Наприкінці травня охтирчани, охоплені проектом Ох­тирської районної централь­ної бібліотеки «І осінь життя буває золотою», вирушили у чергову мандрівку. Цього ра­зу до Батурина - гетьмансь­кої столиці України, що на Чернігівщині.

У рамках реалізації проекту це вже третя мандрівка. Восени минулого року охтирчани по­важного віку пройшлися стежками пар­тизанської слави у Путивлі, а в квітні цього року мандрували Полтавщиною (Миргород, Великі Сорочинці, Мгарський монастир).

Нагадаємо, проект Охтирської район­ної центральної бібліотеки "І осінь жит­тя буває золотою"фінансується Німець­ким фондом "Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє".

- Не секрет, що більшість людей після виходу на пенсію відчувають себе ніко­му не потрібними,особливо якщо жи­вуть самі, - каже директор Охтирської РЦБС, керівник проекту"І осінь життя буває золотою" Ольга Миколаївна Андоленко. - І центральна районна бібліотека, як і сільські бібліотеки-філїі, стала чи не єдиним порятунком від са­мотності для таких людей. Сюди вони приходять не лише за книжкою, а й для спілкування з однолітками, однодумця­ми, об'єднаними в гуртки.Наразі таких гуртків чотири - "Дозвілля", "Джерело життя",гурток народного співу, поетич­ний гурток "Живе слово".

У рамках реалізації проекту, за сло­вами Ольги Андоленко, здійснюється чимало заходів. Це не лише екскурсійні поїздки, а й зустрічі учасників проекту з учнівською та студентською молоддю, у ході яких відбувається передача життєвого досвіду старшого покоління молодшому.

До реалізації проекту активно долу­чаються сільські бібліотеки-філії. Так, Марія Миколаївна Бережна з Чупахівки організувала на базі сільської бібліотеки клуб за інтересами "Золотий вік", чим урізноманітнила дозвілля своїх односельців. Крім того, Марія Ми­колаївна постійно відвідує гурток "Жи­ве слово" при Охтирській РЦБ, адже завжди була небайдужа до поезії.

- Наш проект згуртував людей, що пе­режили жахіття війни 1941-1945 років, втратили на тій війні своїх батьків, рідних; людей, яких примусово вивози­ли до Німеччини і змушували тяжко пра­цювати; людей, які вижили після тих по­невірянь. Вижили і відбудували нашу країну. Що ці люди бачили у своєму житті? Більшість із них навіть ніколи не виїжджали за межі рідного міста. Дім, робота, родина. Не було часу на відпо­чинок. Тепер же вільного часу вдосталь, але можливості подарувати собі по­вноцінний відпочинок немає. Пенсії ледве вистачає на харчі та комунальні платежі. За кордоном, у тій же Європі, наприклад, після виходу на заслужений відпочинок життя тільки починається - подорожі, активний відпочинок.Нашим пенсіонерам про це залишається тільки мріяти. Але ж і осінь життя може бути зо­лотою, хіба ні? Наш проект є перекон­ливим свідченням цього. Нам вдалося залучити людей до суспільної діяльності, організувати їхнє дозвілля. І сьогодні ці люди не уявляють свого життя без що­тижневих зустрічей у бібліотеці, спільних мандрівок тощо, - розповіла Ольга Андоленко.

З Охтирки до Батурина їхати майже шість годин. Чимало, якщо врахувати поважний вік охтирських екскурсантів. "250 км в один бік - хіба це відстань для нас?", - жартома зауважив хтось, сідаючи в ав­тобус.

Цього разу групу охтирчан супровод­жувала Надія Анатоліївна Скрипник.

Дорогою до Батурина вона цікаво роз­повідала про міста і села Сумщини, звідки походять їхні назви,маловідомі факти з історії рідного краю, про людей, що залишили помітний слід в літописі того чи іншого населеного пункту тощо.

Перетнувши межу Чернігівської об­ласті, до Батурина залишалося кілька десятків кілометрів. "Зазвичай ми за­лишаємо палац Розумовського, так би мовити, наостанок, але сьогодні зроби­мо виняток і розпочнемо наше знайом­ство з Батурином саме з нього", - звер­нулася до екскурсантів Надія Скрипник, коли автобус в'їхав до гетьманської столиці.

Палац останнього гетьмана Лівобе­режної України Кирила Розумовського є не лише окрасою Батурина,а й пев­ною мірою його символом. Палац був побудований у 1799-1803 роках за проектом провідного архітектора тієї доби Чарльза Камерона у стилі класи­цизму. Перший поверх палацу був вирішений у стилі римської архаїки. Го­ловний фасад прикрашав стрункий портик з восьми колон іонійського ор­деру. Звідси відкривався вид на запла­ву Сейму, помережану луками й лісами.

Кожен поверх палацу мав своє функціональне призначення. У підваль­ному поверсі планувалося розмістити гардеробні кімнати й комори, на пер­шому поверсі - бібліотеку та кабінети, на другому - зали для урочистих прий­омів та парадну їдальню, на третьому -спочивальні. Інтер'єр прикрашали ліпниною, розписами й плафонами,картинами й скульптурами кращих майстрів тієї доби.

Після смерті К.Розумовського оздоб­лювальні роботи припинилися, палац залишився без належного догляду. По­жежа 1824 року знищила майже всі йо­го інтер'єри.

Із розповідей екскурсовода охтирча­ни дізналися, що 1909 року Батурин відвідав правнук К.Розумовського Каміл Львович Розумовськйй, який виділив кошти на реставрацію палацу, у якому мав намір створити музей народного мистецтва. Петербурзький архітектор Олександр Білогруд опрацював проект відбудови, під його керівництвом реставраційні роботи тривали до 1913 року. У серпні 1923-го споруда постраждала від сильної по­жежі. На початку 20 століття були вщент зруйновані флігелі. Під час війни 1941-1945 років значних втрат зазнали й фасадні стіни палацу.

У 2002 році за ініціативою Прем'єр-міністра України Віктора Ющенка була розроблена комплексна програма збе­реження пам'яток Національного історико-культурного заповідника"Геть­манська столиця", реалізація якої роз­почалася з 2003 року. У2008-му палац Розумовського засяяв первинною кра­сою, вперше за свою двохсотлітню історію.

У залі, присвячені родині Розумовських, охтирчани ознайомилися з найвідомішими представниками геть­манського роду. За словами екскурсо­вода, саме ця зала палацу є найпопулярнішою серед туристів.

Після палацу Розумовського - до резиденції генерального судді Василя Кочубея. Будинок,розташований серед монолітних дерев прекрасного парку, чудово зберігся до наших днів. Він (будинок) є свідком становлення, розвитку та зни­щення Батурина.

Зведення будинку генерального суду приписують першому батуринському гетьману Дем'яну Многогрішному. Це приміщення єдине на території Батури­на, яке дійшло до нас з часів гетьману­вання Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи,яке ви­стояло при жорстокому нищенні Бату­рина російськими військами в листо­паді1708 року. Саме про цей будинок писав Тарас Шевченко в поемі-містерії"Великий льох":

"На тім пожарищі

Одна тільки й осталась

В Батурині хата"

З обранням Василя Кочубея генеральним суддею змінилося функціональне призначення Будинку -він перейшов у особисту власність Ва­силя Леонтійовича. Згодом сюди пе­реїхала його численна родина. Поряд з будинком звели дерев'яну церкву Вве­дення Богородиці.На базі природної діброви облаштували парк площею близько 130 десятин, окрасою якого був мальовничий став, створений за бажанням господаря, у руслі колись по­вноводної річки Чорної.

З розповідей екскурсоводів охтирча­ни також дізналися, що у 1921 році в Батурині було організовано товариство бджолярів ім. П.І. Прокоповича, члени якого поставили собі за мету не лише популяризувати справу, а й увічнити пам'ять про видатного бджоляра, ство­ривши музей його імені. Від держави Товариство отримало в оренду будинок Василя Кочубея, а також частину прилеглої до будинку землі. У 1925 році бу­динок відкрив свої двері для відвіду­вачів як музей імені П.І. Прокоповича.Але в 1932-му музей закрили, експона­ти передали до Конотопського краєзнавчого музею (там вони знахо­дяться і сьогодні), а в будинку розмістився райвійськкомат.

Упродовж2003-2005 років проводи­лася реставрація будинку Генерального судді В. Кочубея.У 2011-2012 роках ко­лектив НІКЗ "Гетьманська столиця" пра­цював над створенням експозиції, яка всебічно розкриває історію унікальної пам'ятки,родини Кочубеїв, яка відігра­ла значну роль в суспільно-політичному та культурному житті тогочасної України.

Своє знайомство з будинком Гене­рального судді В. Кочубея охтирчани розпочали з огляду підвальних приміщень, де відтворено інтер'єр ка­мери слідства та камери ув'язнення.Воскові фігури в'язня та військового писаря за роботою чудово доповнюють інтер'єр.

Експозицію будинку Кочубея відкри­ває зала, що знайомить з історією його будівництва і перебудов. Окремий розділ висвітлює роботу в Батурині Ге­нерального військового суду та гене­ральних суддів. Експозиція другої зали присвячена історії родини Кочубеїв. Твори художників Василя Лопати, Сергія Якутовича, Миколи Шустова та Ігоря Синєпольського розкривають історію кохання гетьмана Івана Мазепи та юної Мотрі Кочубей. Завершує екс­позицію зала з оригінальним умеблю­ванням та предметами побуту дво­рянської родини.

У2007 році під час візиту Пре­зидента України Віктора Ющенка до Батурина, прийня­то рішення про відтворення Цитаделі Батуринської фортеці. Навесні 2008-го розпочалися роботи з відновлення Ге­тьманського будинку, скарбниці, де­рев'яної церкви Вознесіння Господньо­го, оборонних стін тощо.

Архітектурне відтворення, впорядку­вання та музеєфікація пам'яток Бату­ринської Цитаделі зроблено на підставі багаторічних археологічних досліджень, ґрунтовному вивчені істо­ричних джерел, використанні історико-архітектурних аналогів у галузі оборон­ної, культової, цивільної архітектури Ук­раїни 17-18 ст.

Відтворені об'єкти розміщені на своїх історичних місцях. Ці пам'ятки не претендують на автентичність, вони створюють узагальнений архітектурно-художній образ Цитаделі Батуринської фортеці початку 18 століття і викорис­товуються як музейно-туристичний за­клад Національного заповідника "Геть­манська столиця".

Екскурсією до Цитаделі Батуринської фортеці закінчувалося знайомство ох­тирчан з перлинами Гетьманської сто­лиці - Батурина.

Підготував Ігор Івахненко