішали проблеми з ліками. На той час у кожній бригаді були наркотичні та пси­хотропні засоби, котрі конче необхідні при аваріях з тяжки­ми травмами, дітям при судо­мах. Вважаємо, що не варто було відділяти швидку від лікарні, менше виникало б усіляких неув'язок.

Одне з наболілих питань - це наші машини та пальне. Треба більше приділяти уваги "швид­ким":машини ще радянських часів, котрі давно відпрацюва­ли своє. По Охтирці у нас один новий реанімаційний авто­мобіль, за котрим закріплені 4 лікарі і фельдшери. Працюють позмінно на виїздах в екстре­мальних ситуаціях.

По селах працюють машини, що підлягають списанню, та водії своїми силами ремонту­ють їх, за свої кошти купують запчастини, не дивлячись на ціни, котрі іноді надто кусючі. До того ж не завжди вистачає пального через несвоєчасну проплату. Та не дивлячись на всі ці недоліки, треба працюва­ти. Адже хтось десь чекає на нашу допомогу.

Слухаючи розповідь Наталі Олек­сандрівни, дивуєшся з якою лю­бов'ю вона розповідає про свою ро­боту, про проблеми, котрі треба вирішувати, як болить її душа, і про те, що не завжди все так, як хотілось би ...

Валентина Рівненська